Ухвала суду № 36969286, 23.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2014 року м. Київ К/9991/61739/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),

Бутенка В.І.,

Олендера І.Я.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_3 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області на постанову Народницького районного суду Житомирської області від 29 травня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії.

Постановою Народницького районного суду Житомирської області від 29 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року, позов задоволено частково. Визнано дії Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції в Житомирській області протиправними. Постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачеві від 28 лютого 2012 року по виконавчому листу №2а-3010/09 визнано незаконною та скасовано. Зобов'язано відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції в Житомирській області поновити виконавче провадження №16642366 по виконанню постанови Народицького районного суду від 30 листопада 2009 року по справі №2а-3010/09. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції в Житомирській області від 18 грудня 2009 року було відкрито виконавче провадження №16642366 з примусового виконання постанови Народицького районного суду на підставі виданого судом 15 грудня 2009 року виконавчого листа №2а-3010/09, яким стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_3 16627,64 грн. заборгованості по доплаті до заробітної плати, передбаченої ст.39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період роботи з 01 лютого 2009 року по 30 вересня 2009 року. Цією ж постановою боржнику був наданий 7-денний строк для добровільного виконання постанови, проте в зазначений строк добровільно рішення суду виконано не було.

12 січня 2012 року, в процесі примусового виконання судового рішення, державним виконавцем було направлено запит до УДКС в Овруцькому районі щодо надання інформації про рахунки, по яких здійснюється фінансування виплат за ст.39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у відповіді на який зазначено рахунок УПСЗН Овруцької РДА, з якого в 2012 року буде проводитись фінансування допомог і компенсацій в розмірах, визначених постановами Кабінету Міністрів України.

08 лютого 2012 року державним виконавцем до УДК в Овруцькому районі було направлено платіжну вимогу №3794 від 03 лютого 2012 року для стягнення коштів з рахунків боржника, на які накладено арешт по виконавчих листах про стягнення коштів за ст.39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказану вимогу 16 лютого 2012 року було повернуто УДКС в Овруцькому районі без виконання з підстав відсутності відкритих асигнувань за відповідним кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету.

17 лютого 2012 року направлено запити до УДКС в Овруцькому районі та боржника Овруцької РДА щодо фінансування заборгованості по рішеннях суду на 2012 рік за Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та переліку майна, що не використовується для поточної діяльності.

Згідно отриманої на запити інформації слідує, що виплата коштів відповідно до рішень судів Державним бюджетом України на 2012 рік не передбачена, а майно, на яке можливо звернути стягнення, у боржника відсутнє.

20 лютого 2012 року державним виконавцем складено акт про відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

28 лютого 2012 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що при винесенні постанови про повернення виконавчого документа позивачу, державним виконавцем не було здійснено усіх можливих та вичерпних заходів виконання судового рішення, а тому вона є незаконною.

Такий висновок судів попередніх інстанцій відповідає обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюється Законом України від 21 квітня 1999 року, № 606-XIV «Про виконавче провадження».

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 та статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

Статтею 11 вище вказаного Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії, які спрямовані на завершення виконавчого провадження.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати в своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, державний виконавець дійшов передчасного висновку, виносячи постанову про повернення виконавчого документа позивачу, оскільки він не вчинив всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій, для належного виконання рішення суду.

Так, у матеріалах справи відсутні докази щодо звернення державного виконавця до суду з поданням про відстрочку чи розстрочку виконання судового рішення з огляду на відсутність у боржника коштів для виконання судових рішень на певний бюджетний рік.

Колегія судів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що дана обставина не є підставою для закінчення виконавчого провадження, оскільки відповідач по справі є державним органом, який не ліквідовується, і якщо рішення неможливо виконати на даний момент, то це не виключає можливість його виконання взагалі.

Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили повинно бути виконане, а обставини щодо його невиконання суперечать основним принципам права.

Повно та всебічно дослідивши всі обставини справи та давши належну правову оцінку доказам, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови по поверненню виконавчого листа у державним виконавцем не було дотримано вимоги Закону України «Про виконавче провадження», а тому вона є незаконною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області відхилити, а постанову Народницького районного суду Житомирської області від 29 травня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: