Ухвала суду № 36992871, 03.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" лютого 2014 р. м. Київ К/800/49520/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській областіна постановуПолтавського окружного адміністративного суду від 27.06.2013та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013у справі № 816/3304/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Завод Укрбудмаш»доДержавної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Укрбудмаш» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000582312 від 27.05.2013.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.06.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013, позов задоволено.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.06.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Полтаві проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Поліметал-Торг» за липень, вересень, жовтень 2012 року, ТОВ «Градієнт Тек» за листопад 2012 року.

За результатами перевірки складено акт № 2705/22.1-11/32174727 від 15.05.2013, яким встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, пп.198.2, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 508 474,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000582312 від 27.05.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 762 711,00 грн. (з яких: 508 474,00 грн. - основний платіж та 254 237,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки за висновками акту «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Поліметал-Торг» №89/229/38113463 від 22.01.2013 встановлено неможливість реального здійснення операцій по ланцюгу постачання контрагентів/покупців ТОВ «Галактика М», ТОВ «Старт Д», ТОВ «Ривс», ТОВ «Поліметал-Торг», з огляду на що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Поліметал-Торг», не спричиняють реального настання правових наслідків.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

У відповідності зі ст.198 ПК України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п.198.6).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Поліметал-Торг» укладено договори поставки №47 від 18.07.2012, №50 від 30.07.2012, №53 від 05.09.2012, №54 від 04.10.2012, згідно яким ТОВ «Поліметал-Торг» зобов'язувався продати товар, а позивач - прийняти та оплатити товар.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій по укладеним договорам позивачем надані первинні документи, зокрема, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, подорожні листи вантажного автомобіля. Перевезення придбаного товару здійснювалось власним транспортом позивача, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, відомістю обліку позаобортних активів.

Судовими інстанціями встановлено, що рух коштів в оплату отриманого товару по укладеним договорам здійснювались в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Поліметал-Торг», а придбані товари зберігались на орендованих та власних складських приміщеннях позивача і використовувались при виробництві установок бітумних, станцій масляних мобільних з метою їх подальшої реалізації. Інша частина придбаного товару безпосередньо реалізовувалась контрагентам позивача.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх інстанції щодо безпідставності висновку податкового органу про відсутність факту реального здійснення господарських операцій, який вмотивований виключно актом «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Поліметал-Торг», оскільки такий акт не може слугувати єдиним та беззаперечним доказом факту нереальності постачання товару.

З огляду на усе вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку, що господарські операції по договорах, укладених між позивачем та ТОВ «Поліметал-Торг», на підставі яких були сформовані дані податкового обліку позивача, є реальними та належним чином підтверджені первинними документами, а тому ним правомірно було здійснено формування податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.06.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний