Ухвала суду № 36992062, 23.01.2014, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22 -ц /796/782 /2014 року Головуючий у 1-й інстанції:Антонова Н.В..

Доповідач: Чобіток А.О.

Ухвала

Іменем України

23 січня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі :

головуючого - судді Чобіток А.О..

суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І.

при секретарі - Лужецькій І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсіс Україна» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсіс Україна» про захист трудових прав,-

в с т а н о в и л а:

В жовтні 2012 року позивач пред»явила вказаний позов до відповідача та зазначала,що з 03.01.2012 року працювала в ТОВ «Арсіс Україна» на посаді керуючого партнера.

Наказом № 02/10-ок від 02.10.2012 року її було звільнено за прогули(в тому числі відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин)на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Посилаючись на те,що при звільненні були порушені вимоги чинного трудового законодавства та її трудові права,оскільки припинено виплату заробітної плати з 24 липня 2012 року,не виплачено суми,що підлягають виплаті при звільненні,просила визнати її звільнення за прогул незаконним,змінити формулювання причин звільнення з п.4 ст.40 КЗпП України на п.3 ст.38 КЗпП України,стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 22 456,18 грн.,середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 16 666,67 грн. та моральну шкоду у розмірі 25 000 грн.

В подальшому позивач збільшила свої вимоги і просила визнати незаконним наказ №17/10-ок від 17.10.2012 року,яким скасовано наказ № 02-ок від 02.10.2012 року про звільнення її на підставі п.4 ст.40 КЗпП України і її звільнено з 17.10.2012 року з займаної посади за прогули з 27.08.2012 року по 07.09.2012 року та 01.10.2012 року,стягнути на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 36 106,18 грн.,середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 45 752,27 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2013 року позов задоволено.

Вирішено визнати незаконним наказ №17/10-ок від 17.10.2012 року відповідача про звільнення позивача з роботи,внести зміни до запису від 17.10.2012 року в трудовій книжці позивача про її звільнення з 28.09.2012 року за власним бажанням за ст.38 КЗпП України,стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 36 106,18 грн.,середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 45 752,27 грн.,а всього 81 858 грн.45 коп.,та 2 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове,яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає,що судом зроблений висновок по даній справі,який не відповідає встановленим обставинам справи та без оцінки наданих сторонами доказів у їх сукупності,як цього вимагають норми процесуального права.

Вислухавши доповідь судді,пояснення осіб,що з»явилися в судове засідання,обговоривши доводи апеляційної скарги,обставини справи,колегія суддів приходить до наступного.

Встановлено,що позивач була прийнята з 03.01.2012 року на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсіс Україна» на посаду керуючого партнера і її посадовий оклад складав 24550 грн. на місяць.

Не отримавши від відповідача відповіді на заяву від 22.08.2012 року про надання їй довідки про займану посаду та розмір заробітної плати,17.09.2012 року в зв»язку з затримкою виплати заробітної плати позивач направила відповідачу звернення з проханням виплатити їй заборгованість по заробітній платі ( т.1 а.с.9-12)

В зв»язку з невиплатою на її звернення заборгованості по заробітній платі,що є як зазначено в заяві позивача від 28.09.2012 року порушенням чинного законодавства про працю та умов трудового договору,просила звільнити її за власним бажанням відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України з 28.09.2012 року (т.1 а.с.13).

В цій же заяві позивач вказує про останнє здійснення відповідачем виплати заробітної плати 24.07.2012 року,що не заперечується відповідачем.

Наказом № 02/10-ок від 02.10.2012 року ТОВ «Арсіс Україна» позивача було звільнено з вказаної посади на підставі п.4 ст.40 КЗпП України у зв»язку з допущеним прогулом.

Не погодившись з вказаним наказом,позивач пред»явила позов до відповідача і просила визнати її звільнення за прогул незаконним,змінити формулювання причин звільнення з п.4 ст.40 КЗпП України на п.3 ст.38 КЗпП України,стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 22 456,18 грн.,середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 16 666,67 грн. та моральну шкоду у розмірі 25 000 грн..

В подальшому відповідачем наказом №17/10-ок від 17.10.2012 року було скасовано наказ №02/10-ок від 02.10.2012 року та звільнено позивача з посади на підставі п.4 ст.40 КЗпП України з 17.10.2012 року за прогули з 27.08.12-07.09.2012 року та 01.10.2012 року,що стало підставою для зміни вимог позивачем та їх збільшення, прохання змінити підстави та дату звільнення з 17.10.2012 року на 28.09.2012 року,стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 36 106,18 грн.,середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 45 752,27 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково,суд встановив і виходив з того,що наказ відповідача за №17/10-ок від 17.10.2012 року є незаконним і як наслідок наявність підстав для зміни дати та формулювання звільнення позивача,зазначених в трудовій книжці позивача,а саме: внесення зміни до запису від 17.10.2012 року в трудовій книжці позивача про її звільнення з 28.09.2012 року за власним бажанням за ст.38 КЗпП України,а також стягнення з відповідача на її користь, з врахуванням виплачених відповідачем належних їй сум при звільненні, заробітної плати в розмірі 36 106,18 грн.,середньо заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 45 752,27 грн. та 2000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції відповідним обставинам справи та вимогам закону,що регулює правовідносини,які виникли між сторонами,а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням,якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю,умови колективного чи трудового договору.

