Ухвала суду № 36967745, 24.10.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2013 р. справа № 1170/2а-1202/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Рязанова А.О.,

без представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області державної податкової служби

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2012 р. у справі № 1170/2а-1202/12

за позовом Приватного підприємства "Тріана"

до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, -

ВСТАНОВИВ:

11.04.2012 р. Приватне підприємство "Тріана" (далі - ПП «Тріана», Підприємство) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області державної податкової служби (далі - Світловодська ОДПІ), № 0001242300 від 06 грудня 2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 25 737,50 грн., в тому числі 20590 грн. за основним платежем та 5 147,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перевірка, за результатами якої винесено спірне податкове повідомлення-рішення, проведена з порушенням законодавчо встановленої процедури; зафіксовані в акті перевірки порушення приписів Податкового кодексу України, не можуть бути підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки на час проведення перевірки Податковий кодекс України, ще не набув чинності. Крім того, позивач вказує на те, що податковим органом безпідставно зроблено висновок про нікчемність правочинів ПП «Тріана», оскільки реальність та правомірність здійснення господарської діяльності позивачем підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2012 р. у справі № 1170/2а-1202/12 (суддя Хилько Л. І.) вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Постанову суду першої інстанції мотивовано відсутністю належних доказів того, що договори, укладені позивачем, мали на меті ухилення від сплати податків, встановленням реальності та правомірності фінансово-господарської діяльності позивача. У судовому засіданні знайшли своє підтвердження необхідні факти, які надавали право ПП «Тріана» віднести сплачену суму ПДВ до податкового кредиту, тому дії відповідача щодо винесення спірного повідомлення-рішення визнані необґрунтованими та протиправними, зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Не погодившись з постановою суду, Світловодською ОДПІ подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2012 р. у справі № 1170/2а-1202/12, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги повторюють висновки акту перевірки ПП «Тріана» та письмові заперечення на адміністративний позов. Скаржник вважає, що суд не врахував доводів відповідача щодо того, що податковий кредит ПП «Тріана» сформований по операціям з ПП «Нафтобудком», яке не знаходиться за місцем реєстрації юридичної особи, не має матеріально-технічних ресурсів для здійснення господарської діяльності, тобто Підприємство має ознаки фіктивності, а отже, правочини укладені позивачем з даним контрагентом є нікчемними, оскільки порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави (дохідної частини бюджету).

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання представники сторін не з'явились, сторони процесуальним правом щодо участі в судовому засіданні не скористались, жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників сторін суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, нез'явлення в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду скарги. Відповідно до ст. 41 КАС України, в зв'язку з неявкою представників сторін, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального пристрою не здійснювалось.

Відповідно до матеріалів даної справи, слід зазначити, що обставини, пов'язані з проведенням Світловодською ОДПІ документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Тріана» з питань достовірності вчинення правочинів та дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Нафтобудком» за період жовтня-листопада 2010 року (акт перевірки № 308/2300/33615486 від 22.11.2011 р., а.с.10-22), встановлені під час цієї перевірки порушення, зміст цього порушення та зміст прийнятого на підставі вказаного акту перевірки спірного податкового повідомлення-рішення (а. с.9) відображені в постанові Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2012 р. і відповідають матеріалам даної справи.

Спірним є питання щодо висновків відповідача про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту Підприємства ПДВ, сплаченого у ціні придбання товарів та послуг згідно нікчемних правочинів з контрагентом - ПП «Нафтобудком». Суд першої інстанції підтримав позицію позивача щодо обґрунтованості формування податкового кредиту, позов задовольнив.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Світловодської ОДПІ не підлягає задоволенню з таких підстав:

Згідно висновків вищевказаної планової перевірки в результаті порушення п.п.198.2, 198.3 ст.198 ПК України, п.2 ст.3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Підприємством завищено суму податкового кредиту за жовтень, листопад 2010 року на 20 590 грн., у тому числі за жовтень 2010 року на суму 17190 грн., за листопад 2010 року на суму 3400 грн. по операціям з ПП «Нафтобудком».

При цьому, як вбачається з акту перевірки від 22.11.2011 р. даний висновок податкового органу обґрунтовано тим, що господарські операції позивача та його контрагента ПП «Нафтобудком», є нікчемними, не спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу згідно ч.1, ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216, ст.228, ЦК України, оскільки згідно акту Світловодської ОДПІ від 21.07.2011 р. № 118/1600/37130273 щодо правомірності формування ПП «Нафтобудком» податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень-грудень 2010 року, січень-травень 2011 року, за матеріалами ВПМ ПП «Нафтобудком» анульовано свідоцтво платника ПДВ 02.06.2011 р., вказане підприємство за юридичною адресою не знаходиться, кількість працюючих - 1 особа, балансова вартість основних засобів - 0 гривень, виробничі потужності, нерухоме майно, земельні ділянки та транспортні засоби відсутні, відповідно підприємство має ознаки фіктивності.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що податковим органом зазначається про порушення приписів Податкового кодексу України.

Частиною 2 статті 5 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Податковий кодекс України набрав чинності 01.01.2011 р.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин (жовтень, листопад 2010 р.), тобто Закон України «Про податок на додану вартість» та норми Податкового кодексу України стосовно порядку проведення та оформлення перевірки, виходячи з того, що перевірка позивача податковим органом здійснена у листопаді 2011 р.

Так, пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (далі - Закон № 334) валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України Закону Україна «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97 (далі - Закон № 168) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168 (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону № 168 якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Доказів того, що станом на момент проведення господарської операції позивачем з ПП «Нафтобудком», останнє не знаходилось в Єдиному реєстрі як юридична особа та не було платником ПДВ, відповідачем суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що між ПП «Тріана» та ПП «Нафтобудком» 01.10.2010 р. були укладені договори:

- зберігання нафтопродуктів № 1101 (а. с.24);

- постачання нафтопродуктів № 1103 (а. с.28);

- на супровід вантажу № 1102 (а. с.32).

Факт реальності здійснення вищевказаної господарської операції між позивачем та ПП «Нафтобудком», досліджений судом першої інстанції, підтверджується первинними документами, що містяться в матеріалах справи: вищевказаними договорами, актами виконаних робіт, рахунками, податковими накладними (а. с.24-41).

Факт використання позивачем поставленого товару та послуг у власній господарській діяльності відповідачем не спростовується.

Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача матеріали справи не містять.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у колегії суддів сумнівів щодо їх недостовірності.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, на якому базується податковий облік, що свідчить про неправомірність позиції відповідача щодо незаконності віднесення Підприємством сум податку на додану вартість, сплаченого у ціні придбаних у ПП «Нафтобудком» товарів та послуг, до складу податкового кредиту, і, в свою чергу, зумовлює відсутність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Стосовно даних перевірки контрагента позивача щодо нікчемності правочину, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (що діяв у 2009 році) визначені функції податкових органів, також статтею 20 ПК України визначені права податкових органів.

При цьому, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.

Отже, з наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки від 22.11.2011 р., оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст.6, 19 Конституції України, ст.ст.20, 21 ПК України.

Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів в акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст. 203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно суд.

Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на листопад 2010 р.) передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Статтею 228 ЦК України (в редакції чинній на листопад 2011 р.) визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу товарів (послуг) не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки від 22.11.2011 р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб контрагентів позивача по ланцюгу постачання.

Також, слід зазначити, що акт перевірки від 22.11.2011 р. фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.

При цьому, норми Податкового кодексу України не пов'язують право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність та законність своїх висновків, викладених в акті перевірки від 22.11.2011 р.

Отже, колегія суддів вважає необґрунтованим нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість згідно податкового повідомлення-рішення №0001242300 від 06 грудня 2011 р. у розмірі 20 590 грн. - за основним платежем, 5 147,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а. с.9), про що судом першої інстанції законно та обґрунтовано зроблено правомірний висновок в зв'язку з чим рішення суду на думку судової колегії не підлягає скасуванню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд , -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області державної податкової служби на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2012 р. у справі № 1170/2а-1202/12 залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2012 р. у справі № 1170/2а-1202/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко