Постанова № 36994614, 30.01.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2014 р. Справа № 922/3990/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3947 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 28.10.2013 р. у справі № 922/3990/13

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Ірпинь Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Рассвет", с. Тернова Харківського району Харківської області

про стягнення 113933,05 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 28.10.2013 р.), в якій просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Рассвет" 113933,05 грн., в тому числі: 108480,00 грн. заборгованості, 4984,14 грн. пені, 468,91 грн. інфляційних втрат та 6508,80 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.10.2013 р. у справі № 922/3990/13 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Агрофірми "Рассвет" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - 108480,00 грн. основного боргу, 4984,14 грн. пені, 468,91 грн. інфляційних втрат, витрати по сплаті судового збору в сумі 2278,66 грн. В іншій частині позовних вимог провадження у справі припинено.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, з тих підстав, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, тому позовні вимоги визнані правомірними та обґрунтованими, підлягаючими задоволенню та ін.

Відповідач із вказаним рішенням не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення скасувати в частині стягнення 4984,14 грн. пені та 468,91 грн. інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні зазначених вимог відмовити. В іншій частині просив рішення залишити без змін, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд в рішенні не зазначив, яким чином була нарахована та стягнута судом пеня в розмір 4984,14 грн., а також інфляційні витрати в сумі 468,91 грн., немає чіткого розрахунку вказаних сум, які суд стягнув з відповідача та ін.

Позивач та відповідач у призначене судове засідання не з'явились.

Враховуючи факт належного повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника позивача та відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 11.10.2012 р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) укладено договір поставки № 4/10.

Відповідно до умов п. 1.2. договору сторонами передбачено, що постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, визначений цим договором, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і оплатити його вартість.

Розділом 3 договору сторонами визначено ціну та умови оплати, зокрема, відповідно до п. 3.1, 3.2, 3.4., ціна на товар складає 24 грн. у тому числі: ПДВ 4,00 грн. Вартість договору складає 108480,00 грн. у тому числі ПДВ 18080,00 грн.

Відповідно до 3.7. договору, оплата за товар здійснюється в українській гривні наступним чином:

- 30% вартості узгодженої партії товару, покупець сплачує в строк до 20.10.2012 р.,

- 70% вартості узгодженої партії товару, покупець сплачує в строк до 15.12.2012 р.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товар по видатковій накладній № РН-0000013 від 19.10.2012 р. 4520,00 літрів добрива на суму 108480,00 грн., який відповідач прийняв, що підтверджується довіреністю № 373 від 16.10.2012 р.

Проте, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару не виконав.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 108480,00 грн.

Обставини щодо несплати заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати переданого позивачем товару за укладеним між сторонами договором поставки № 4/10 від 11.10.2012 р..

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, наявність (виникнення) зобов'язання відповідача з оплати отриманого товару у момент його отримання випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України та з умов договору.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив, а відповідач отримав за видатковою накладною № РН-0000013 від 19.10.2012 р. товар на суму 108480,00 грн., яка містить найменування товару, одиницю, кількість, ціну товару. Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом уповноваженої особи на одержання цінностей за довіреністю № 373 від 16.10.2012 р.

Отже, факт виконання позивачем поставки (передачі) товару та наявності заборгованості на загальну суму 108480,00 грн. боргу підтверджується залученим до матеріалів справи первинним документом, а саме, видатковою накладною за якою відбувалася поставка товару, на яких містяться підпис про отримання товару відповідачем.

Проте, відповідач, у порушення зазначених вище норм матеріального права та умов договору, не розрахувався за отриманий товар у сумі 108480,00 грн.

Первинні документи, які містяться у матеріалах справи підтверджують виконання умов зазначеного договору, оформлені сторонами у відповідності до вимог Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення Міністерства Фінансів України "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Таким чином, факт отримання товару відповідачем підтверджується видатковою накладною, наданою позивачем на підтвердження своїх вимог, щодо поставки товару, виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 108480,00 грн. заборгованості.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 9.6.1 договору передбачено, що покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки від вартості отриманого, але неоплаченого товару.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як свідчать матеріали справи, позивач в процесі розгляду справи неодноразово звертався до суду першої інстанції з уточненням заявлених позовних вимог посилаючись на приписи ст. 22 ГПК України, остання заява від 28.10.2013 р. (а. с. 58-59) має розрахунок його позовних вимог.

При цьому, суд першої інстанції в рішенні зазначив, що розрахунок пені перевірено судом та встановлено, що нарахована пеня відповідає вимогам чинного законодавства, нарахування проведено відповідно до умов договору поставки, в межах 6-ти місяців, враховуючи наведені законодавчі приписи та встановлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленої позивачем продукції. Також суд зазначив про те, що у зв'язку з простроченням боржником грошового зобов'язання позивачем нараховані на суму боргу 3% річних та інфляційні нарахування, які не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, кошти нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов'язання.

Таким чином, суд першої інстанції на підставі зазначених норм закону визнав позовні вимоги про стягнення з відповідача 4984,14 грн. пені та 468,91 грн. - інфляційних втрат правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Сумської області від 05.12.2013 р. по справі № 920/1881/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Ршення господарського суду Харківської області від 28.10.2013 р. у справі № 922/3990/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 30.01.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.