Ухвала суду № 36967419, 24.10.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2013 р. справа № 2а-0870/10509/11 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Рязанова А.О.,

представників сторін:

позивача : - Деревянко І.О. дов. від 08.04.13 р.

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 р. у справі № 2а-0870/10509/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларіс-Еко"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

10.11.2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Поларіс-Еко" (далі - ТОВ "Поларіс-Еко", Товариство) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя (далі - ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя) від 27.10.2011 р. №0001272302.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що правочини укладені позивачем з контрагентами є реальними та правомірними, підтвердженими відповідними документами.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 р. у справі № 2а-0870/10509/11 (суддя Батрак І. В.) вищевказаний адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001272302 від 27.10.2011 р., прийняте ДПІ у Шевченківському районі Запорізької області.

Постанову суду мотивовано відсутністю доказів на підтвердження висновків податкового органу щодо нікчемності і безтоварності договору, укладеного між позивачем і наступними ТОВ "Віктрейд ЛТД", ТОВ "Авітек груп ЛТД", ТОВ "ЗНТК", ТОВ "НМП-2009", ТОВ "СЛЕПТ ФАКТУРА", ПП "ОСОБА_3", та доказів, що вказують на недодержання позивачем та його контрагентом під час укладення відповідного договору вимог ст.203 ЦК України; того, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) контрагенти мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Зазначений факт відповідачем не спростовано.

Не погодившись з постановою суду, ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 р. у справі № 2а-0870/10509/11, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не врахував висновків акту перевірки, доказів наданих відповідачем на підтвердження обставин справи.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання не з'явились представники відповідача. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, виходячи з приписів ч.4 ст. 196 КАС України, нез'явлення в судове засідання представників відповідача не перешкоджає розгляду скарги.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Поларіс-Еко» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 30.06.2011 р., за результатами якої складено акт № 146/23-2/31823677 від 30.09.2011 р. (т.1, а. с.88-129).

Не погодившись з актом планової перевірки, 10.10.2011 р. позивачем надані до податкового органу заперечення.

Наступного дня після надання заперечень до акту планової перевірки від 30.09.2011р., на підставі наказу № 1212 від 11.10.2011 р. та направлень від 11.10.2011 р. призначено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Поларіс-Еко» за період з 01.07.2008 р. по 30.06.2011 р. з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 р. по 30.06.2011р., за результатами якої складений акт № 160/23-2/31823677 від 24.10.2011 р. (т.1, а. с.36-87).

Згідно висновків позапланової перевірки Товариством допущено порушення п.1.3, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4 (з урахуванням п.1.7 ст.1), п.п.7.2.1, 7.2.3 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3., п.198.6, ст.198, п.201.4, п.201.6 ст.201 ПК України, внаслідок чого у певні періоди 2009-2011 р.р. занижено податок на додану вартість на суму 221 280 грн. та, водночас, завищено податок на додану вартість на суму 42 407 грн.

27.10.2011 р. на підставі вищевказаних актів планової перевірки від 30.09.2011 р. та позапланової перевірки від 24.10.2011 р. ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя винесено податкове повідомлення-рішення № 0001272302, яким Товариству визначена сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 181 916 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 43 560 грн. (т.1, а. с.25).

Спірним є питання щодо висновків відповідача про неправомірність формування Товариством податкового кредиту за рахунок ПДВ, сплаченого у ціні придбання робіт (послуг) у контрагентів - ТОВ «Віктрейд ЛТД», ТОВ «Слепт Фактура», ТОВ «ЗНТК», ТОВ «НМП-2009», ТОВ «Авитек Груп ЛТД», ПП ОСОБА_3 за фіктивними , за твердженням податкового органу (нікчемними) правочинами. Суд першої інстанції знайшов обґрунтованими доводи позивача щодо безпідставності податкових повідомлень -рішень, позов задовольнив.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя не підлягає задоволенню з таких підстав:

З пояснень позивача, підтверджених матеріалами справи, вбачається, що між ТОВ «Поларіс-Еко» і ТОВ «КЛАМПФЕР-Україна», ТОВ «РЕЙНФОРД», ТОВ «ФОЗЗІ-СІЧ», ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД», ТОВ «Фора» були укладені договори на поставку обладнання в комплекті та/або комплектуючих та монтажні і пусконалагоджувальні роботи у разі необхідності своїми силами.

