Ухвала суду № 36975768, 30.01.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2014 року Справа № 181008/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіЗатолочного В.С.,суддівКаралюса В.М., Матковської З.М.,за участі секретаря судового засідання представника позивача Нефедової А.О., Янчак П.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Буд» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Львів Буд» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.09.2012 року №№ 0003282320/13185 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 330 грн., 0003292320/13184 про збільшення суми грошового зобов'язання на 510 грн. штрафних (фінансових) санкцій, 0003272320/13183 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 96313 грн., в тому числі 77050 грн. основного платежу, та 19263 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2012 року позов задоволено повністю.

Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В скарзі зазначив, що в ході проведення податкової перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Як зазначає апелянт, суд першої інстанції на взяв до уваги викладені в акті порушення. Зокрема, позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту вартість робіт згідно актів виконаних робіт ТзОВ «БК Київбудмонтаж», яке має стан «припинено», але не знято з обліку, за податковою адресою згідно реєстрації не знаходиться, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів, послуг від продавця до покупця, в зв'язку відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товару в останнього відсутні складські приміщення, виробничі потужності, трудові ресурси, а тому зазначені угоди мають ознаки фіктивності. За таких обставин, на думку відповідача, правочини нібито укладені між позивачем та ТзОВ «БК Київбудмонтаж» не спричинили реального настання юридичних наслідків. Відповідно до баз даних ДПС, податкової звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки, встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в позові.

Вислухавши суддю-доповідача, представника позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Львів Буд» з питань взаємовідносин з ТзОВ «Будівельна компанія «Київбудмонтаж» за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011року.

За результатами вищевказаної перевірки було складено акт № 215/22-40/37162593, яким встановлено порушення пп.198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 77050 грн., в тому числі в серпні 2011 року на суму 4670 грн., в вересні 2011 року на суму 72380 грн., та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до наступного податкового періоду (р. 24) по ПДВ за серпень 2011 року на суму ПДВ 330 грн. В порушення п. 85.2 ст. 85 ПК України, до перевірки не надано у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним, не надано копій документів.

Державною податковою інспекцією в Личаківському районі м. Львова Державної податкової служби на підставі даного акта перевірки було прийняті податкові повідомлення-рішення № 0003272320/13183, від 21 вересня 2012 року, яким за порушення пп. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 77050,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 19263,00 грн., всього на суму 96313 грн., податкове № 0003292320/13184 від 21.09.2012 року, яким згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України встановлено порушення п. 85.2 ст. 85, п. 123.1 ст. 123 ПК України було збільшено суму грошового зобов'язання та застосовано штрафні санкції в сумі 510 грн., та № 0003282320/13185 від 21 вересня 2012 року, яким згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України встановлено порушення п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 330 грн.

Як вбачається із акту перевірки та податкових повідомлень-рішень, підставою для визначення сум грошових зобов'язань стали висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме п. 85.2 ст. 85, п. 123.1 ст. 123, пп.198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних виписаних контрагентом.

Також судом першої інстанції встановлено, що позивачем ТзОВ «Львів Буд» укладено ряд договорів підряду із ТзОВ «БК Київбудмонтаж» на виконання будівельних та ремонтних робіт.

На підтвердження факту виконання вищевказаних робіт (фактичності здійснення господарських операцій) позивачем до матеріалів справи долучено договори підряду, акти про виконання надання послуг, договірні ціни, акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-3, локальний кошторис форми 4, довідки про вартість виконаних робіт, податкові накладні, ліцензії на здійснення будівельних робіт, відомість ресурсів, виписки по рахунку ТзОВ «Львів Буд» за період з серпня по вересень 2011 року відносно розрахунків з ТзОВ «Будівельна компанія «Київбудмонтаж», оборотно-сальдову відомість по рах. 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» по контрагенту ТзОВ «Будівельна компанія «Київбудмонтаж»за період з 01.08.2011 року по 30.09.11 року.

За надані послуги ТзОВ «Львів Буд» здійснено оплату наданих послуг ТзОВ «Будівельна компанія «Київбудмонтаж» на загальну суму 462300 грн., у тому числі, ПДВ 77050 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Також судом першої інстанції встановлено, що відповідно до додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до декларації «Будівельна компанія «Київбудмонтаж» з податку на додану вартість за серпень, вересень 2011 року ТзОВ «Будівельна компанія «Київбудмонтаж» було включено до податкових зобов'язань суму податку на додану вартість в розмірі 77050 грн., що була сплачена покупцем - ТзОВ «Львів Буд».

Правильно та повно встановивши обставини справи, суд першої інстанції дав їм належну оцінку та вірно застосував положення матеріального права.

Згідно п.п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 ПК України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 201.6. ст. 201 цього ж Кодексу, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 57.3. ст. 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно п. 123.1. ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу.

Згідно п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку,який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вірно зазначив в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, для підтвердження факту правомірності віднесення сум ПДВ до податкового кредиту позивачем були надані податкові накладні, виписані ТзОВ «БК Київбудмонтаж».

Окрім того, ПК України не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість в залежність від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу. Чинне законодавство не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Відповідно до вимог ПК України, покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи на ненадходження цих сум ПДВ до Державного бюджету.

Надані позивачем докази підтверджують сплату позивачем ТзОВ «Львів Буд» сум податку на додану вартість у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) контрагенту, який мав статус платників податку на додану вартість.

Відповідно до ст ст. 46-49 ПК України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача у подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Позивач, як платник податків, не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Орган державної податкової служби в апеляційній скарзі наводить твердження про порушення норм податкового законодавства позивачем стосовно господарських взаємовідносин з ТзОВ «БК Київбудмонтаж» та обґрунтовує виключно посиланням про не встановлення фактичного використання обладнання, використання трудових ресурсів при проведенні будівельних робіт, а тому виписані акти виконаних робіт та податкові накладні не можуть бути використані при формуванні податкового кредиту. Такий висновок ґрунтується на фактах нікчемності вчинених позивачем правочинів.

Однак, із врахуванням принципу індивідуалізації відповідальності, не може бути взято до уваги посилання відповідача на фінансові показники діяльності ТзОВ «БК Київбудмонтаж», оскільки показники податкової звітності не впливають на обставини реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами. На цій же підставі, суд відхиляє доводи Відповідача з покликанням на акт ДПІ в Печерському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання «БК Київбудмонтаж» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за квітень, серпень, вересень 2011 року .

Згідно з статтею 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Одним з таких правочинів відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України є правочин, який порушує публічний порядок. Зокрема, згідно частини 1 вказаної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Пленум Верховного суду України в пункті 18 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 зазначає, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договори між Позивачем та його контрагентом за своїм змістом не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідно не є нікчемними.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

До таких підстав, зокрема, належить фіктивність правочину. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

В матеріалах справи немає даних про визнання правочинів позивача недійсними і відповідач не висуває вимог про таке визнання, тому відповідно до закріпленої статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, зазначені вище договори позивача суд апеляційної інстанції вважає правомірними.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують законності висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для її задоволення.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2012 року у справі № 2а-8728/12/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:В.С. Затолочний Судді: В.М. Каралюс З.М. Матковська

Повний текст ухвали складено 31.01.2014