Ухвала суду № 36993852, 28.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7192/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

28 січня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Ключковича В.Ю., Петрика І.Й. Гусак О.О. Собка О.В. Власової С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року по справі за позовом Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2012 року Дочірня компанія «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.01.2012 № 0000201504, № 0000211504, № 0000221504, № 0000231504.

Постановою Окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби № 0000231504 від 19.01.2012 повністю, № 0000211504 від 19.01.2012 повністю, № 0000201504 від 19.01.2012 в частині 4 260 333,51 грн., № 0000221504 від 19.01.2012 в частині 2 554 669,41 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, також подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Під час апеляційного розгляду справи, представником позивача заявлено клопотання про заміну сторони Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» її правонаступником - Публічним акціонерним товариством Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

У відповідності до ст. 55 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 13.06.2012 № 360-р, наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 18.07.2012 № 529 внаслідок реорганізації шляхом перетворення у Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування».

Відповідно до п. 1.2 Статуту, зареєстрованого державним реєстратором Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації 27.12.2012 за № 10741030001044263, Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» є правонаступником майнових та немайнових прав і обов'язків Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає за необхідне допустити процесуальне правонаступництво шляхом заміни Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» її правонаступником - Публічним акціонерним товариством Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Нововодолазькою міжрайонною Державною податковою інспекцією у Харківській області було проведено камеральну перевірку податкової звітності ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» з рентної плати за природний газ та газовий конденсат що видобуваються в Україні за період 2010, 2011 роки.

За наслідками проведеної перевірки податковою службою складено акт про результати камеральної перевірки податкової звітності від 04.01.2012 № 1/15-0-21/30019775 (далі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено та зафіксовано порушення, які полягають у порушенні термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання по рентним платежам за природний газ та газовий конденсат які видобуваються в Україні та відображені в розрахунках згідно додатків 1,2,3,4 до акту.

На підставі Акту перевірки було винесено податкові повідомлення-рішення від 19.01.2012 № 0000201504, № 0000211504, № 0000221504, № 0000231504.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 14 Закону України «Про систему оподаткування», до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкові платежі) належать рентні платежі.

Згідно зі частиною 6 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування», порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно з законами України.

Порядок внесення рентної плати визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року № 256 «Про затвердження Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат», згідно з п. 1 якого, ним визначено механізм обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат у розмірах, установлених законом.

Відповідно до п. 7 вказаного Порядку, платник протягом 20 календарних днів після закінчення звітного (податкового) періоду подає розрахунок органу державної податкової служби.

Згідно п. 8 Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, сума податкових зобов'язань з рентної плати, визначена у податковому розрахунку за звітний (податковий) період, сплачується платником до Державного бюджету України протягом 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання такого податкового розрахунку з урахуванням фактично сплачених авансових внесків.

Відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснено нарахування санкцій по розрахунках за 2009-2010 рік (розрахунок № 7883 від 20.07.10 - рішення по штрафних санкціях № 0000221504; розрахунок № 15890 від 17.12.2009, № 7883 від 20.07.10 - рішення по штрафних санкціях № 0000201504; розрахунок № 15331 від 17.11.2009, № 2466 від 16.03.10 - рішення по штрафних санкціях № 0000211504; розрахунки № 9527 від 16.09.2010, № 12611 від 17.11.10, № 11295 від 18.10.2010, № 9045 від 17.08.10).

Щодо розрахунку № 15331 від 17.11.2009, то визначення податковою службою суми (4737917,90) та кількість днів прострочення (30) є необґрунтованим та безпідставним, оскільки щодо вказаного розрахунку позивачем було укладено договір розстрочення грошових зобов'язань № 29 від 29.04.2010, який був погашений останнім платежем від 30.08.2010.

Щодо розрахунку № 2466 від 16.03.2010, то висновки податкової служби щодо прострочки сплати спростовані платіжним дорученням № 764 від 30 березня 2010 року.

Щодо розрахунку № 15890 від 17.12.2009, то висновки податкової служби щодо прострочки сплати спростовані платіжним дорученням № 743 від 29 грудня 2009 року.

Щодо розрахунку № 7883 від 20.07.2010, то висновки податкової служби щодо прострочки сплати спростовані платіжним дорученням № 305 від 22 липня 2010 року. Крім того по розрахунку № 7883 від 20.07.2010 вказані суми санкцій продубльовано як у оскаржуваному рішенні № 0000201504 так і № 0000221504 (див. розрахунки штрафних санкцій податкової служби) різниця полягає лише в сумі, направленій податковими органами на погашення податкового зобов'язання.

Щодо розрахунку № 9527 від 16.09.2010, то висновки податкової служби щодо прострочки сплати спростовані платіжним дорученням № 2456 від 10.09.2010 та № 3557 від 28 вересня 2010 року.

Щодо розрахунку № 12611 від 17.11.2010, то висновки податкової служби щодо прострочки сплати спростовані платіжним дорученням № 2723 від 27 жовтня 2010 року.

Щодо розрахунку № 11295 від 18.10.2010, то висновки податкової служби щодо прострочки сплати спростовані платіжним дорученням № 3723 від 24.11.2010.

Щодо розрахунку № 9045 від 17.08.2010, то висновки податкової служби щодо прострочки сплати спростовані платіжним дорученням № 29 від 30 серпня 2010 року.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем своєчасно та у повному обсязі сплачені податкові зобов'язання відповідає фактичним обставинам справи.

Дії податкового органу щодо розподілу сплачених позивачем сум в рахунок погашення податкового боргу та пені судова колегія вважає протиправними, з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками (п. 3.8 вищезазначеної Інструкції).

Отже, із наведених правових норм вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства належить виключно платнику.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Серед таких заходів відсутній такий, як зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків, а відтак податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначеного платником податків.

Підпунктом 7.7. ст. 7 Закону № 2181-III, що визначає принцип рівності бюджетних інтересів, передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Разом з тим, ні вказана норма, ні в цілому Закон не визначає повноваження саме податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податків.

Підпунктом 16.3.3 п.16.3 ст.16 Закону № 2181-III, податковим органам надається право розподілу суми, сплаченої платником податків в рахунок погашення податкового боргу (який відповідно до п.1.3 Закону включає суму пені) на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини) за умови, що платником податків при сплаті податкового боргу у відповідному платіжному дорученні не було окремо визначені суми, що спрямовуються на погашення податкового боргу, та окремо суми, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу; або, якщо визначення відповідних сум боргу та пені платником податків було зроблено з порушенням відповідної пропорції.

Отже, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету є неправомірним, а тому нарахування в цій частині штрафних санкцій є необґрунтованим і безпідставним.

Оскаржувані рішення містять в собі також нарахування за розрахунки, подані позивачем за 2011 рік.

Як зазначено представником відповідача, що оскільки у позивача був податковий борг станом на 01.01.2011, то поточні зобов'язання за 2011 рік погашалися з урахуванням наявного податкового боргу. Тобто, поточні платежі позивача по розрахунках за природний газ і газовий конденсат направлялися на погашення такого наявного боргу, а в залишках, якщо були такі наявні, відправлялися на погашення поточних зобов'язань.

Такі дії вчинялися суб'єктом владних повноважень на підставі п. 87.9 ст. 89 Податкового кодексу України (№ 2755-VI від 02.12.2010, далі - ПКУ) згідно з положеннями якої встановлено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, у зв'язку з цим, у позивача створювалась недоїмка по погашенню поточних зобов'язань, оскільки поточні платежі направлялися на погашення податкового боргу.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача про безпідставність нарахування штрафних санкцій оскаржуваними рішеннями за 2011 рік по поточним платежам з огляду на наступне.

Пунктом 36.1, 36.5 статті 36 ПКУ встановлено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Пунктом 57.1. ст.57 ПКУ передбачено що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до положень п. 87.9. ст. 89 ПКУ встановлено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Пункт 126.1. ст. 126 ПКУ визначає, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу.

Аналізуючи зміст вказаних норм, суд вбачає алогічним при встановленій законом забороні сплати платником податків поточних платежів до погашення податкового боргу встановлювати одночасно відповідальність за несвоєчасну сплату таких поточних платежів за обставин прямої заборони законом здійснення таких поточних платежів.

Наявність податкового боргу зумовлює відсутність права платника податку на оплату поточного грошового зобов'язання в тому числі і податкового попереду погашення податкового боргу. А тому п. 57.1. ст. 57 ПКУ, визначаючи інші випадки які встановлені цим кодексом, дає підстави стверджувати про те, що такими випадками є ті, які передбачені п. 87.9 ст. 87 ПКУ.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строки, встановлені п. 57.1. ст. 57 ПКУ та відповідальність за їх порушення стосується лише тих, самостійно визначених зобов'язань, які визначені та не сплачені за умови (на час визначення таких зобов'язань) відсутності при цьому у платника податку податкового боргу. Погашення податкового боргу і зумовлює початок перебігу 10-денного строку, встановленого п. 57.1. ст. 57 ПКУ, для тих поточних податкових зобов'язань, які виникли і наявні після повного погашення відповідного податкового боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем фактично сплачувались поточні зобов'язання своєчасно і в повному обсязі, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями. Проте реалізація податковою службою свого обов'язку по зарахуванню таких коштів в рахунок погашення податкового боргу (згідно п. 87.9. ст. 87 ПКУ) не може розцінюватися як невиконання платником податку вимог п. 57.1. ст. 57 ПКУ, оскільки з одного боку, такі дії вчинені податковою службою, з іншого - платнику податку законодавчо заборонено здійснювати поточні платежі поперед податкового боргу.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, та норми п. 87.9. ст. 87 та п. 57.1. ст. 57 ПКУ, колегія суддів погоджується з висновком суду, що обов'язок з оплати поточного податкового зобов'язання за наявності податкового боргу, виникає у платника податку з моменту (дня) погашення такого податкового боргу.

Пунктом 126.1. ст. 126 ПКУ не передбачено відповідальності платника податку, який, сплачуючи поточні зобов'язання, має наслідком їх зарахування в рахунок погашення податкового боргу платника податків, а зазначена правова норма передбачає відповідальність за несплату узгодженої суми грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом.

Оскільки, на початку 2011 року в позивача був наявний згідно облікових карток податковий борг з плати за природний газ та газовий конденсат, а податковою службою не встановлено як терміну, коли він (борг) був погашений, та відповідно терміну початку спливу строку сплати поточних податкових зобов'язань, то здійснені розрахунки штрафних санкцій в цій частині є необґрунтованими, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується нарахування сум санкцій відносно розірваних договорів про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання, колегія суддів зважає на наступне.

Пунктом 100.12. ст.100 ПКУ передбачено право і підстави дострокового розірвання договорів розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання. Проте кодексом жодним чином не визначено питання порядку такого дострокового розірвання.

Поряд з цим, Податковим кодексом України (п. 100.13. ст. 100) встановлено, що порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом державної податкової служби.

На виконання вказаних положень ст. 100 ПКУ наказом ДПА України № 1036 від 24.12.2010 було затверджено Порядок розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків (далі - Порядок).

Пунктом 4.4. розділу 4 порядку встановлено, що з ініціативи органу державної податкової служби, що уклав договір про розстрочення (відстрочення), орган державної податкової служби вищого рівня, який прийняв рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), розриває цей договір, про що повідомляє платника податків та відповідний орган державної податкової служби.

У такому випадку підрозділ погашення податкового боргу письмово повідомляє підрозділ обліку та звітності та структурні підрозділи, які здійснюють адміністрування відповідних податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), пені, для здійснення заходів по нарахуванню пені та відповідних штрафних санкцій відповідно до норм чинного законодавства.

Рішення про скасування розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) оформляється на бланку відповідного органу державної податкової служби (додаток 5). При цьому рішення про розстрочення (відстрочення) скасовується в повному обсязі (за всіма платежами) з одночасним проведенням нарахування процентів за фактичний строк користування розстроченням (відстроченням).

Згідно пункту 4.6. розділу 4 Порядку передбачено, що з дня, наступного за днем розірвання договору, на розстрочені (відстрочені) суми, що залишились не сплаченими, нараховуються пеня та штраф у розмірах, передбачених Кодексом.

В той же час, згідно положень п. 4.5. розділу 4 Порядку встановлено, що рішення про скасування раніше прийнятого рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) є підставою для дострокового розірвання договору. У пункті 6.4 «Особливі умови» договору робиться запис: «Договір достроково розірвано, документ від _____ № ____».

Інших форм розірвання договору, аніж передбачено п. 4.4. розділу 4 Порядку останнім не передбачено, в тому числі і такого, яке повинно бути оформлено додатком до договору. Однак вказане не є можливим, оскільки таке розірвання здійснюється в односторонньому порядку на підставах встановлених законом за рішенням ініціатора, що фактично потребує лише належного рішення, оскільки право сторони на таке фактично одностороннє розірвання договору прямо передбачено ПКУ.

При цьому, подальше внесення відповідних записів у розірвані договори про рішення органу державної податкової служби вищого рівня є технічною формальністю, яке не спричиняє саме по собі будь-яких юридичних наслідків, а тому не впливає по суті на такі відносини і дію чи припинення дії відповідного договору.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду, що нарахування санкцій за розірваними податковою службою договорами, укладеними з позивачем про розстрочення (відстрочення) є правомірним та обґрунтованим, оскільки такі договори були розірвані у встановленому законом порядку, а позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, а відтак, задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк В.Ю. Ключкович І.Й. Петрик

Повний текст ухвали складено та підписано - 03.02.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Ключкович В.Ю.

Петрик І.Й.