Ухвала суду № 36968802, 16.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2014 року м. Київ К/9991/42040/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Малинської міжрайонної державної податкової інспекції

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15.02.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2011

у справі № 2а/0670/262/11

за позовом Державного підприємства «Малинське лісове господарство»

до Малинської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Малинське лісове господарство» звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Малинської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.02.2011 позов задоволено.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2011 постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15.02.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними рішенням суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Державного підприємства "Малинське лісове господарство" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення ПДВ попередніх періодів, про що складено акт від 16.12.2010 №199/23-12/13551546.

На підставі акта № 40/23-12/13551546 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.03.2011 № 0000202340, яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 115137,00 грн.

На підставі акта № 41/23-12/13551546 Малинською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.03.2011 № 0000222340, яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 140757,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 21.03.2011 № 0000232340, яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 91675,00 грн. з яких 18335,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Підставою для прийняття такого рішення стали висновки відповідача про те, що позивачем в ході перевірки не було надано документальних доказів, які підтверджують факти несвоєчасного отримання ним податкових накладних, що були складені постачальником товарів (робіт, послуг) в попередніх звітних періодах, якими відповідно до Порядку оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1997 року №799, можуть бути лише документи, що підтверджують факти надсилання таких податкових накладних позивачу його контрагентами поштовими листами з повідомленням про вручення, а тому, як вважає відповідач, позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за одержаними із запізненням податковими накладними, зокрема, в жовтні 2010 року та в листопаді 2010 року позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними минулих періодів на суму 122334,00 грн. та 1494,00 грн., відповідно.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірності своїх дій щодо зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, Закон України «Про податок на додану вартість» не містить вимог щодо документального підтвердження платником податку дати отримання податкових накладних. Положення, що врегульовують такі питання, містяться в Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.06.2005 № 244 (який діяв на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 9.2 вказаного Порядку, дата отримання податкової накладної повинна зазначатись платником податку в графі 2, затвердженої цим наказом форми Реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Судами встановлено, що всі податкові накладні, отримані позивачем від постачальників товарів (робіт, послуг) пізніше звітного періоду, були зареєстровані ним в Журналі реєстрації отриманих податкових накладних із зазначенням фактичних дат їх отримання, який (Журнал) надавався відповідачу до перевірки. Отже, дату отримання податкових накладних позивачем, фактично, було підтверджено.

При цьому суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що посилання відповідача на Порядок оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.1997 № 799 в частині обов'язкового надсилання податкових накладних поштовим листом з рекомендованим повідомленням про вручення є помилковим, оскільки дія вказаного Порядку не розповсюджується на дані правовідносини.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Малинської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15.02.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2011 у справі № 2а/0670/262/11 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Малинської міжрайонної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15.02.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2011 у справі № 2а/0670/262/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко