Постанова № 37003577, 04.02.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 лютого 2014 року 11:14 № 826/20281/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кармазіна О.А., суддів Пісоцької О.В. та Шейко Т.І., при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,

за участі:

позивачів: ОСОБА_1 (у т.ч. як представник ОСОБА_2)

представника відповідача: Бойко О.С. (довіреність від 01.11.2012 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_2 ОСОБА_1доДержавної виконавчої служби Українипро визнання незаконними дій та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Державної виконавчої служби України, в якій просять:

- визнати незаконними дії ДВС України, що проявились в винесенні постанови ДВС України від 21.11.2013 про відмову у задоволенні скарги ВП № 4529908 за підписом в.о. начальника Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Власюка Д.В.,

- визнати незаконною та скасувати постанову ДВС України від 21.11.2013 про відмову у задоволенні скарги ВП № 4529908 за підписом в.о. начальника Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Власюка Д.В.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв'язку з ухилянням та довготривалим, свідомим невиконанням в повному та фактичному обсязі Державою Україна рішення Європейського суду з прав людини від 15.02.2007 р. № 25476/02 по справі «Погребна проти України», позивачі 28.02.2013 р. за вх. № КО-3120 звернулися до начальника відділу примусового виконання рішень ДВС України Чорноволова В.А. зі скаргою № 7 від 28.02.2013 р. (далі - Скарга № 7) по виконавчому провадженню № 4529908 згідно вимог ст. 82-87 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивачі вважають протиправними дії виконуючого обов'язки начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Власюка Д.В. щодо відмови у задоволенні скарги, вважають також, що постанова прийнята без дотримання вимог законодавства та без врахування обставин, встановлених в інших судових рішеннях. Зокрема, як зазначають позивачі, постанова є незаконною, так як в її основу покладено незаконно та безпідставно вчинені виконавчі дії по іншому виконавчому провадженню ВП № 8877808, відкритому 17.01.2008 р. в підрозділі примусового виконання рішень ДВС Головного управління юстиції у Київській області по виконанню дублікату виконавчого листа № 2-7/02, виданого Васильківським міськрайонним судом Київської області 29.12.2007 р. За висновком позивачів, відповідач незаконно вчинив дії, що проявилися в посиланні в оскаржуваній постанові від 21.11.2013 р. ВП № 4529908 на незаконно вчинені дії по іншому виконавчому провадженню ВП № 8877808 як на підставу в задоволенні скарги № 7 від 28.02.2013 р. по виконавчому провадженню ВП № 4529908 з виконання рішення Європейського суду від 15.02.2007 р.

При цьому, обставини своєчасності прийняття рішення за скаргою позивачами не оскаржується.

ОСОБА_1 від свого імені та від імені ОСОБА_2 позовні вимоги у судовому засіданні підтримав у повному обсязі та, надавши додаткові матеріали, просив суд задовольнити їх з підстав, визначених у позовній заяві.

З підстав, викладених у запереченнях проти позову та з урахуванням матеріалів, наданих відповідачем в обґрунтування своїх заперечень, представник ДВС України зазначив, що скарга позивача була розглянута у відповідності з положеннями Закону України «Про виконавче провадження».

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Згідно з Рішенням Європейського Суду з прав людини від 15.02.2007 р. «Справа «Погребна проти України» (Заява N 25476/02), яке опубліковано в офіційному виданні «Урядовий кур'єр» (2007, 08, № 145 (11.08.2007):

(а) держава-відповідач має виконати частину рішення від 31 січня 2002 року, яка не стосується виплати присуджених коштів, і сплатити заявниці протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, 1700 (тисячу сімсот) євро як компенсацію за нематеріальну шкоду та судові витрати плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявниці;

(б) ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(в) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

Як вбачається з відомостей, розміщених на сайті Ради Європи постанова від 15/02/2007 р. набула чинності 09/07/2007 (https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?id=1673917&Site=COE).

Матеріали справи свідчать, що у межах виконавчого провадження № 4529908 щодо примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини №25476/02, виданого 15.02.2007 року, стягувачем у якому виступає ОСОБА_2, на ім'я начальника Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Черноволова В.А. подана скарга № 7 від 28.02.2013 р., яка того ж дня зареєстрована у ДВС України за № КО-3120 (далі - Скарга).

Скарга підписана ОСОБА_2 із зазначенням «стягувач» та ОСОБА_1 із зазначенням «стягувач/представник».

У скарзі до начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Черноволова В.А. зазначені наступні вимоги:

(1) прийняти до розгляду скаргу, призначити та провести перевірку викладених у скарзі фактів;

(2) перевірити законність виконавчого провадження № 4529908 та правильність і повноту виконання виконавчого документу - рішення Європейського суду з прав людини від 15.02.2007 р. № 25476/02 по справі «Погребна проти України»;

(3) визнати незаконною, протиправною, передчасною та скасувати постанову Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20.12.2007 р. про закінчення виконавчого провадження № 4529908 за підписом старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Абісова Артура Володимировича;

(4) відновити виконавче провадження № 4529908 з виконання виконавчого документу - рішення Європейського суду з прав людини від 15.02.2007 р. № 25476/02 по справі «Погребна проти України» з урахуванням постанови Державної виконавчої служби України від 13.12.2012 р. про відкриття виконавчого провадження ВП № 35696672;

(5) офіційно надіслати Державі Україна, Міністерству юстиції України, Кабінету міністрів України, Верховній раді України, Президенту України, Комітету Міністрів Ради Європи, Європейському суду з прав людини постанову ДВС України про скасування постанови від 20.12.2007 р. про закінчення виконавчого провадження № 4529908 та постанову ДВС України про відновлення виконавчого провадження № 4529908 (як зазначив позивач у судовому засіданні - прийняті за результатами розгляду Скарги № 7) з виконання виконавчого документу - рішення Європейського Суду з прав людини від 15.02.2007 р. по заяві № 25476/02 «Погребна проти України»;

(6) приєднати скаргу та рішення по ній до матеріалів виконавчого провадження № 4529908.

За результатами розгляду скарги в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Власюком Д.В. в рамках виконавчого провадження ВП № 4529908 прийнято постанову від 21.11.2013 р. про відмову у задоволенні скарги.

У спірному рішенні зазначається, крім іншого, що Постановою старшого державного виконавця Абісова А.В. від 30.08.2007 відкрито виконавче провадження ВП № 4529908. Постанова отримана 31.08.2007 представником стягувача ОСОБА_1 У встановлений термін постанова не оскаржена. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.08.2012 № 2а-8586/12/2670 позовну заяву ОСОБА_2 щодо скасування постанови від 30.08.2007 ВП № 4529908 про відкриття виконавчого провадження залишено без розгляду в зв'язку з закінченням строку на оскарження.

Міністерством юстиції України 10.09.2007 оформлено та направлено до Державного казначейства України платіжне дорученням № 1060 на суму 11 763 грн. 12 коп. (еквівалент 1700 Євро) для здійснення перерахування коштів на користь ОСОБА_2

Як надалі зазначається в оскаржуваному рішенні, Державним казначейством України 11.09.2007 ОСОБА_2 за вказаними нею і банківськими реквізитами в обраній нею банківській установі було перераховано 11 763 грн. 12 коп. (еквівалент 1700 Євро).

Враховуючи вищевикладене, як зазначається в оскаржуваній постанові, ОСОБА_2 перераховано суму справедливої сатисфакції у повному обсязі.

Надалі зазначається в оскаржуваному рішенні, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Абісовим А.В. постановою від 20.12.2007 ВП № 4529908 виконавче провадження закінчено на підставі пункту 8 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою начальника відділу від 19.07.2013 ВП № 4529908 скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження в зв'язку з необхідністю вжиття заходів з виконання не грошової частини рішення Васильківського міського суду Київської області від 31.01.2002 р. по справі № 2-7/2002, та виконавче провадження 23.07.2013 відновлено.

Щодо надіслання Державі Україна, Міністерству юстиції України, Кабінету Міністрів України, Верховній Раді України, Президенту України, Комітету Міністрів Ради Європи, Європейському суду з прав людини постанови ДВС України про скасування постанови від 20.12.2007 про закінчення виконавчою провадження та постанови ДВС про відновлення виконавчого провадження № 4529908 з виконання виконавчого документу - рішення Європейського суду з прав людини від 15.02.2007 по заяві № 25476/02 «Погребна проти України», повідомлено, зокрема, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 31.05.2006 № 784, Міністерством юстиції України через Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини здійснюється представництво України в Європейському суді у разі розгляду питань дотримання нею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та звітування про хід виконання рішень Європейського суду у справах проти України.

Таким чином, як зазначається в оскаржуваному рішенні, необхідність надіслання постанови від 23.07.2013 ВП № 4529908 про відновлення виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Погребна проти України» до Комітету міністрів Ради Європи визначається та здійснюється виключно Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини.

З урахуванням наведеного та викладеного в оскаржуваному рішенні, постановлено відмовити в задоволенні скарги.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Згідно вимог ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (із змінами: надалі - Закон № 606), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 82 Закону № 606 визначено норми, які регулюють порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби.

Так, рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду (ч. 1 ст. 82 Закону № 606).

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця подається начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії чи бездіяльність начальника відділу можуть бути оскаржені до вищестоящого органу державної виконавчої служби. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розглядає виключно скарги на рішення, дії чи бездіяльність начальників управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі (ч. 3 ст. 82 Закону № 606).

Згідно із ч. 6 ст. 82 вказаного Закону, рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до керівництва органів державної виконавчої служби, якщо їх оскарження передбачено цим Законом.

Скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду (ч. 8 ст. 82 Закону № 606).

У взаємозв'язку з наведеним та відносно вимог, викладених у скарзі: визнати незаконною, протиправною, передчасною та скасувати постанову Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20.12.2007 р. про закінчення виконавчого провадження № 4529908 за підписом старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Абісова Артура Володимировича, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2013 р. по справі № 826/14539/13-а (номер рішення в ЄДРСР 35405476), яка залишена без змін згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 р., встановлено, що начальником відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Черноволовим В.А. при здійсненні контролю за діями державного виконавця при примусовому виконанні рішення Європейського суду з прав людини №25476/02, виданого 15.02.2007 року у межах виконавчого провадження № 4529908 винесено постанову про перевірку виконавчого провадження від 19.07.2013 року, якою постановлено скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 20.12.2007 року, що видав Абісов А.В.

Відтак, станом на час прийняття оскаржуваного рішення постанова від 20.12.2007 року була не чинною та, відповідно, не могла бути повторно скасована, у зв'язку з чим вимоги, звернуті до відповідача у Скарзі № 7, що стосуються постанови про закінчення виконавчого провадження від 20.12.2007 року (вимога № 3 у Скарзі № 7) не підлягали задоволенню з боку відповідача з огляду на їх безпідставність.

Що стосується вимоги № 4 у Скарзі № 7 щодо відновлення виконавчого провадження № 4529908 (як слідує з пояснень позивача у судовому засіданні - за наслідками скасування постанови від 20.12.2007 року), слід зазначити, що судом у вищезгадані постанові суду від 19.11.2013 р. по справі № 826/14539/13-а також встановлено, що державним виконавцем Юхименко О.С. винесено постанову про відновлення виконавчого провадження від 23.07.2013 року, якою відновлене виконавче провадження № 4529908 з виконання рішення Європейського суду з прав людини №25476/02, виданого 15.02.2007 року.

Враховуючи наведене, станом на час розгляду Скарги № 7 та прийняття за результатами її розгляду спірного рішення, були відсутні підстави для повторного винесення такої ж постанови, у т.ч. «з урахуванням постанови Державної виконавчої служби України від 13.12.2012 р. про відкриття виконавчого провадження ВП № 35696672», вимоги про що містяться у Скарзі № 7.

При цьому, як вбачається із змісту ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 р., на користь ОСОБА_2 12.06.2012 року Київським апеляційним адміністративним судом видано виконавчий лист № 2а-19515/10/2670 про зобов'язання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконати рішення Європейського суду з прав людини у справі «Погребна проти України» в частині зобов'язання виконати не грошову частину рішення Васильківського міського суду Київської області від 31.01.2002 року по справі № 2-7/2002. 13.12.2012 року постановою державного виконавця Державної виконавчої служби України Роєнко Романа Володимировича винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 35696672 щодо примусового виконання зазначеного виконавчого листа.

З наведеного вбачається врахування та забезпечення інтересів позивача щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 35696672.

З огляду на наведене, вказані вимоги, звернуті до відповідача у Скарзі № 7, станом на час прийняття спірного рішення не підлягали задоволенню з боку відповідача з огляду на їх безпідставність.

Враховуючи відсутність підстав для повторного прийняття за результатами розгляду Скарги № 7 рішень щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 20.12.2007 р. та відновлення виконавчого провадження, яке вже було поновлено відповідно до постанови від 23.07.2013 року, у відповідача, відповідно, були відсутні підстави для розгляду питання щодо надіслання процесуальних рішень, які не були повторно прийняті і підстав для повторного прийняття яких у відповідача не було.

В контексті наведеного слід додати, що нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України, є Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-IV (із змінами; надалі - Закон № 3477).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 3477, порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Приписами ст. 1 Закону № 3477 передбачено, що Орган представництва - це орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень.

Контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва. Орган представництва в рамках здійснення передбаченого частиною другою цієї статті контролю має право отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру (ч.ч. 2 та 3 ст. 11 Закону № 3477).

Згідно положень п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 року №784 «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», представництво України в Європейському суді з прав людини у разі розгляду питань дотримання нею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та звітування про хід виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України здійснюється в установленому порядку Міністерством юстиції через Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

З огляду на викладене вище вбачається, що безпосередній контроль за виконанням рішення Європейського суду з прав людини покладається на Орган представництва (Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини), а відтак не вбачається порушень з боку відповідача під час розгляду Скарги № 7 позивача в контексті вимог щодо надіслання процесуальних документів.

При цьому, як встановлено у вищезгаданій постанові суду від 19.11.2013 р. по справі № 826/14539/13-а, вказаному органу було направлено раніше прийняту постанову про відновлення виконавчого провадження № 4529908 від 23.07.2013 року відповідно до супровідного листа від 23.07.2013 року №П-16503/5-151/15.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням наведеного в сукупності колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку Скарга № 7 позивача до відповідача розглянута по суті (п. 1 вимог у Скарзі № 7) та за наслідками здійснення контролю та з урахуванням перевірки фактичних обставин (п. 2 вимог у Скарзі № 7), прийнято законне, обґрунтоване та вірне по суті рішення, яким правомірно відмовлено у задоволенні вимог, викладених надалі у Скарзі № 7 у зв'язку з їх безпідставністю. При цьому, скаргу та рішення по ній залучено до матеріалів виконавчого провадження № 4529908 (п. 6 вимог Скарги № 7).

Беручи до уваги вищевикладене, є наявним те, що відповідачем доведено законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Кармазін

Судді: О.В. Пісоцька

Т.І. Шейко

Повний текст постанови складено та підписано 05.02.2014 р.