Ухвала суду № 36969250, 28.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2014 р. м. Київ К/800/45715/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Головуючого судді: Мороза В.Ф.

Суддів: Логвиненка А.О.

Донця О.Є

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року у справі за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Черкаси про стягнення 160 461, 06 грн.,

встановила:

У березні 2013 року управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області (Далі - Управління, ПФУ) звернулося з адміністративним позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Черкаси (Далі - Фонд) про визнання дій неправомірними в частині відмови від прийняття до відшкодування виплачених коштів та стягнення заборгованості в сумі 160 461,06 грн.

Зазначали, що відповідачем не прийнято до заліку витрати на виплату державної адресної допомоги та витрати на її доставку, витрати на виплату пенсій по інвалідності та витрати на виплату допомоги на поховання.

Посилаючись на статті 21, 24, 25 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105- ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (Далі - Закон № 1105 - ХІV), просили визнати дії Фонду неправомірними і стягнути заборгованість в сумі 160 461,06 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Управління, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що Управлінням за період з грудня 2012 року по лютий 2013 року понесено витрати у зв'язку з виплатою державної адресної допомоги, витрати на виплату пенсій громадянам держав-учасниць СНД, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну, витрати на виплату пенсій внаслідок трудового каліцтва, витрати на виплату пенсій у разі втрати годувальника та витрати на виплату допомоги на поховання в загальному розмірі 160 461, 06 грн., в тому числі за грудень 2012 року - 157 164,13 грн., за січень 2013 року - 1402,52 грн., за лютий 2013 року - 1894,41 грн., які не прийняті відповідачем до відшкодування.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, а апеляційний суд, погодившись з ним, виходили з того, що адресна допомога є окремим видом соціальної допомоги і не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та не відшкодовується Фондом. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій ним у постановах від 06 червня 2011 року по справі № 21-57а11, від 20 червня 2011 року по справі № 21-59а11, від 12 червня 2012 року по справі № 21-165а12.

Разом з тим посилання судів як на підставу для відмови у позові на те, що розрахунки повинні відбуватися між Фондами на централізованому рівні не можна визнати обґрунтованим, оскільки встановлений пунктом 7 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління ПФУ та правління Фонду від 4 березня 2003 року № 5-4/4 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697;) механізм відшкодування витрат, не врегульовує спірні відносини, які виникли у цій справі. Встановлене ним правило та механізм взаєморозрахунків на централізованому рівні між Фондом та ПФУ розраховані на відсутність спору та реалізуються за наслідками попередньо здійснених згідно з пунктами 5, 6 Порядку звірок витрат за особовими справами потерпілих, складання актів таких звірок, узгодження й подання відповідних довідок (постанова Верховного суду України від 21.05.2013 року у справі 21-129а13).

Водночас відмовляючи у позові в повному обсязі, суди не дослідили та не визначили розмір та характер сум, що були заявлені до відшкодування, у тому числі у структурі здійснених ПФУ виплат пенсії по інвалідності особам, що отримали трудове каліцтво за межами України.

При цьому відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що зокрема викладена у постанові від 23 травня 2011 року, виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання Фонд зобов'язаний відшкодувати лише щодо тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Наведене залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій. Такі обставини судами не з'ясовувались та не досліджувались.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення має бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Водночас висновки судів про відмову у задоволенні позову у повному обсязі є помилковими, зробленими за неповно встановлених обставин та не ґрунтуються на дійсних обставинах спору.

Відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,

ухвалила:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду.

Рішення набирає законної сили через 5 днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає крім, як в строки, з підстав та в порядку, передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.

Судді: В.Ф. Мороз

А.О. Логвиненко

О.Є Донець