При цьому, умови договорів не забороняли залучення працівників інших підприємств на договірній основі, якщо ТОВ «Поларіс-Еко» своїми силами не зможе своєчасно поставити комплектуючі або виконати монтажні та пусконалагоджувальні роботи.

У зв'язку з тим, що об'єм монтажних та пусконалагоджувальних робіт на цих підприємствах був великий, а строки виконання стислі, ТОВ «Поларіс-Еко» уклав договори з ТОВ «ВІКТРЕЙД ЛТД», ТОВ «АВИТЕК ГРУП ЛТД», ТОВ «ЗНТК», ТОВ «НМП-2009», ТОВ «СЛЕПТ ФАКТУРА», ПП ОСОБА_3 про виконання даних робіт одночасно з зазначеними підприємствами. Залученим підприємствам за роботу на виконання сумісних робіт і послуг ТОВ «Поларіс-Еко» виплатило винагороду у розмірах, обумовлених умовами договорів.

Згідно позиції податкового органу, викладеної в актах планової перевірки від 30.09.2011 р. та позапланової перевірки від 24.10.2011 р., залучені до сумісної роботи з ТОВ «Поларіс-Еко» підприємства не виконували ніяких робіт, в зв'язку з чим, як зазначив податковий орган, «ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя не спростовує факт здійснення операції», а наголошує на фіктивності даних операцій.

При цьому, як вбачається з актів планової перевірки від 30.09.2011 р. та позапланової перевірки від 24.10.2011 р. відповідач зазначає про порушення позивачем приписів ст.ст.203, 215, 216, 207, 208 ЦК України стосовно нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «Поларіс-Еко» та ТОВ «ВІКТРЕЙД ЛТД», ТОВ «АВИТЕК ГРУП ЛТД», ТОВ «ЗНТК», ТОВ «НМП-2009», ТОВ «СЛЕПТ ФАКТУРА», ПП ОСОБА_3

Оскільки підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали висновки актів планової перевірки від 30.09.2011 р. та позапланової перевірки від 24.10.2011р., то для вирішення спору необхідним є дослідження правомірності та обґрунтованості саме цих висновків.

Так, податковий орган не заперечує, що до перевірки були надані видаткові накладні та банківські документи. Проте, на думку податківців, сам по собі факт сплати коштів контрагентом не є безумовним підтвердженням того, що товар був поставлений, а послуги були виконані. Контрагенти ТОВ «Поларіс-Еко» не мали фактичної можливості для здійснення відповідних робіт, бо по-перше, не мали на балансі необхідного обладнання, по-друге, не мали необхідних ресурсів і персоналу, не подавали звітність до податкового органу та не декларували відповідних податкових зобов'язань.

Такі висновки відповідач робить на підставі аналізу автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту по цим підприємствам в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Так, відповідач посилається на наступні обставини:

- по ТОВ «ВІКТРЕЙД ЛТД» не встановлено місцезнаходження посадових осіб, встановлена щодо даного підприємства відсутність трудових ресурсів, складських приміщень, умови для ведення господарської діяльності і відсутності об'єктів оподаткування з прибутку та ПДВ по операціям з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям, підпис податкової звітності не директором даного підприємства (висновок експертизи, т.3, а.с.119-127), анулювання свідоцтва платника ПДВ 16.06.2011 р.;

- по ТОВ «СЛЕПТ ФАКТУРА» встановлена відсутність трудових ресурсів, складських приміщень, умови для ведення господарської діяльності і відсутності об'єктів оподаткування, анулювання свідоцтва платника ПДВ 27.01.2011 р.;

