Постанова № 36981200, 27.01.2014, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2014 р. м. Чернівці Справа № 824/3167/13-а

11:20 год.

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Левицького В.К.,

за участю секретаря судового засідання Жураковської Ю.М.,

сторін:

позивача - ОСОБА_1;

представників відповідача - Рачук О.В., ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Чернівецької митниці Міндоходів

про визнання протиправним та скасування наказу, надання відпустки, встановлення дати звільнення, перерахунку відпускних та виплати матеріальної допомоги.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із вказаним позовом, з урахуванням уточнених позовних вимог, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Чернівецької митниці Міндоходів (далі - відповідач) від 14.10.2013 р. №272-о, в частині дати звільнення його з посади провідного інспектора митного поста "Россошани" Чернівецької обласної митниці з 14.10.2013 р.; зобов'язати Чернівецьку митницю Міндоходів надати невикористану відпустку з 15.10.2013 р. звільнивши його в останній день відпустки 26.01.2014 р.; зобов'язати Чернівецьку митницю Міндоходів внести зміни до наказу Чернівецької митниці Міндоходів від 14.10.2013 р. №272-о щодо дати звільнення, вказавши дату звільнення 26.01.2014 р.; зобов'язати Чернівецьку митницю Міндоходів внести зміни до запису № 26 трудової книжки ОСОБА_1 щодо дати звільнення, вказавши датою звільнення останній день відпустки 26.01.2014 р.; зобов'язати Чернівецьку митницю Міндоходів здійснити перерахунок та виплату відпускних відповідно до дати звільнення в останній день відпустки; зобов'язати Чернівецьку митницю Міндоходів розглянути питання щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2013 р., та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2013 р., надавши письмову відповідь за результатами розгляду; зобов'язати Чернівецьку митницю Міндоходів виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову позивач вказував, що відмовою митниці надати йому відпустку порушено його право на відпочинок, яке гарантовано законодавством України. Так як заява про надання відпустки подана ним 14.10.2013 р. до відділу персоналу Чернівецької митниці Міндоходів у останній робочий день, то відповідно до Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі звільнення йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Таким чином відмова Чернівецької митниці Міндоходів в наданні відпустки є незаконною, підлягає скасуванню, а наслідки виправленню.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову, відповідно до яких, вважає позовні вимоги безпідставними та необгрунтовними з наступних підстав. 07.06.2013 р. позивача відповідно до вимог чинного законодавства було попереджено про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням штатної чисельності та одночасно запропоновано звернутися в Чернівецький міський центр зайнятості для вирішення питання працевлаштування або працевлаштуватися самостійно.

Начальником Чернівецької митниці Міндоходів прийнято рішення про виплату грошової компенсації позивачу за всі невикористані дні щорічної відпустки, так як термін персонального попередження про наступне вивільнення сплинув 07.08.2013 р., а заява про надання відпустки надійшла від позивача тільки 14.10.2013 р.

В судовому засіданні позивач позов підтримав повністю та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, просили у його задоволенні відмовити та надали пояснення аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1.

Як підтверджується матеріалами справи та трудовою книжкою серії НОМЕР_1 позивач з 26.03.1993 р. по 14.10.2013 р. проходив державну службу в митних органах України, де працював на різних посадах ( а.с. 126-128).

Встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 р. №229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства доходів і зборів України згідно з додатком 1, в тому числі і Чернівецьку митницю Міндоходів, реорганізовано шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Міністерства доходів і зборів територіальні органи Державної податкової служби та Державної митної служби згідно з додатком 2; визначено територіальні органи Міністерства доходів і зборів правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби України, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови.

Як зазначав у свої письмових запереченнях відповідач, 25.04.2013 р. Чернівецьку митницю Міндоходів зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 38647030.

Штатна чисельність Чернівецької обласної митниці Держмитслужби України на 2013 рік складала 598 одиниць.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 26.04.2013 р. № 80 (зі змінами) затверджено чисельність працівників Чернівецької митниці Міндоходів у кількості 468 штатних одиниць.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 26.04.2013 р. № 81 «Про затвердження тимчасових типових структур територіальних органів Міндоходів» була затверджена тимчасова структура Чернівецької митниці Міндоходів.

На підставі Тимчасового штатного розпису на 2013 р. Чернівецької митниці Міндоходів, затвердженого заступником Міністра доходів і зборів - керівником апарату ОСОБА_4, Чернівецькою митницею Міндоходів 15.05.2013 р. наказом № 2 введено в дію затверджену тимчасову організаційну структуру та тимчасовий штатних розпис Чернівецької митниці Міндоходів на 2013 р. з 14.05.2013 р. (а.с. 25, 26-39, 40-42).

Таким чином, у зв'язку із реорганізацією Чернівецької обласної митниці в новоутворену Чернівецьку митницю Міндоходів скороченню підлягало 130 посад.

Статтею 492 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Судовим розглядом встановлено та не заперечувалося сторонами в судовому засіданні, що 07.06.2013 р. відповідач, керуючись вимогами ч. 1 ст. 492 КЗпП України попередив ОСОБА_1 про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням штатної чисельності відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України та одночасно запропоновано звернутися в Чернівецький міський центр зайнятості для вирішення питання працевлаштування або працевлаштуватися самостійно. Крім того, відповідач подав до Чернівецького міського центру зайнятості звіт про заплановане вивільнення працівників станом на 07.06.2013 р. (а.с. 49, 150-153).

З матеріалів справи слідує, що протягом терміну попередження про наступне вивільнення, ОСОБА_1 з 07.08.2013 р. по 11.10.2013 р. перебував на лікарняному, що підтверджується відповідними листками непрацездатності (а.с. 107, 108, 109, 110).

В перший робочий день після виходу з лікарняного, позивач 14.10.2013 р. звернувся із заявою до начальника Чернівецької митниці Міндоходів, в якій просив надати залишок невикористаної частини щорічної відпустки за період роботи з 26.03.2011 р. по 25.03.2012 р. у кількості 21 календарний день та частину щорічної основної відпустки за період роботи з 26.03.2012 р. по 25.03.2013 р. в кількості 30 календарних днів, щорічної додаткової відпустки за період роботи з 26.03.2012 р. по 25.03.2013 р. у кількості 8 календарних днів з 15.10.2013 р. (а.с. 6).

Дану заяву позивач подав до відділу персоналу Чернівецької митниці Міндоходів, яку було зареєстровано 14.10.2013 р. за вхідним номером обл. № 07-30/1224.

На вказаній заяві, 14.10.2013 р. начальником Чернівецької митниці Міндоходів зроблено резолюцію: «ОСОБА_5, ОСОБА_3 - провести розрахунок під час звільнення».

Того ж дня, 14.10.2013 р. наказом №272-о Чернівецької митниці Міндоходів звільнено ОСОБА_1, провідного інспектора митного поста "Россошани" Чернівецької обласної митниці Державної митної служби України, із займаної посади 14.10.2013 р. у зв'язку із реорганізацією та скороченням штатної чисельності Чернівецької обласної митниці, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Цим же наказом передбачено проведення розрахунку ОСОБА_1, відповідно до статтей 47, 116 КЗпП України, виплату грошової компенсації за 21 календарний день невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 26.03.2011 р. по 25.03.2012 р., 45 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 26.03.2012 р. по 25.03.2013 р. та за 24 календарних дні невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 26.03.2013 по 14.10.2013 відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» (а.с. 5).

Відповідно до розрахункового листка ОСОБА_1 за жовтень 2013 р. останньому була нарахована заробітна плата за відпрацьовані дні у жовтні 2013 р., компенсація за 21 та 24 календарні дні невикористаної відпустки, вихідна допомога при звільненні, а також проведена оплата днів непрацездатності, які оплачуються за рахунок підприємства. Дані кошти, за мінусом обов'язкових податків та зборів, в сумі 9653,38 грн. були перераховані на зарплатний картковий рахунок ОСОБА_1 14.10.2013 р. (а.с. 51).

25.10.2013 р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив повідомити причини відмови в наданні невикористаної відпустки (а.с. 7).

07.11.2013 р. Чернівецька митниця Міндоходів надала відповідь, в якій зазначила, що так як позивача було завчасно попереджено про наступне вивільнення, то начальником Чернівецької митниці Міндоходів відповідно до поданої ним заяви до відділу персоналу прийнято рішення про виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки (а.с. 8).

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 вважаючи порушеними свої трудові права в частині ненадання йому невикористаної відпустки, звернувся із заявою до прокуратури Першотравневого району м. Чернівці.

За результатами розгляду заяви, яка направлена прокуратурою для організації розгляду до Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернівецькій області, проведено перевірку з питань додержання відповідачем законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, про що складено акт № 24-02-27/780 (а.с. 115-122).

Перевіркою встановлено, що при проведенні повного розрахунку з позивачем, бухгалтерією митниці не було нараховано останньому грошову компенсацію за 45 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 26.03.2012 р. по 25.03.2013 р., що є порушення ст. 83 КЗпП України.

Про виявленні порушення, Територіальна державна інспекції з питань праці у Чернівецькій області винесла припис та повідомила сторін.

На підставі припису Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернівецькій області від 16.12.2013 р., відповідач донарахував та виплатив позивачу компенсацію за 45 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 26.03.2012 р. по 25.03.2013 р., що підтверджується матеріалами справи (а.с. 123, 124, 125).

Вважаючи оскаржуваний наказ незаконними в частині не надання невикористаної відпустки, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Так, ст. 45 Конституції України закріплює положення, згідно якого кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується, зокрема, наданням оплачуваної щорічної відпустки.

Статтею 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 132 про оплачувані відпустки (переглянутої в 1970 році), ратифікованої Україною відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки» від 29.05.2001 р. № 2481-III передбачено, що угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку або про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином відповідно до національних умов визнаються недійсними або забороняються.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Статтею 24 Закону № 504/96-ВР визначено, що в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей; за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Отже, основними умовами для отримання грошової компенсації за частину щорічної відпустки є фактичне використання працівником в обов'язковому порядку 24 календарних днів щорічної відпустки та його бажанням (письмова заява).

Із змісту ст. 3 Закону № 504/96-ВР слідує, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що припинення трудового договору згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України не є безумовною підставою для відмови в розгляді заяви про надання відпустки з наступним звільненням в останній день відпустки.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач згідно із заявою від 14.10.2013 р. висловив бажання отримати невикористану відпустку з наступним звільненням в останній день відпустки.

Судом встановлено, а також не заперечувалося сторонами, що за результатами розгляду поданої позивачем заяви відповідачем прийнято оскаржуваний наказ.

З огляду на те, що заява про надання невикористаної відпустки позивачем подана в останній робочий день, суд приходить до висновку, що відповідач відповідно Закону України «Про відпустки» зобов'язаний був надати позивачу невикористану ним відпустку та звільнити останнього в останній день такої відпустки.

Отже, наказ Чернівецької митниці Міндоходів від 14.10.2013 р. №272-о в частині дати звільнення позивача з посади провідного інспектора митного поста «Россошани» Чернівецької обласної митниці Державної митної служби України з 14.10.2013 р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача про зобов'язання Чернівецьку митницю Міндоходів надати невикористану відпустку з 15.10.2013 р. звільнивши його в останній день відпустки 26.01.2014 р. та зобов'язання внести зміни до наказу Чернівецької митниці Міндоходів від 14.10.2013 р. №272-о щодо дати звільнення, вказавши дату звільнення 26.01.2014 р. підлягають частковому задоволенню. Разом з тим, оскільки заява від 14.10.2013 р. фактично розглянута не була, відповідачу слід вирішити питання про надання позивачу невикористаної відпустки на підставі заяви від 14.10.2013 р., прийнявши відповідний наказ та звільнити позивача в останній день відпустки.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов'язання Чернівецької митниці Міндоходів розглянути питання щодо виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2013 р. та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2013 р., надавши письмову відповідь за результатами розгляду, суд зазначає наступне.

Виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати праці працівників Міністерства доходів і зборів та його територіальних органів» від 07.08.2013 р. № 597, а також постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 р. № 268 є правом керівника митного органу, а питання про надання допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки належить до дискреційних повноважень керівника відповідного органу влади та відповідне рішення залежить, зокрема, від меж затвердженого фонду оплати праці. Тому суд, зобов'язує Чернівецьку митницю Міндоходів розглянути питання щодо виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2013 р. та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2013 р., надавши письмову відповідь за результатами розгляду.

Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкти владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність прийнятого рішення (наказу) в частині не надання позивачу невикористаної відпустки.

На думку суду, вимоги позивача про зобов'язання відповідача внести зміни до запису №26 в трудовій книжці задоволенню не підлягає, позаяк зміни до трудової книжки працівника вносяться відповідно до п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.93 р. N 58, зокрема запис визнається недійсним на підставі рішення суду або органу уповноваженого здійснювати вказані дії.

Не підлягають задоволенню також вимоги позивача щодо зобов'язання Чернівецької митниці Міндоходів здійснити перерахунок та виплату відпускних відповідно до дати звільнення, а також щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з таких міркувань.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме розрахункового листа, позивачу була нарахована заробітна плата за відпрацьовані дні у жовтні 2013 р., компенсація за невикористану відпустку, а також вихідна допомога при звільненні. Крім цього, на виконання припису Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернівецькій області, який був виданий за результатами перевірки відповідача, було донараховано та виплачено компенсацію за 45 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 26.03.2012 р. по 25.03.2013 р.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 45 та 129 Конституції України, ст. ст. 69, 71, 94, 158, 160 - 163 та 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Чернівецької митниці Міндоходів від 14.10.2013 р. №272-о, в частині дати звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інспектора митного поста "Россошани" Чернівецької обласної митниці Державної митної служби України з 14.10.2013 р.

3. Зобов'язати Чернівецьку митницю Міндоходів надати ОСОБА_1 невикористану відпустку з 15.10.2013 р. звільнивши його в останній день відпустки.

4. Зобов'язати Чернівецьку митницю Міндоходів внести зміни до наказу Чернівецької митниці Міндоходів від 14.10.2013 р. №272-о щодо дати звільнення, вказавши датою звільнення ОСОБА_1 останній день відпустки.

5. Зобов'язати Чернівецьку митницю Міндоходів розглянути питання щодо виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2013 р. та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2013 р., надавши письмову відповідь за результатами розгляду.

6. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова, згідно ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено та підписано судом 03 лютого 2014 р.

Суддя Левицький В.К.