Суд,встановивши,що зі сторони відповідача мало місце не виконання законодавства про працю,що регулює виплату заробітної плати,внаслідок чого утворилася заборгованість по заробітній платі з 24 липня 2012 року,що підтверджено територіальною державною інспекцією з питань праці у м.Києві (т.1 а.с.178-193) і відповідачем вказана обставина визнана (т.1 а.с.199),а тому відповідач повинен був розглянути заяву позивача від 28.09.2012 року про звільнення за власним бажанням,що передбачено ч.3 ст.38 КЗпП України і звільнити позивача з 28.09.2012 року.

При цьому суд підставно послався на заяву позивача від 28.09.2012 року,яка була отримана від імені відповідача Кожухівським (т.1а.с.13)

В зв»язку з наведеним доводи апеляційної скарги стосовно неотримання відповідачем такої заяви позивача та відсутності в товаристві працівника за вказаним прізвищем,колегія суддів розцінює як намагання відповідачем уникнути цивільної відповідальності за порушення трудового законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що 11.03.2013 року представником відповідача надані до суду письмові заперечення проти позову,в яких відповідачем визнавався факт отримання 28.09.2012 року працівником товариства Кожухівським вказаної заяви від позивача з вказівкою дати прийняття заяви з написом цього працівника про запропонування ним позивачу надати пояснення щодо причин відсутності позивача на роботі з 14.08.по 28.09.2012 року (т.1а.с.119),а тому колегія суддів критично оцінює ставлення представника відповідача до цієї обставини,як до технічної помилки.

Посилання відповідача про відсутність позивача на роботі без поважних причин в період з 27.08.по 07.09.2012 року і безпідставність посилання позивача про знаходження її в цей період у відпустці,спростовується відсутністю намагань з боку відповідача зажадати від позивача пояснень стосовно вказаної обставини та послідуючих висновків щодо її звільнення у передбачені законодавством строки, що узгоджується з поясненнями позивача про обізнаність відповідача стосовно відсутності на роботі в період з 14.08.по 24.08.2012 року та з 10.09.по 29.09.2012 року в зв»язку з тимчасовою непрацездатністю та у відпустці у вказаний період.

З урахуванням викладеного колегія суддів також вважає такими,що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність заяви позивача про надання їй відпустки у зазначений нею період і не передбачення такої відпустки позивача графіком відпусток.

Колегія суддів при цьому звертає увагу на документальне підтвердження тому,що в товаристві мало місце втрата частини документів кадрового обліку в тому числі трудової книжки ОСОБА_1,що також визнається відповідачем (т.1 а.с.198-199)

До того ж відповідачем було складено акт про відсутність на робочому місці в період з 15.08.12 до 01.10.2012 року лише 01.10.2012 року. Тобто після отримання від позивача 28.09.2012 року заяви про звільнення за власним бажанням.

Крім того зі змісту наказу від 17.10.2012 року про звільнення позивача з роботи вбачається,що відповідач визнав тимчасову непрацездатність позивача у період з 14.08.по 24.08.2012 року та з 10.09.по 29.09.2012 року.

Доводи апеляційної скарги про здійснення позивачем прогулу 01.10.2012 року не впливають на правильність рішення суду,оскільки суд вірно прийшов до висновку щодо наявності підстав для звільнення позивача з 28.09.2012 року за поданою заявою від 28.09.2012 року, як це передбачено ч.3 ст.38 КЗпП України.

Посилання відповідача про відсутність підстав щодо оплати часу непрацездатності позивача,оскільки листки непрацездатності видані з порушенням чинного законодавства і це зазначено в листі Центральної районної поліклініки № 5 Святошинського району м.Києва від 02.11.2012 року (т.1а.с.177),колегія суддів не приймає до уваги,оскільки зазначені у вказаному листі порушення неможна вважати підставами для відмови у виплаті допомоги з тимчасовою втратою працездатності,передбачені ЗУ «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування у зв»язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,зумовленими похованням».

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення постановленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.

Керуючись ст.ст.304,307,308,313-315,319 ЦПК України,колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсіс Україна» відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - Судді -