Ухвала суду № 36976477, 22.01.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

22 січня 2014 р.м.ОдесаСправа № 2а-3029/12/1470

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

при секретарі - Загоруйко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Одесі апеляційну скаргу фермерського господарства "Єнісей" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом фермерського господарства "Єнісей" до Баштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби про визнання неправомірним і скасування податкового повідомлення-рішення від 19.12.11 р. № 0000392301, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 року фермерське господарство "Єнісей" звернулось з адміністративним позовом, в якому просило визнати неправомірним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 грудня 2011 р. № 0000392301.

В обгрунтування позовних вимог зазначалось, що цим рішенням позивачу безпідставно визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ), адже він є сільськогосподарським товаровиробником і перебуває на спеціальному режимі оподаткування ПДВ, який не передбачає сплати цього податку до бюджету. Також посилався на те, що податкове законодавство не пов'язує можливість перебування платника податку на спеціальному режимі оподаткування ПДВ із наявністю зареєстрованих договорів оренди землі, визначальним чинником, на його думку, є виробництво сільгосппродукції.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з даною постановою суду фермерське господарство "Єнісей" подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач як юридична особа зареєстрований Березнегуватською районною державною адміністрацією Миколаївської області 29 грудня 1993 р., з 6 лютого 2009 р. перебуває на спеціальному режимі оподаткування ПДВ, як сільськогосподарське підприємство.

МДПІ в листопаді 2011 р. проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2009 р. до 30 вересня 2011 р. Результати перевірки оформлені актом від 5 грудня 2011 р. № 299/23-20888111.

Серед інших, зафіксованих актом перевірки порушень, які позивачем не оспорюються, МДПІ встановлено порушення ст. 3 п. 3.1., ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1., п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 209 п. 209.1., 209.2., 209.6., 209.7., 209.11. Податкового кодексу України, за наслідками чого занижено ПДВ за вересень-жовтень 2010 р. та листопад 2011 р. на загальну суму 191722,0 грн. (фактично порушення встановлено за листопад 2010 р., що підтверджується змістом акту перевірки і розрахунком штрафних (фінансових) санкцій, оскільки листопад 2011 р. не охоплений перевіркою, адже нею перевірений період з 1 січня 2009 р. до 30 вересня 2011 р.).

На підставі акту перевірки, 19 грудня 2011 р. відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0000392301, яким визначив позивачу податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 191722,0 грн. і застосував штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 47930,50 грн.

Позивач подав скарги на рішення в порядку адміністративного оскарження, які залишились без задоволення.

Як випливає зі змісту акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, стало виробництво позивачем продукції на землі, використання якої не ґрунтується на правових підставах, внаслідок відсутності у позивача зареєстрованих договорів оренди земельних ділянок, а тому питома вага продукції, виготовленої на власних землях менше 75%, що виключає можливість використання позивачем спеціального режиму оподаткування ПДВ.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що використання позивачем продукції не ґрунтується на правових підставах, внаслідок відсутності у позивача зареєстрованих договорів оренди земельних ділянок.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Закону України "Про податок на додану вартість", Податкового кодексу України.

За змістом до ст. 81 п. 81.1. Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

На підставі ст. 81 п. 81.6. Закону України "Про податок на додану вартість", сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

У відповідності до ст. 81 п. 81.2. Закону України "Про податок на додану вартість", згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Такі ж за змістом норми містять ст. 209 п. 209.1., 209.2., 209.6. ПК України.

Отже, змістом спеціального режиму оподаткування є створення сільськогосподарському підприємству сприятливих умов оподаткування, в даному випадку шляхом звільнення від сплати ПДВ до бюджету.

Варто зауважити, що сільськогосподарським є не будь-яке підприємство, що займається виробництвом сільськогосподарської продукції, законодавцем встановлені певні вимоги до таких підприємств.

