Ухвала суду № 36986028, 28.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14055/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

28 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Карпатські мінеральні води» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Карпатські мінеральні води» (далі - Позивач, ТОВ «ТД «КМВ») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Печерському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.03.2013 року №0003572203, №0003562206, №0003592203 та від 25.06.2013 року №3926552201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2013 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено відсутність фактів порушення податкового законодавства. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем не подано жодних доказів нікчемності укладеного Позивачем з ТОВ «Форвард» договору, на підставі яких ТОВ «ТД «КМВ» було сформовано податковий кредит, а також зменшено об'єкт оподаткування податком на прибуток. Поряд з цим, суд зауважив, що списання тари багаторазового використання не є об'єктом оподаткування, як і виплата доходу нерезиденту із джерелом його походження з України.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у лютому 2013 року працівниками ДПІ у Печерському районі було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ТД «КМВ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 140.1.2 п. 140.1 ст. 140, п. 138.5 ст. 138 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 224 213,00 грн. за 2012 рік; пп. 14.1.191 «в» п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 «а» ст. 185, п.п. 201.4, 201.7, 201.10, 201.11 ст. 201, п.п. 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 134 277,00 грн.; занижено податок на додану вартість на загальну суму 210 457,00 грн.; пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. 167.1 ст. 167 ПК України, у зв'язку з чим допущено порушення вимог податкового законодавства щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на суму 2 804,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 11.03.2013 року №214/22-3/35633685. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 26.03.2013 року: форми «Р» №0003562206, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб та загальну суму 16 219,00 грн., у тому числі за основним платежем - 12 951,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 3 238,00 грн.; форми «Р» №0003572203, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 280 266,00 грн., у тому числі за основним платежем - 224 213,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 56 053,00 грн.; форми «Р» №0003592203, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 263 071,00 грн., у тому числі за основним платежем - 210 457,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 52 614,00 грн.; а також №0003582203.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, за результатами адміністративного оскарження рішенням ДПС у м. Києві від 03.06.2013 року №663/10/12-1-03 були залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 26.03.2013 року №0003562206, №0003572203, скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.03.2013 року №0003582206 щодо зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість у сумі 134 277,00 грн.; скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.03.2013 року №0003592206 в частині основного платежу у розмірі 67 482,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 16 870,50 грн., а в іншій частині - без змін.

У зв'язку з прийнятим ДПС у м. Києві рішенням Відповідачем 25.06.2013 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №3926552201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 195 914,00 грн., у тому числі за основним платежем - 156 731,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 39 183,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваним податковим повідомленням-рішення, суд першої інстанції встановив наступне.

Між ТОВ «ТД «КМВ» (Замовник) та ТОВ «Форвард» (Виконавець) укладено договір №1/08-1 від 01.08.2012 року (далі - Договір №1/08-1), за умовами якого Замовник доручає і оплачує, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виконати роботи по створенню аудіовізуального твору - рекламного відео ролика згідно затвердженому технічному завданню та додатків до даного договору.

Пунктом 1.4 Договору №1/08-1 визначено, що роботи вважаються виконаними належним чином з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт.

На виконання зазначеного Договору між сторонами були укладені додаткові угоди (а.с. 149, 151, 159), а також підписані технічні завдання (а.с. 152-157). При цьому факт реальності здійснення договірних зобов'язань, на обґрунтовану думку суду, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: актів (а.с. 150, 158, 160), податкових накладних (а.с. 169-171) на суму податку на додану вартість - 149 266,33 грн., а також СД-диском (а.с. 161).

При цьому, як було зазначено Окружним адміністративним судом м. Києва, виготовлений на замовлення Позивача рекламний ролик в подальшому за договором від 04.09.2012 року №4-09/2012, укладеним з ТОВ «ТРК «Інтер-Захід», було розміщено на телебаченні.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що підстав для визнання нікчемним укладеного Позивачем з ТОВ «Форвард» договору немає. При цьому, суд вірно наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети. Разом з тим, Відповідачем не подано жодних доказів набрання законної сили вироком суду щодо наявності у посадових осіб Позивача відповідного умислу.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України передбачено, що до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Підпунктом 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 ПК України передбачено, що при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, як, зокрема, будь-які витрати із страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання укладеного Позивачем з ТОВ «Форвард» договору, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання останніх, в сумі 746 340,00 грн.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту з ПДВ за результатами взаємовідносин з ТОВ «Форвард», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Форвард» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для донарахування ТОВ «ТД «КМВ» грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 149 267,00 грн. у Відповідача не було.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо безпідставності віднесення ДПІ у Печерському районі до складу податкових зобов'язань з ПДВ списання зворотної тари (піддонів), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Позивачем у зв'язку з непридатністю для подальшого використання було списано піддони на загальну суму 305 951,00 грн. (у тому числі ПДВ - 0,00 грн.), про що видано відповідні накази (а.с. 183, 185, 187, 189, 191, 193) та складені акти списання (а.с. 184, 186, 188, 190, 192, 194).

Відповідно до пп. «а» п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Приписи пп. «в» пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу визначаються, постачанням товарів також вважається - передача майна (матеріальних активів) у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов'язаною із господарською діяльністю такого платника податку.

Однак, згідно абз. 4 пп.14.1.191 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Отже судова колегія вважає повністю обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що списання Позивачем тари багаторазового використання (піддонів) не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у розумінні положень ПК України, оскільки передача матеріальних активів в межах балансу буде вважатися постачанням лише, якщо метою такої передачі є подальше використання майна (активів) не у господарській діяльності, а тара багаторазового використання (піддони), що фізично зношена та не може використовуватися за її первісним призначенням втрачає властивості активу та не може бути у подальшому використана ТОВ «ТД «КМВ», а отже списується у порядку, визначеному п. 27 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 9, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 246. Відтак податковий орган не мав підстав для донарахування Позивачу грошового зобов'язання з ПДВ на суму 61 190,00 грн. (305 951,00 грн. * 20%).

Оцінюючи правову позицію Окружного адміністративного суду м. Києва в частині безпідставності винесення Відповідачем податкового повідомлення-рішення від 26.03.2013 року форми «Р» №0003562206, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб та загальну суму 16 219,00 грн., у тому числі за основним платежем - 12 951,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 3 238,00 грн., судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Позивачем здійснено виплати доходу нерезиденту із джерелом походження з України на підставі договору позики №DFO0521 від 21.05.2012 року, укладеного Позивачем з компанією «DYNALUM FINANCE Limited Liability Company», Республіка Кіпр. За умовами вказаного договору ТОВ «ТД «КМВ» здійснило виплату нерезиденту доходу із джерелом походження з України у загальному розмірі 10 792,66 доларів США (еквівалент 86 341,28 грн.).

Відповідно до п. 160.2 ст.160. Податкового кодексу України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), зобов'язані утримувати податок з таких доходів за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Приписи п. 1 ст. 8 Угоди між Урядом СРСР та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна від 29.10.1982 року визначають, що проценти, отримані із джерел в одній Договірній Державі особою з постійним місцеперебуванням в іншій Договірній Державі, не підлягають оподаткуванню в першій Державі.

Згідно п. 103.2 ст. 103 Податкового кодексу України, особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 ст.103 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 103.4 ст. 103 Податкового кодексу України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 ст. 103 Податкового кодексу України, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Згідно п. 103.5 ст. 103 Податкового кодексу України довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Приписи п. 103.8 ст. 103 ПК України визначають, що особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати правила міжнародного договору України, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, компанією «DYNALUM FINANCE Limited Liability Company» було надано Позивачу Сертифікат Республіки Кіпр, який засвідчує, що компанія «DYNALUM FINANCE Limited Liability Company», Республіка Кіпр, є резидентом Кіпру, та відповідно до чинної Угоди між Урядом Республіки Кіпр та Урядом СРСР про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна від 29.10.1982 року. Даний сертифікат підтверджує, що з дати реєстрації, а саме з 24.08.2010 року, компанія «DYNALUM FINANCE Limited Liability Company» є резидентом Кіпру та підлягає оподаткуванню на Кіпрі стосовно прибутку та майна отриманих з будь-яких джерел з вказаної дати, тобто і у 2012 році отриманий прибуток кампанії підлягав оподаткуванню за Законом Республіки Кіпр «Про сплату податку на прибуток».

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про те, що виплата доходу нерезиденту із джерелом походження з України не підлягала оподаткуванню в Україні. При цьому посилання Апелянта на те, що апостіль на довідку було видано лише під час проведення перевірки у 2013 році колегією суддів оцінюється критично, оскільки в силу положень п. 103.8 ст. 103 ПК України допускається отримання довідки після закінчення звітного (податкового) періоду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Карпатські мінеральні води» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.