- по ТОВ «ЗНТК» встановлено не звітування, визнання звітностей недійсними, анулювання свідоцтва платника ПДВ 04.01.2011 р., відсутність трудових ресурсів, складських приміщень, умови для ведення господарської діяльності;

- по ПП ОСОБА_3 встановлено (згідно пояснень відібраних співробітниками ВПМ ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжя), що реєстрація ОСОБА_3 підприємцем на прохання, договори не заключав, жодних поставок товарів (послуг) не здійснював, податкових накладних не виписував. Підписав лише ті документи, які були необхідні при реєстрації. Первинні бухгалтерські та податкові звітні документи він ніколи не підписував, анулювання свідоцтва платника ПДВ 30.05.2011 р.

Тобто, фактично згідно податкової звітності у ФОП ОСОБА_3 та проведених заходів встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

- по ТОВ «НМП-2009» встановлено недекларування податкових зобов'язань, відсутність працюючих, відсутність інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. анулювання свідоцтва платника ПДВ 22.06.2011 р.

- по ТОВ "АВИТЕК ГРУП ЛТД" встановлено відсутність трудових ресурсів (загальна чисельність працюючих 1 чол.), виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, (декларація на прибуток), що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.

Згідно службової записки від ГВПМ ДПІ у Печерському районі м.Києва від 31.05.2011 р. № 6512/26-06/51 в ході відпрацювання підприємств «ймовірних податкових ям», що доведені ДПА України, встановлено та опитано директора ТОВ «Авитек Груп ЛТД», гр.ОСОБА_5, який пояснив, що не має відношення до ведення фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства.

Частиною 2 статті 5 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З 01.01.2011 р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин, тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (2009-2010 р.р) та Податковий кодекс України (з січня 2011 р.).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 Закону Україна «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97 (далі - Закон № 168) встановлено заборону на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно пунктами 9.4, 9.5, 9.6, 9.8 цієї статті Закону № 168 про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

При цьому, в пункті 198.2 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому ст.9 Закону № 168.

Наявність складених належним чином податкових накладних та інших первинних документів у позивача, які підтверджують здійснення господарських операцій між ТОВ «Поларіс-Еко» та ТОВ «ВІКТРЕЙД ЛТД», ТОВ «АВИТЕК ГРУП ЛТД», ТОВ «ЗНТК», ТОВ «НМП-2009», ТОВ «СЛЕПТ ФАКТУРА», ПП ОСОБА_3 підтверджується матеріалами справи і не заперечується відповідачем.

Ці первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарських операцій та не визивають у колегії суддів сумнівів щодо їх недостовірності.

Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).

Докази, які б свідчили про відсутність у контрагентів позивача статусу платника ПДВ на момент здійснення господарських операцій, суду не надані.

Також не надано доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Використання позивачем придбаних робіт у власній господарській діяльності Товариства відповідачем не заперечується.

Таким чином, враховуючи те, що у позивача наявні належним чином складені податкові накладні, останній мав право віднести до складу податкового кредиту суму ПДВ сплачену у складі вартості робіт (послуг) по взаємовідносинах з ТОВ «ВІКТРЕЙД ЛТД», ТОВ «АВИТЕК ГРУП ЛТД», ТОВ «ЗНТК», ТОВ «НМП-2009», ТОВ «СЛЕПТ ФАКТУРА», ПП ОСОБА_3

Стосовно перевірок контрагентів позивача, на підставі яких і було здійснено висновки про нікчемність правочинів з придбання робіт, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 ПК України визначені права податкових органів.

З аналізу вищевказаної норми (в редакції на вересень 2011 року) вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

При цьому, жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.

Отже, з наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод нікчемними, оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст.6, 19 Конституції України, ст.ст.20, 21 ПК України.

Отже, вищезазначені дії свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, оскільки правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.

Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акти планової перевірки від 30.09.2011 р. та позапланової перевірки від 24.10.2011 р. не тільки не містять посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, посилаючись на ст.ст.215, 216 ЦК України стосовно нікчемності правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин очевидно суперечать інтересам держави, не підкріпленій належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб контрагентів позивача по ланцюгу постачання.

При цьому, за приписами ч.4 ст.72 КАС України обов'язковими такі вироки суду для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, буде лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Разом з тим, не є вироками суду інформація, на яку посилається скаржник, як на доказ фактичності (нікчемності) правочинів, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами, отриману за роздруківками з офіційного веб-сайту ДПС України, з листів ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя «Про надання інформації» та матеріалів від 11.06.2010 р. № 3461/7/23-2 з додатком, ДПІ у Печерському районі м.Києва «Про надання матеріалів» від 09.08.2011 р. № 29462/7/23-310 з додатком, ДПІ у Печерському районі м.Києва «Про надання інформації» від 10.06.2011 р. № 20804/7/23-311 з додатком; ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя «Про надання інформації» та матеріалів щодо встановлених нікчемних правочинів від 16.03.2011 р. № 2358/7/16-212 з додатками, ДПІ у Печерському районі м.Києва про надання інформації від 04.05.2011 р. № 17213 з додатками, з наказу на проведення документальної позапланової перевірки № 1212 від 11.10.2011 р.

Щодо посилань скаржника на фіктивність вищевказаних правочинів, то згідно ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, у тому числі, ст.234 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину також має ухвалюватись відповідне судове рішення.

Податковим органом не надано суду доказів недійсності вищевказаних договорів, використання придбаних робіт у неоподатковуваних операціях. Тому твердження скаржника про фіктивність договорів позивача з ТОВ «ВІКТРЕЙД ЛТД», ТОВ «АВИТЕК ГРУП ЛТД», ТОВ «ЗНТК», ТОВ «НМП-2009», ТОВ «СЛЕПТ ФАКТУРА», ПП ОСОБА_3 є лише припущенням, не доведеним належними документальними доказами.

Також, слід зазначити, що акти планової перевірки від 30.09.2011 р. та позапланової перевірки від 24.10.2011 р. фактично не містять посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.

При цьому, норми Податкового кодексу України не пов'язують право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Крім того, постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.05.2012р. у справі № 2а-0870/10510/11, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013 р., встановлено відсутність порушень ТОВ «Поларіс-Еко» приписів податкового законодавства при віднесенні до складу валових витрат Товариства витрат з придбання робіт у ТОВ «ВІКТРЕЙД ЛТД», ТОВ «АВИТЕК ГРУП ЛТД», ТОВ «ЗНТК», ТОВ «НМП-2009», ТОВ «СЛЕПТ ФАКТУРА», ПП ОСОБА_3 та недоведеність податковим органом нікчемності правочинів, укладених між вказаним підприємствами.

Стаття 72 КАС України визначає підстави для звільнення від доказування.

Так, згідно ч.1 даної статті обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У ч.5 ст.254 КАС України визначено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

У відповідності до ч.1 ст.255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

З огляду на приписи ч.1 ст.72 КАС України та на те, що вказана постанова набрала сили з моменту проголошення у відповідності до приписів ч.5 ст.254 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість задоволення судом першої інстанції позовних вимог ТОВ «Поларіс-Еко».

Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність та законність своїх висновків, викладених в актах планової перевірки від 30.09.2011 р. та позапланової перевірки від 24.10.2011 р.

Виходячи ж з того, що позивачем податковий кредит був сформований правомірно, безпідставним є збільшення ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя грошового зобов'язання з податку на додану вартість Товариству за податковим повідомленням-рішенням № 0001272302 від 27.10.2011 р. у сумі 181 916 грн. - за основним платежем та у сумі 43 560 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а. с.25).

Наведене свідчить про правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог Товариства щодо визнання протиправними та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд , -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 р. у справі № 2а-0870/10509/11 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 р. у справі № 2а-0870/10509/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко