Ухвала суду № 36992869, 04.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2014 р. м. Київ К/800/52198/13

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 лютого 2014 року м. Київ Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Розваляєвої Т.С.; Черпіцької Л.Т., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Антрацит» до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування вимоги, що переглядається за касаційною скаргою Державного підприємства «Антрацит» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року,

у с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року ДП «Антрацит» звернулося до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області (Управління ПФ) про скасування вимоги.

Зазначали, що оскаржуваною вимогою від 4 квітня 2013 року позивача зобов'язано сплатити суми недоїмки по єдиному внеску, а також штрафних санкцій та пені в загальному розмірі 16 076 013,98 грн.

Посилаючись на те, що 9 січня 2013 року щодо ДП «Антрацит» порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, просили скасувати вимогу Управління ПФ № Ю-571 від 4 квітня 2013 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ДП «Антрацит», посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що у 2012 році рішеннями Управління ПФ про застосування фінансових санкцій за порушення строків сплати єдиного внеску позивачу нараховано до сплати 6 280 507,22 грн. Позивач оскаржив ці рішення в судовому порядку, проте у задоволенні позовів відмовлено.

У березні 2013 року, після набрання законної сили відповідними судовими рішеннями, Управління ПФ здійснювало зарахування поточних внесків позивача в погашення заборгованості зі сплати таких санкцій.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 9 січня 2013 року порушена справа про банкрутство ДП «Антрацит» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

4 квітня 2013 року Управлінням ПФ надіслано позивачу вимогу № Ю-571 про сплату 16 076 013,98 грн, з яких недоїмка зі сплати єдиного внеску складає 11 884624,16 грн, штрафи - 3 498,312,72 грн та пеня - 693,077,10 грн.

Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не розповсюджується на зобов'язання зі сплати єдиного внеску, а також зобов'язання зі сплати фінансових санкцій, строк виконання яких на момент порушення справи про банкрутство не настав. Оскільки оскаржувана вимога включає саме такі види зобов'язань, підстав для її скасування немає.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з такими висновками судів погоджується частково.

Спір зводиться до встановлення правомірності або протиправності дій Управління ПФ щодо зарахування поточних внесків позивача на погашення заборгованості зі сплати внесків та фінансових санкцій за минулі періоди. У разі встановлення факту протиправності таких дій, оскаржувана вимога не може вважатись правомірною, оскільки включає в себе суму таких поточних внесків. Особливістю спору є те, що по відношенню до окремих із зобов'язань позивача встановлено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

За загальним правилом частини шостої статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (Закон № 2464-VI) за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Особливості правового регулювання спірних відносин встановлені Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Закон № 2343-ХІІ).

Законом України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI, який набрав чинності з 19 січня 2013 року, Закон № 2343-ХІІ викладено у новій редакції.

В той же час, Законом № 5405-VI від 2 жовтня 2012 року нову редакцію Закону № 2343-ХІІ доповнено пунктом 11 Прикінцевих та перехідних положень, та встановлено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Оскільки справа про банкрутство позивача порушена до набрання чинності Законом № 4212-VI, правила нової редакції Закону № 2343-ХІІ до спірних відносин не застосовуються.

Колегія суддів звертає увагу, що вказані редакції Закону № 2343-ХІІ по різному регулюють питання розповсюдження мораторію на окремі види зобов'язань (зокрема, і щодо сплати єдиного внеску).

Відповідно до статті 1 Закону № 2343-ХІІ (в редакції, чинній на момент порушення справи про банкрутство) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Аналогічне за змістом визначення міститься і у новій редакції Закону № 2343-ХІІ, а саме в частині першій статті 19.

При цьому, редакція Закону № 2343-ХІІ, яка діяла до 19 січня 2013 року, поширює дію мораторію на зобов'язання зі сплати єдиного внеску (на відміну від нової редакції, на правила якої послались суди). Оскільки у цьому випадку необхідно застосовувати редакцію Закону № 2343-ХІІ, яка діяла до 19 січня 2013 року, висновки судів щодо нерозповсюдження мораторію на усі зобов'язання зі сплати єдиного внеску є помилковими.

У частині третій статті 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З викладеного вбачається, що до заборгованості, яка існувала у позивача станом на 9 січня 2013 року, можна застосувати такі правила: мораторій на задоволення вимог кредиторів розповсюджується на зобов'язання позивача зі сплати єдиного внеску за звітні періоди до листопада 2012 року включно; мораторій не розповсюджується на зобов'язання позивача зі сплати єдиного внеску за пізніші звітні періоди (оскільки строк виконання таких зобов'язань настав після введення мораторію); мораторій розповсюджується на зобов'язання зі сплати тільки тих фінансових санкцій, строк виконання яких настав до 9 січня 2013 року.

Оскільки під час дії мораторію виключається можливість виконання зобов'язань, на які він поширюється, визначальним для правильного вирішення цієї справи вбачається розмежування зобов'язань позивача перед пенсійним органом відповідно до строків їх виконання.

Необхідність такого розмежування обумовлена доводами позивача про те, що Управління ПФ самовільно здійснювало у 2013 році погашення заборгованості ДП «Антрацит», на яку поширюється дія мораторію.

Для перевірки таких тверджень необхідно дослідити усі зобов'язання позивача зі сплати єдиного внеску та фінансових санкцій, які існували станом на 9 січня 2013 року (як ті, строк виконання яких настав, так і ті, що підлягають виконанню після цієї дати).

Колегія суддів зазначає, що зобов'язання, строк виконання яких настав на 9 січня 2013 року, можуть виконуватись лише в процедурі провадження у справі про банкрутство в порядку господарського судочинства. Їх погашення або включення до вимоги пенсійного органу є протиправним. У разі встановлення таких дій, вимога у відповідній частині коштів підлягатиме скасуванню.

Матеріали справи не містять доказів, які можуть однозначно підтвердити або спростувати наведені доводи позивача, що є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Колегія суддів приймає до уваги, що судами частково досліджувались строки виконання окремих зобов'язань зі сплати фінансових санкцій, застосованих у 2012 році. Висновки судів про те, що на них не поширюється дія мораторію, вбачаються обґрунтованими з огляду на такі норми матеріального права.

Статтею 25 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено строк виконання вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Абзацом другим частини чотирнадцятої цієї статті (в редакції, чинній на момент порушення справи про банкрутство) встановлено, що суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти робочих днів після надходження відповідного рішення.

У наступному абзаці цієї ж норми зазначено, що оскарження рішення територіального органу Пенсійного фонду про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення органом Пенсійного фонду або судом рішення у справі.

Таким чином, на момент порушення справи про банкрутство ДП «Антрацит» строк виконання зобов'язань зі сплати фінансових санкцій не настав у зв'язку з їх оскарженням у судовому порядку, та набранням відповідними судовими рішеннями законної сили після порушення справи про банкрутство.

Це означає, що на такі зобов'язання не розповсюджується мораторій на задоволення вимог кредиторів, а Управління ПФ правомірно здійснювало погашення відповідної заборгованості у загальному порядку, як це передбачено частиною шостою статті 25 Закону № 2464-VI.

Водночас, не можуть вважатись правомірними дії Управління ПФ щодо самостійного погашення тієї частини заборгованості, на яку розповсюджується дія мораторію. З підстав, наведених вище, касаційний суд позбавлений можливості встановити, чи здійснював відповідач такі дії.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З викладеного вбачається, що рішення судів не можна вважати обґрунтованими, що має наслідком направлення справи на новий розгляд у відповідності до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами частини другої якої підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Державного підприємства «Антрацит» задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

Т.С.Розваляєва

Л.Т.Черпіцька