Ухвала суду № 36971170, 22.01.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/1458/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Клімашевська Ірина ВалентинівнаНомер провадження 22-ц/788/3/14 Суддя-доповідач - Лузан Л. В. Категорія - 19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Лузан Л. В.,

суддів - Сибільової Л. О., Дубровної В. В.,

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3,

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 липня 2013 року

у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сумський хлібокомбінат" до ОСОБА_3

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и л а :

Рішенням суду від 30 липня 2013 року позовні вимоги ВАТ "Сумський хлібокомбінат" задоволені.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ВАТ "Сумський хлібокомбінат" грошові кошти в сумі 319200 грн. та 3192 грн. в рахунок відшкодування судового збору.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду і постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що у справі не були доведені обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, що висновки суду не відповідають обставинам справи та що судом були порушені та невірно застосовані норми матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення особи, яка бере участь у справі, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

20 лютого 2013 року ВАТ "Сумський хлібокомбінат" звернувся до суду з позовом, збільшивши у наступному позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача раніше отримані у позику 319200,00 грн., посилаючись на наступні обставини (ас. 2, 81).

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2009 р. у справі №529/161-09 ВАТ "Сумський хлібокомбінат" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру по справі (а.с. 22-23).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2012 р. у справі № Б29/161-09 призначено ліквідатором ВАТ "Сумський хлібокомбінат" арбітражного керуючого ОСОБА_8 (а.с. 24-25).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2012 р. у справі № Б29/161-09 продовжено строк ліквідаційної процедури та повноваження ліквідатора ОСОБА_8 до 29.05.2013 р.( ас. 26).

Під час здійснення ліквідаційної процедури ліквідатором ВАТ "Сумський хлібокомбінат" ОСОБА_8 виявлено, що 19.12.2008 р. ОСОБА_3 було надано безвідсоткову позику в розмірі 319 200,00 грн.

Заборгованість за цим договором ОСОБА_3 не повернув.

08 лютого 2013 року на адресу ОСОБА_3 поштою направлено вимогу ВАТ "Сумський хлібокомбінат" про сплату в семиденний строк від дня її отримання грошових коштів за договором позики. Зазначену вимогу відповідач отримав 12 лютого 2013 pоку, але позику не сплатив.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що між ВАТ "Сумський хлібокомбінат" та ОСОБА_3 склались договірні правовідносини, згідно з якими відповідач зобов'язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі, яка йому видавалась як безвідсоткова позика.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, висновки суду відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги про протилежне не можна визнати обґрунтованими, при цьому виходить з наступного.

На підтвердження своїх доводів про отримання ОСОБА_3 позики в розмірі 319 200,00 грн. позивач посилався на письмовий доказ, а саме, на "видатковий касовий ордер № 1529" зі змісту якого вбачається, що 19 грудня 2008 року відповідач розписався за отримання вищеназваної суми -319 200,00 грн. як безвідсоткової ссуди ( ас.87).

Крім того, представник позивача у минулих судових засіданнях зазначала, що у зв'язку з банкрутством підприємства і неодноразовою зміною ліквідаторів збереглись не всі документи підприємства. Однак на підтвердження наявності 19 грудня 2008 року на підприємстві 319 200,00 грн., які були видані відповідачу, збереглись наступні документи :

грошовий чек ЛД 5574126 з відміткою АБ "Брокбізнесбанку" ( ас.27, 28, 82);

корінець чеку ЛД 5574126 ( ас.84);

прибутковий касовий ордер № 14363 від 19.12.2008 року (ас.86);

аркуш касової книги за 19.12.2008 р. ( ас.88).

Оригінали названих документів досліджувались судом першої інстанції, їх копії містяться в матеріалах справи. У колегії суддів відсутні підстави не довіряти суду першої інстанції щодо висновків про відповідність копій названих документів, які є в матеріалах справи, їх оригіналам.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України 1. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачається, що 1. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. 2. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 1049 ЦК України передбачається обов'язок позичальника повернути позику, а саме: 1. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були підстави для висновку про те, що 19 грудня 2008 року ОСОБА_3 отримав від ВАТ "Сумський хлібокомбінат" безпроцентну позику в розмірі 319200,00 грн., оскільки, як це передбачено ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики позивачем був наданий документ з підписом позичальника, який посвідчує передання йому позикодавцем вищеназваної грошової суми ( ас. 87).

Відповідно до ст. 1051 ЦК України 1. Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Таким чином, ОСОБА_3 не надав передбачених законом доказів, якими б були спростовані доводи позивача про отримання ним від ВАТ "Сумський хлібокомбінат" безпроцентної позики в розмірі 319200,00 грн.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції інтереси ОСОБА_3 представляли два його представники, які посилались на неповне дослідження обставин справи, ненадання відповідачу реальної можливості захисту своїх інтересів у суді першої інстанції.

З метою всебічного і повного з'ясування дійсних обставин справи та забезпечення здійснення прав сторін, перевірки обґрунтованості усіх доводів представників відповідача, суд апеляційної інстанції задовольнив їх клопотання про покладення на відповідача обов'язку надати, зокрема, оригінал "видаткового касового ордеру № 1529" з метою його подальшого експертного дослідження.

Одночасно представникам ОСОБА_3 відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України було роз'яснено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Зокрема, представникам відповідача у перших двох судових засіданнях суду апеляційної інстанції було роз'яснено, що у разі, якщо вони заперечують підпис ОСОБА_3 на "видатковому касовому ордері № 1529", то мають право заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, висновки якої зі спірного питання є належним доказом у справі.

Проте, не дивлячись на тривалий строк розгляду справи в суді апеляційної інстанції, представники відповідача так і не заявили клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. За таких обставин їх клопотання про витребування у позивача оригіналу "видаткового касового ордеру № 1529" для його подальшого дослідження, - колегія суддів розцінює як намагання представників відповідача затягнути розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Приймаючи до уваги названі обставини, суд апеляційної інстанції визнав явку ОСОБА_3 у судове засідання обов'язковою.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснив наступне. З ВАТ "Сумський хлібокомбінат" він перебував у трудових відносинах; в грудні 2008 року він працював першим заступником в.о. голови правління ;

на питання суду : "чий підпис стоїть на "видатковому касовому ордері № 1529?"

ОСОБА_3 невпевнено відповів : "підпис похожий на мій", але зазначив, що він фізично не міг отримати 19 грудня 2008 року названу суму, так як у зв'язку з "захватом підприємства" і виданням 19 грудня 2008 року новим керівником підприємства наказу він був відсторонений від виконання посадових обов'язків та йому було заборонено прохід на територію цілісного майнового комплексу ВАТ "Сумський хлібокомбінат".

Під час надання пояснень суду апеляційної інстанції ОСОБА_3 категорично не стверджував того, що не ставив свого підпису у "видатковому касовому ордері № 1529" та не отримував 319200,00 грн., а лише посилався на те, що 19 грудня 2008 року був позбавлений можливості проходу на територію ВАТ "Сумський хлібокомбінат", а тому не міг отримати на підприємстві названі кошти.

Вислухавши пояснення ОСОБА_3, колегія суддів прийшла до висновку, що він сам не впевнений у тому чи підписував він, чи ні "видатковий касовий ордер № 1529", а також отримував він, чи не отримував спірні кошти.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що під час розгляду справи як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції залишився не спростованим факт отримання ОСОБА_3 від ВАТ "Сумський хлібокомбінат" безпроцентної позики в сумі 319200,00 грн. за "видатковим касовим ордером № 1529", підпис у якому він міг поставити як на території ВАТ "Сумський хлібокомбінат", так і за його межами, приймаючи до уваги те, що як він, так і його батько ( ОСОБА_5) до 19 грудня 2008 року займали керівні посади на ВАТ "Сумський хлібокомбінат".

В апеляційній скарзі як на підстави для скасування рішення суду і відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 посилається на наступні обставини :

1. Ліквідатор підприємства ОСОБА_8 помер за три дні до того, як раніше уповноважена ним відповідною довіреністю ОСОБА_9 підписала позовну заяву, яка розглядалась у даній справі. Слід зазначити, що названі дії ОСОБА_9 щодо подання позовної заяви були схвалені як наступним ліквідатором ВАТ "Сумський хлібокомбінат", так і нині діючим.

2. Апелянт також посилається на очевидні сумніви щодо допустимості та достовірності наданих позивачем письмових доказів. З цього приводу слід зазначити, що можна погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що названа сума безпроцентної позики була видана відповідачу з порушенням існуючого порядку (тобто без згоди керівника, яким з 19.12.2008 р. став ОСОБА_10), але і ці доводи, і інші доводи апеляційної скарги, наведені з цього приводу, не спростовують факту підписання ОСОБА_3 видаткового касового ордеру про отримання ним від ВАТ "Сумський хлібокомбінат" безпроцентної позики в розмірі 319200,00 грн. та не звільняють його від обов'язку повернення позики.

3. Доводи апеляційної скарги про необгрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності укладеного сторонами договору позики спростовуються матеріалами справи. Як зазначалось вище, на підтвердження укладення договору позики позивачем був наданий документ з підписом позичальника ОСОБА_3, який посвідчує передання йому позикодавцем вищеназваної грошової суми. Як передбачено ч.2 ст. 1047 ЦК України, такий документ являється належним доказом укладення сторонами договору позики.

4. З матеріалів справи вбачається, що позивач скористався передбаченим ч.2 ст. 31 ЦПК України правом збільшити розмір позовних вимог, а тому доводи апеляційної скарги з цього приводу не заслуговують на увагу.

5. Доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності є необґрунтованими. Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачається, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки безпроцентна позика надавалась відповідачу без встановлення строку її повернення, вона має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, а у разі невиконання вимоги про повернення позики - відповідно до ст. 261 ЦК України починається початок перебігу позовної давності .

З матеріалів справи вбачається, що вперше вимога про повернення позики була пред'явлена відповідачу у лютому 2013 року ( ас. 30-32).

Слід зазначити, що ОСОБА_3 в апеляційній скарзі як на підставу для скасування рішення суду та відмову у задоволенні позову взагалі не посилався на те, що не отримував у позику спірну суму та що не міг це зробити у зв'язку з неможливістю доступу на територію товариства. На названі обставини його представники стали посилатись лише у судовому засіданні суду апеляційної інстанції поза межами доводів апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були повно та всебічно встановлені обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий -

Судді -