В контексті ст. 81 п. 81.6. Закону України "Про податок на додану вартість" і ст. 209 п. 209.6. ПК України можна зробити висновок про те, що сільськогосподарським є підприємство, яке відповідає сукупності наступних критеріїв:

- основним видом діяльності такого підприємства повинно бути виробництво сільськогосподарських товарів (послуг);

- такі товари (послуги) повинні вироблятись на власних або орендованих виробничих потужностях (за термінологією Закону України "Про податок на додану вартість"), основних фондах (за термінологією ПК України);

- сільськогосподарські товари (послуги) повинні становити не менше 75% вартості всіх товарів (послуг).

Лише при дотриманні всіх перелічених вище умов, підприємство вважається сільськогосподарським і отримує право обрати спеціальний режим оподаткування ПДВ, який звільняє його від обов'язку сплати ПДВ до бюджету.

Відповідно до ст. 302 п. 302.1. ПК України, об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Перевіркою позивача встановлено, що позивач здійснює сільськогосподарську діяльність на земельних ділянках, які частково належать йому на праві власності, а частково на підставі договорів оренди. На аркушах 6 і 22 акту перевірки зафіксовано, що протягом 2010-2011 р.р. позивач використовував 40,4 га власної землі та 903,7 і 876,06 га відповідно на підставі договорів оренди, які не пройшли державної реєстрації. Таким чином, в 2010-2011 р.р. кількість землі, яка належала позивачу на правових підставах (праві власності), складала 4,3 і 4,4% відповідно від загальної площі використовуваних земельних ділянок. Відповідачем була надана довідка про питому вагу вартості продукції, яка вироблена на частці землі, яка належить позивачу на праві власності. Так, за підрахунками МДПІ, вартість такої продукції склала 4% від загальної вартості продукції, в той час, як за ст. 81 п. 81.6. Закону України "Про податок на додану вартість" і ст. 209 п. 209.6. ПК України, питома вага продукції, виробленої на власних або орендованих землях повинна складати не менше 75%.

Статтею 792 ч. 2 Цивільного кодексу України визначено що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За змістом ст. 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

За правилами ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Аналогічна норма встановлена ст. 640 ч. 3 ЦК України - договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Таким чином, згідно ЦК України та Закону України "Про оренду землі", договір оренди земельної ділянки підлягає обов'язковій державній реєстрації і є чинним (укладеним) з моменту державної реєстрації.

Оскільки більша частина договорів оренди земельної ділянки позивача не зареєстровані у встановленому порядку, вони, в силу вищенаведених приписів законодавства, вважаються нечинними (не укладеними) і, відповідно, не потягли за собою настання правових наслідків.

Одним з обов'язкових критеріїв віднесення підприємства до категорії сільськогосподарських, є виробництво продукції на власних та/або орендованих землях і вартість такої продукції повинна складати 75% від загальної вартості всієї продукції.

В даному випадку, передумовою виникнення податкових правовідносин в частині можливості використання позивачем спеціального режиму оподаткування ПДВ, є додержання ним вимог цивільного законодавства щодо реєстрації договорів оренди.

В ході судового розгляду встановлено, що позивач не здійснив обов'язкової державної реєстрації більшої частини договорів оренди земельної ділянки, а тому використання позивачем цієї частини землі не ґрунтується на жодних правових підставах, отже, вироблена на цих землях продукція не може включатись до складу вартості питомої ваги продукції, оскільки ст. 81 п. 81.6. Закону України "Про податок на додану вартість" і ст. 209 п. 209.6. ПК України визначає, що до розрахунку приймається тільки та продукція, яка вироблена на власних або орендованих землях. Оскільки частка продукції, яка вироблена позивачем на власній землі складає менше 75%, позивач не відповідає критеріям сільськогосподарського підприємства і безпідставно в 2010-2011 р. користувався спеціальним режимом оподаткування ПДВ, а тому МДПІ вірно нарахувала йому податкове зобов'язання з ПДВ, яке підлягає сплаті до бюджету.

На підставі ст. 123 п. 123.1. ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Враховуючи вказану норму МДПІ нарахувала позивачу штраф в сумі 47930,50 грн.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги фермерського господарства "Єнісей" є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу фермерського господарства "Єнісей" залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року у справі № 2а-3029/12/1470 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення та підписання рішення в повному обсязі - 27 січня 2014 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян