Ухвала суду № 36970678, 29.01.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/13764/13-ц

Провадження № 22-ц/779/229/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Ковалюка Я.Ю., Горблянського Я.Д.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю представника апелянта ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» в особі відділення ПАТ «Західінкомбанк» №27 в м. Івано-Франківськ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - ОСОБА_5, про визнання поруки припиненою за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2013 року задоволено позов ОСОБА_4. Визнано припиненою поруку ОСОБА_4 згідно договору поруки №1 від 29.11.2007 року, укладеного між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ТОВ КБ «Західінкомбанк». Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись з таким рішенням, ПАТ «Західінкомбанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що оскаржуване рішення суд першої інстанції мотивував тим, що в спірних правовідносинах має місце факт зміни зобов'язання між ПАТ «Західінкомбанк» та позичальником ОСОБА_5 без згоди поручителя, внаслідок чого збільшилася відповідальність останнього. Суд вказав, що до договору поруки не було укладено будь-яких додаткових угод, згідно яких би було збільшено за згодою поручителя розмір процентної ставки з 19% річних до 25% річних, та внаслідок чого збільшено обсяг його відповідальності. Разом з тим, суд не взяв до уваги, що згідно п. 1.1. договору поруки №1 від 29.11.2007 року поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником ОСОБА_5 в повному обсязі усіх зобов'язань позичальника, що випливають з кредитного договору №2911/07/1 від 29.11.2007 року і додаткових до нього договорів, укладених між кредитором і позичальником, а відповідно до п. 2.2. вказаного договору поруки поручитель зобов'язався погасити нараховані за користування кредитними коштами проценти в розмірі, передбаченому в кредитному договорі та додатковими до нього договорами. Таким чином, згода поручителя на укладення будь-яких додаткових договорів між кредитором та позичальником, відповідно і збільшення розміру їх відповідальності, які випливають з них, згідно вищевказаних умов договору поруки була отримана банком ще при укладанні цього договору 29.11.2007 року, а тому посилання суду першої інстанції на припинення поруки позивача перед банком з підстав,передбачених ч. 1ст. 559 ЦК України є безпідставним.

З наведених підстав апелянт просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

У засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив її відхилити. Рішення суду першої інстанції вважав законним та обґрунтованим.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомив.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 29.11.2007 року між ТОВ КБ «Західінкомбанк», правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №2911/07/1, відповідно до якого банк надав, а позичальник ОСОБА_5 отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 196 000 грн. зі сплатою 19% річних з кінцевим терміном погашення кредиту 29.11.2012 року (а.с. 3).

З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання, що виникло на підставі кредитного договору №2911/07/1 від 29.11.2007 року, між ТОВ КБ «Західінкомбанк», правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», як кредитором, ОСОБА_5, як позичальником, та ОСОБА_4, як поручителем, 29.11.2007 року укладено договір поруки №1 (а.с. 4). Згідно умов даного договору поруки поручитель ОСОБА_4 взяла на себе зобов'язання відповідати перед ТОВ КБ «Західінкомбанк» за виконання позичальником ОСОБА_5 своїх зобов'язань за кредитним договором як солідарний боржник (п.п. 1.1., 1.2.).

Пунктом 2.2. договору поруки передбачено, що поручитель приймає на себе зобов'язання при невиконанні позичальником зобов'язань перед кредитором в строки та на умовах, що обумовлені кредитним договором та додатковими до нього договорами, погасити кредитну заборгованість в розмірі 196 000 грн., нараховані за користування кредитними коштами проценти в розмірі, передбаченому в кредитному договорі та додатковими до нього договорами, неустойку, збитки, а також інші боргові зобов'язання, що випливають з кредитного договору та додаткових до нього договорів.

24.10.2008 року між ТОВ КБ «Західінкомбанк», правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та ОСОБА_5 було укладено додаткову угоду до кредитного договору №2911/07/1 від 29.11.2007 року (а.с. 8), відповідно до якої п. 3.2.3. кредитного договору викладено в новій редакції, а саме сплачувати проценти за користування кредитними коштами з розрахунку 25% річних.

При цьому судом встановлено та не заперечили сторони в судовому засіданні суду першої інстанції, що змін до договору поруки №1 від 29.11.2007 року щодо цього не вносилось. Як ствердила позивач в позовній заяві, про заборгованість позичальника ОСОБА_5, а також про укладення додаткових угод до кредитного договору №2911/07/1 від 29.11.2007 року, в тому числі і про збільшення відсоткової ставки з 19% річних до 25% річних, вона дізналася у травні 2013 року з поданої в суд позовної заяви банку про стягнення з позичальника ОСОБА_5 та з неї, як з поручителя, солідарно заборгованості за кредитним договором.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що в даних спірних правовідносинах є факт зміни зобов'язання між відповідачем ПАТ «Західінкомбанк» та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 без згоди поручителя ОСОБА_4, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності, оскільки до договору поруки №1 від 29.11.2007 року не було укладено будь-яких додаткових угод, згідно яких було би збільшено за згодою поручителя розмір процентної ставки з 19% річних до 25% річних та, внаслідок цього, обсяг її відповідальності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 553 та ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Частиною 1 ст. 559 ЦК України встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 22 постанови від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони договору поруки №1 від 29.11.2007 року не обумовили порядок внесення змін до даного договору, однак згідно узгодженого сторонами п. 5.1. цього договору, у випадках, не передбачених цим договором, сторони керуються чинним законодавством. Крім того, в договорі поруки не передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням, строків їх виплати, тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що сторони кредитного договору змінили умови договору зі збільшенням об'єму відповідальності без згоди поручителя за відсутності в договорі вказівки на те, що такі зміни можливі без повідомлення поручителя. Зазначення в договорі поруки про те, що поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником у повному обсязі усіх зобов'язань позичальника, що випливають з кредитного договору №2911/07/1 від 29.11.2007 року та додаткових до нього договорів, укладених між кредитором і позичальником, не звільняє сторони основного зобов'язання від узгодження змін розміру процентної ставки за основним зобов'язанням із поручителем, оскільки договором не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення), і докази такого узгодження відсутні.

Наведеним спростовуються доводи апелянта про те, що згода поручителя на укладення будь-яких додаткових договорів між кредитором та позичальником, відповідно і збільшення розміру їх відповідальності, які випливають з них, згідно п.п. 1.1., 2.2. договору поруки №1 від 29.11.2007 року була отримана банком ще при укладанні цього договору.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

За приписами ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази і їх не надано суду апеляційної інстанції, що давало б підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Ковалюк Я.Ю.

Горблянський Я.Д.