Постанова № 36986042, 28.01.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2014 р. Справа № 816/5806/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Кудіної Я.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Фортуна Інгредієнт" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.11.2013р. по справі № 816/5806/13-а

за позовом Приватного підприємства "Фортуна Інгредієнт"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, приватне підприємство "Фортуна Інгредієнт", звернувся до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0007151502/2146 від 19.12.2012 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.11.2013р. у задоволенні позовних вимог приватного підприємства "Фортуна Інгредієнт" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення відмовлено.

При винесенні оскаржуваної постанови суд першої інстанції погодився із доводами податкового органу, про те, що ПП "Фортуна Інгредієнт" фактично не здійснювало придбання товарів та послуг у ТОВ ТД "Українські крохмалі" та ПП "Лон і Компані", оскільки, такі товари та послуги фактично контрагентом позивача не поставлявся, а оподатковані господарські операції полягали лише у їх документальному оформленні.

Не погодившись із вказаною постановою суду приватне підприємство "Фортуна Інгредієнт" подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити повністю. В обґрунтування своєї апеляційної скарги посилається на помилковість висновків суду першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції доводи скарги підтримав у повному обсязі з підстав і мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, наполягаючи на законності постанови суду першої інстанції.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та письмових заперечень, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ПП "Фортуна Інгредієнт" (код ЄДРПОУ 37227608) зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради з 06.08.2010р. та перебуває на обліку у Кременчуцькій ОДПІ з 20.10.2010р. і є платником податку на додану вартість. (т.1,а.с.9-10).

Предметом діяльності підприємства згідно п. 2.2. статуту є зокрема торгівельна діяльність в сфері оптової, роздрібної торгівлі та громадського харчування по реалізації продовольчих і непродовольчих товарів, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

За результатами проведеної позапланової невиїзної документальної перевірки ПП "Фортуна Інгредієнт" по питанню формування податкового кредиту від ТОВ ТД "Українські крохмалі" за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р. та від ПП "Лон і Компані" за період з 01.09.2012р. по 31.10.2012р., Кременчуцька ОДПІ склала акт перевірки №5097/15-222/37227608 від 30.11.2012р., де вказано про порушення ПП "Фортуна Інгредієнт" п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, частини 1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за вересень 2011 року в сумі 57000 грн., за вересень 2012 року в сумі 4772,75 грн., за жовтень 2012 року в сумі 40436,25 грн. (т. 1, а.с.18-23).

На підставі акту перевірки №5097/15-222/37227608 від 30.11.2012р. Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0007151502/2146 від 19.12.2012р., яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 102 209,0 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 25 552,25 грн. (т.1, а.с.34 ).

Не погодившись з винесеним рішенням позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем не доведений факт реального виконання господарських операцій, за рахунок яких сформовано податковий кредит у вересні 2011 року, вересні - жовтні 2012 року, а отже погодився з висновком податкового органу про непідтвердженість податкового кредиту належними первинними документами.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

З дослідженого в судовому засіданні акту перевірки та рішення органу податкової служби встановлено, що фактичною підставою для відображення в акті порушень і винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугував викладений в акті висновок відповідача про порушення позивачем ч. 1, 2 ст.215, ч. 1, 5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вище зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правих наслідків наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Фортуна Інгредієнт» та п.п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результат чого дані, наведені в деклараціях з податку на додану вартість за вересень 2011 року та за вересень-жовтень 2012 року не є дійсними.

Так, аналізуючи характер спірних правовідносин та досліджуючи їх обставини, колегія суддів відзначає, що при вирішенні спору належить застосувати приписи пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України відповідно до якого, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до приписів абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Так, щодо взаємовідносин з ТОВ "ТД "Українські крохмалі" колегія суддів зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ "ТД "Українські крохмалі" укладено договір про надання транспортних послуг б/н від 01.04.2011 року, за яким перевізник (ТОВ "ТД "Українські крохмалі") надає в розпорядження замовнику ( позивачу) транспортні засоби для перевезення товару, а замовник проводить оплату наданих послуг. (т.1, а.с.206 ).

Відповідно до умов п. 1 цього договору перевізник надає в розпорядження замовника транспортні засоби для перевезення вантажів, а замовник проводить оплату наданих послуг. Згідно з п. 3.1. цього договору, розрахунок за надані послуги проводиться замовником на підставі рахунку або акту виконаних робіт. Тарифи на авто послуги встановлюються на момент надання послуг, включаючи ПДВ.

В матеріалах справи містяться заявки ПП "Фортуна Інгредієнт" про надання автотранспорту для перевезення вантажу та товарно-транспортні накладні щодо цих перевезень від 05.04.2011р., 08.04.2011р., 12.04.2011р., 13.04.2011р., 14.04.2011р., 15.04.2011р., 16.04.2011р., 21.04.2011р., 22.04.2011р., 26.04.2011р., 27.04.2011р., 28.04.2011р., 05.05.2011р., 10.05.2011р., 12.05.2011р., 17.05.2011р., 18.05.2011р., 19.05.2011р., 20.05.2011р., 24.05.2011р., 25.05.22011р., 26.05.2011р., 31.05.2011р., 01.06.2011р., 03.06.2011р. 07.06.2011р., 09.06.2011р., 10.06.2011р., 14.06.2011р., 15.06.2011р., 16.06.2011р., 20.06.2011р., 21.06.2011р., 22.06.2011р., 23.06.2011р., 24.06.2011р., 26.06.2011р., 30.06.2011р.

30.06.2011р. ТОВ "ТД "Українські крохмалі" виставило ПП "Фортуна Інгредієнт" рахунок за №1 за надання транспортних послуг за другий квартал 2011р. на загальну суму 342000,00 грн., в т.ч. ПДВ 57000,00 грн. Цього ж дня, між сторонами було складено та підписано акт прийому-передачі виконаних робіт, за яким сторони підтверджують виконання послуг на загальну суму 342000,00 грн.

За результатами вказаної господарської операції було сформовано та видано податкову накладну за червень 2011 року на загальну суму 342000,00 грн., в т.ч. ПДВ 57000,00 грн.

Щодо взаємовідносин з ПП "Лон і Компані".

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що 01.01.2012р. між позивачем ПП "Фортуна Інгредієнт" та ПП "Лон і Компані" було укладено договір оренди №01/02-2 від 01.01.2012 року, за яким ПП "Лон і Компані" (Орендодавець) передає ПП "Фортуна Інгредієнт" (Орендарю) в оренду - строкове платне користування, з метою здійснення господарської діяльності, навантажувач марки TOYOTA, моделі 5FG. (т.1, а.с.166-167).

Пунктом 3 цього договору сторони визначили, що орендна плата за користування навантажувачем складає 50830,00 грн. за місяць. Орендна плата сплачується після закінчення строку експлуатації у безготівковій формі. Договір укладено строком на 6 місяців (п. 5.1. договору).

За актом прийому-передачі майна №1 від 02.01.2012р. ПП "Лон і Компані" передав, а ПП "Фортуна Інгредієнт" прийняв навантажувач марки TOYOTA, моделі 5FG.

З огляду на умови п. 3 договору щодо моменту виникнення господарського зобов'язання та п. 6 договору щодо строку дії договору, 29.06.2012р. ПП "Фортуна Інгредієнт" виписало податкові накладні сформовані по взаємовідносинах з ПП "Лон і Компанія", а саме податкові накладні № № 136, 137, 138, 139, 140, 141, кожна з яких за окремий місяць починаючи з січня по червень 2012р. на суму 42358,33 грн. ПДВ 8471,67 грн.

Крім того, між позивачем та ПП "Лон і Компані" виникли господарські взаємовідносини стосовно поставки товарів.

Так, 01.06.2012р. між ПП "Фортуна Інгредієнт" та ПП "Лон і Компані" було укладено договір поставки №01/06/1 від 01.06.2012р., за умовами п. 1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлену продукцію на умовах, визначених цим договором. Кількість, асортимент, ціна продукції зіставлена згідно з накладними на відвантаження продукції. Згідно п. 10.1 договору, цей договір укладено на строк до 31.12.2013р. (т. 1 а.с. 124).

З видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи вбачається, що на підставі даного договору позивач отримував товари, а саме: борошно гречане, борошно рисове, молоко сухе знежирене, крохмаль кукурудзяний тощо. Ця обставина підтверджується видатковими накладними від 01.06.2012р. №90, №91, №92, від 06.06.2012р. №93, №94 від 07.06.2012р., №95 від 12.06.2012р., №96 від 13.06.2012р., №97 від 19.06.2012р., №98 від 20.06.2012р., №99 від 26.06.2012р.; рахунками-фактурами від 01.06.2012р. №90 та №91, №92, від 06.06.2012р. №93, №94 від 07.06.2012р., №95 від 12.06.2012р., №96 від 13.06.2012р №97 від 19.06.2012р., №98 від 20.06.2012р., №99 від 26.06.2012р.; товарно-транспортними накладними від 01.06.2012р., від 06.06.2012р., від 07.06.2012р., від 12.06.2012р., від 13.06.2012р., від 19.06.2012р„ від 20.06.2012р., від 26.06.2012р.

На підставі здійснених господарських операції були виписані відповідні податкові накладні, а саме: податкові накладні від 01.06.2012р. №90 та №91, №92, від 06.06.2012р. №93, №94 від 07.06.2012р., №95 від 12.06.2012р., №96 від 13.06.2012р., №97 від 19.06.2012р., №98 від 20.06.2012р., №99 від 26.06.2012р.

Позивачем також надано докази, а відповідачем не спростовано той факт, що придбані у ПП "Лон і Компані" продукти харчування зберігались в орендованому у ОСОБА_1 приміщенні, яке згідно договору оренди приміщення № 2705 від 27.05.2012р. та акту приймання-передачі орендованого приміщення № 1 від 27.05.2011р. орендує позивач по справі.

У подальшому придбані у ПП "Лон і Компані" продукти були реалізовані позивачем третім особам, а саме ПП «ВКФ»Суворов», ТОВ «Техпак», ЗАТ «Перевальський м'ясопереробний завод», ТОВ «Асоціація дитячого харчування», ТОВ «Вільнянський маслозавод», ПП «Мієр», що підтверджується відповідними договорами поставки № 03/05/11 від 06.05.2011р., № 1103 від 27.03.2012р., № 19/04/11 від 06.04.2011р, № 03/08/11 від 01.08.2011р., 22.03.2011р., № 09/07/11 від 06.07.2011р., № 0404 від 23.04.2012р., № 01/05/11 від 06.05.2011р., № 04/05 від 403/1 Івід 04.05.2011р., № ІПс від 06.08.2012р„ № 04-05 від 04.05.2011р., № 29/04/11 від 12.04.2011р., № 09.06.2011р., від 06.06.2011р., № 12/09/11 від 21.08.2011р., 12.04.2011р., 01.04.2011р., 26.04.2011р., 12.04.2011р.

Вирішуючи даний спір, колегія суддів вважає помилковими висновки податкового органу та суду першої інстанції про порушення позивачем положень ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України. Щодо висновків ОДПІ про нікчемність правочинів, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем ПП "Фортуна Інгредієнт" і ТОВ "ТД "Українські крохмалі" та ПП "Лон і Компані" ґрунтуються на тому, що ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ПП "Фортуна Інгредієнт" на укладення договору з контрагентами (та його умисел) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо транспортних послуг, поставки та оренди. Це підтверджується матеріалами справи. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Окремо колегія суддів досліджуючи доводи податкового органу щодо анулювання свідоцтв платників ПДВ контрагентам позивача ТОВ ТД "Українські крохмалі" та ПП "Лон і Компані" відзначає.

Як вбачається із акту перевірки, податковим органом встановлено, що свідоцтво платника ПДВ анульовано підприємству ТОВ ТД «Українські Крохмалі» 02.12.2011р., а ПП "Лон і Компані" 13.09.2012р. по причині відсутності юридичної особи за її місцезнаходженням.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що такі свідоцтва були анульовані вже після того, як відбулись господарські операції між позивачем та вищезазначеними контрагентами. Так, між позивачем та ТОВ ТД «Українські Крохмалі» спірні господарські відносини тривали з 01.04.2011р. по 30.06.2011р., а свідоцтво платника ПДВ анульовано ТОВ ТД «Українські Крохмалі» лише 02.12.2011р. Аналогічно і з контрагентом ПП "Лон і Компані", з яким господарські відносини тривали з 01.01.2012р. по 29.06.2012р., а свідоцтво платника ПДВ анульовано лише 13.09.2012р.

Також, не заслуговують на увагу посилання Кременчуцької ОДПІ в акті перевірки №5097/15-222/37227608 від 30.11.2012р. щодо того, що в ході проведення перевірки ПП "Лон і Компані", здобуто висновок спеціаліста МНДЕКЦ «Експол» де зазначено, що в наданих копіях документів підприємствами-покупцями первинні документи ПП "Лон і Компані" було підписано невідомими особами, зразки підпису яких значно відрізняються від підпису керівника підприємства ОСОБА_2, так як позивач не може нести за такі дії третіх осіб будь-якої відповідальності.

Колегія суддів бере до уваги, що на час здійснення господарської операції між позивачем та контрагентами-постачальниками, вони були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстровані як платники податку на додану вартість. Виходячи з принципу індивідуальної відповідальності позивач не повинен нести відповідальність за несплату податків постачальником, недостовірність його відомостей, порушення ним норм чинного законодавства тощо.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31 січня 2011 р. № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання». Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушені норми матеріального та процесуального права, постанова підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає задоволенню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фортуна Інгредієнт" задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.11.2013р. по справі № 816/5806/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Приватного підприємства "Фортуна Інгредієнт" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області №0007151502/2146 від 19.12.2012 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бершов Г.Є.Судді Катунов В.В. Ральченко І.М. Повний текст постанови виготовлений 03.02.2014 р.