Постанова № 36966083, 27.01.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2014 року 810/7087/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "Будівельна компанія "Славутич"доДержавної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління Міндоходів у Київській областітретя особаЗакрите акціонерне товариство "Культторг"провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство "Будівельна компанія "Славутич" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління Міндоходів у Київській області, третя особа - Закрите акціонерне товариство "Культторг" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.08.2013 №0000252200 та №0000262200.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом угод і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник відповідача позову не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити з мотивів, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентом є нікчемними, оскільки договори укладені без реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, на думку відповідача, дії податкового органу щодо визнання правочинів нікчемними між позивачем та його контрагентом повністю відповідають чинному законодавству, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті у відповідності до вимог податкового законодавства.

До початку розгляду справи по суті представники сторін подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ЗАТ "Культторг" за період з 01.04.2013 по 31.02.2013.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 31.07.2013 №172/22/30334584 (надалі - Акт перевірки).

Під час перевірки податковим органом встановлено відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та ЗАТ "Культторг", зазначених у первинних документах у зв'язку з неможливістю здійснення будівельних робіт ЗАТ "Культторг", відсутністю дозвільних документів у ЗАТ "Культторг", відсутністю первинних документів, що можуть підтвердити пов'язаність зазначених робіт із господарською діяльністю позивача.

Як наслідок, у ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 198.3, п.198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за квітень-травень 2013 року на загальну суму 136513,20 грн. та завищено відємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за травень 2012 року на суму 2142 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача інформації, наявної у комп'ютерних базах даних та автоматизованих інформаційних системах державної податкової служби та матеріалів перевірки його контрагента, а саме: акту ДПІ у м. Чернігові ДПС від 21.06.2013 №154/22/01553161 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ЗАТ "Культторг" щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за квітень 2013 року".

Відповідач зазначає, що актом перевірки ЗАТ "Культторг" встановлено нереальність здійснення господарських операцій за квітень 2013 року з контрагентами-постачальниками в сумі 628,86 грн. та ПП "СКС", контрагентами-покупцями в сумі 98520,80 грн.

Між тим, як вбачається зі змісту вищевказаного акту, в ході проведення перевірки ЗАТ "Культторг" не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) документів. Крім того, перевіркою не встановлено документів, що посвідчують походження товарів, що реалізуються, що має важливе значення при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість. Також, перевіркою не встановлено фактичне місцезнаходження ЗАТ "Культторг".

Враховуючи наведене, згідно наявних матеріалів перевірки ЗАТ "Культторг" не підтверджено фактичного відвантаження товарів та реальне транспортування. Відсутність факту реальної поставки товару свідчить про безтоварність господарської операції та недійсність угод, що пов'язані з його недійсністю.

З наведених підстав податковий орган дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність ЗАТ "Культторг" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної правоздатності ЗАТ "Культторг", фінансово-господарські взаємовідносини між ЗАТ "Культторг" та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обомувлювались цими правочинами.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

Крім того, податковий орган в Акті перевірки зазначає також про порушення позивачем п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що виявилось у включенні до складу податкового кредиту податкових накладних не зареєстрованих в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0000262200 від 19.08.2013, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2142 грн.;

- №0000252200 від 19.08.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 204769,80 грн., з яких: 136513,20 грн. - за основним платежем; 68256,60 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Так, судом встановлено, що ПП "Будівельна компанія "Славутич" мало взаємовідносини з ЗАТ "Культторг". У ЗАТ "Культторг" позивач купляв послуги з виконання робіт по ремонту приміщень та покрівлі на власних та орендованих приміщень.

Так, на підставі зібраних по справі доказів судом встановлено наступне.

Між позивачем та ЗАТ "Культторг" було укладено ряд договорів на виконання робіт, а саме:

- Договір № 27 від 22.03.2013 на виконання робіт з ремонту покрівлі на об'єкті "Виробничий корпус автогосподарства бази механізації", що знаходиться за адресою: місто Славутич, вул. Центральна (Будбаза), буд. 1;

- Договір № 18-03 від 15.03.2013 на виконання робіт з ремонту приміщень та покрівлі на об'єкті "Нежитлова будівля магазину "Русь", що знаходиться за адресою: місто Славутич, Бєлгородський квартал, буд. 5.

Роботи згідно договору № 27 від 22.03.2013 з ремонту покрівлі "Виробничого корпусу автогосподарства бази механізації" виконувалися на об'єкті, що на той момент був орендований позивачем у КП "Фонд комунального майна" згідно договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, № 479 від 30.06.2011, який в подальшому придбаний позивачем у власність, що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлової будівлі шляхом викупу від 20.06.2012, копія кого наявна в матеріалах справи.

Об'єкт, на якому виконувалися роботи згідно договору № 18-03 від 15.03.2013 "Нежитлова будівля магазину "Русь", належить позивачу на праві власності та використовується позивачем для розміщення центрального офісу компанії, що підтверджується договором купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 24.07.2012, копія якого наявна в матеріалах справи.

Так, на виконання умов укладених договорів були виконані відповідні роботи, на підтвердження чого сторонами було підписано акти виконаних робіт:

1. Відповідно до Договору № 27 від 22.03.2013 сторонами було підписано акти виконаних робіт на загальну суму 413866,80 грн.:

- Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2013 року форми КБ-2в №1 від 30.04.2013 на загальну суму 59483,52 грн., в т. ч. ПДВ - 9913,92 грн.;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2013 року форми КБ-2в №2 від 30.04.2013 на загальну суму 58826,40 грн., в т. ч. ПДВ - 9804,00 грн.;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2013 року форми КБ-2в №3 від 30.04.2013 на загальну суму 59418,48 грн., в т. ч. ПДВ - 9903,08 грн.;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2013 року форми КБ-2в №4 від 30.04.2013 на загальну суму 59333,47 грн., в т. ч. ПДВ - 9888,91 грн.;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2013 року форми КБ-2в №5 від 30.04.2013 на загальну суму 59131,54 грн., в т. ч. ПДВ - 9855,26 грн.;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2013 року форми КБ-2в №6 від 30.04.2013 на загальну суму 59853,50 грн., в т. ч. ПДВ - 9975,58 грн.;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2013 року форми КБ-2в №7 від 30.04.2013 на загальну суму 57819,89 грн., в т. ч. ПДВ - 9636,65 грн.

2. Відповідно до Договору № 18-03 від 15.03.2013 сторонами було підписано акти виконаних робіт на загальну суму 418064,40 грн.:

- Акт приймання виконаних будівельних робіт за травень 2013 року форми КБ-2в №1 від 20.05.2013 на загальну суму 58760,82 грн., в т. ч. ПДВ - 9793,47 грн.;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт за травень 2013 року форми КБ-2в №2 від 22.05.2013 на загальну суму 59179,44 грн., в т. ч. ПДВ - 9863,24 грн.;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт за травень 2013 року форми КБ-2в №3 від 23.05.2013 на загальну суму 59430,92 грн., в т. ч. ПДВ - 9905,15 грн.;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт за травень 2013 року форми КБ-2в №4 від 24.05.2013 на загальну суму 59721,67 грн., в т. ч. ПДВ - 9953,61 грн.;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт за травень 2013 року форми КБ-2в №5 від 28.05.2013 на загальну суму 59402,51 грн., в т. ч. ПДВ - 9900,42 грн.;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт за травень 2013 року форми КБ-2в №6 від 29.05.2013 на загальну суму 58496,52 грн., в т. ч. ПДВ - 9749,42 грн.;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт за травень 2013 року форми КБ-2в №7 від 30.05.2013 на загальну суму 57348,56 грн., в т. ч. ПДВ - 9558,09 грн.;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт за травень 2013 року форми КБ-2в №8 від 31.05.2013 на загальну суму 5723,93 грн., в т. ч. ПДВ - 953,99 грн.

На підтвердження суми податкового кредиту по зазначених господарських операціях ЗАТ "Культторг" було виписано на ім'я ПП "Будівельна компанія "Славутич" податкові накладні, а саме: №12 від 30.04.2013 на загальну суму 59483,52 грн., № 13 від 30.04.2013 на загальну суму 58826,40 грн., №14 від 30.04.2013 на загальну суму 59418,48 грн., №15 від 30.04.2013 на загальну суму 59333,47 грн., №16 від 30.04.2013 на загальну суму 59131,54 грн., №17 від 30.04.2013 на загальну суму 59853,50 грн., №18 від 30.04.2013 на загальну суму 57819,89 грн., №1 від 20.05.2013 на загальну суму 58760,82 грн., №2 від 22.05.2013 на загальну суму 59179,44 грн., №3 від 23.05.2013 на загальну суму 59430,92 грн., №4 від 24.05.2013 на загальну суму 59721,67 грн., №5 від 28.05.2013 на загальну суму 59402,51 грн., №6 від 29.05.2013 на загальну суму 58496,52 грн., №7 від 30.05.2013 на загальну суму 57348,56 грн., №8 від 31.05.2013 на загальну суму 5723,93 грн.

Суми податку на додану вартість, підтверджені зазначеними податковими накладними, позивач включив до складу податкового кредиту в квітні та травні 2013 року, відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних та відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідний період.

В той же час, як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ЗАТ "Культторг" послуг з виконання робіт по ремонту приміщень та покрівлі на власних та орендованих приміщень.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Крім того, позивачем щодо виконання робіт з ремонту покрівлі на об'єкті "Виробничий корпус автогосподарства бази механізації" за договором №27 від 22.03.2013 долучено до матеріалів справи загальний журнал робіт від 23.03.2013 №1 по будівництву об'єкта "Ремонт покрівлі на об'єкті "Виробничий корпус автогосподарства бази механізації", акти на закриття прихованих робіт №1 від 01.04.2013, №2 від 15.04.2013, №3 від 22.04.2013, №4 від 30.04.2013.

Щодо виконання робіт з ремонту приміщень та покрівлі на об'єкті "Нежитлова будівля магазину "Русь" за договором підряду №18-03 від 15.03.2013 позивачем долучено до матеріалів справи загальний журналом робіт від 23.03.2013 №1 по будівництву об'єкта "Ремонт покрівлі на об'єкті "Виробничий корпус автогосподарства бази механізації", акти на закриття прихованих робіт №1 від 18.03.2013, №2 від 19.03.2013, №3 від 20.03.2013, №4 від 28.03.2013, №5 від 03.04.2013, №6 від 04.04.2013, №7 від 27.05.2013, №8 від 28.05.2013, №9 від 28.05.2013, №10 від 29.05.2013, №11 від 30.05.2013.

Також з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження якості використаних при здійсненні робіт матеріалів, ЗАТ "Культторг" було надано Позивачу сертифікати відповідності, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, листи та висновки відповідних органів стандартизації, метрології та сертифікації про відсутність необхідності в обов'язковій сертифікації будівельних матеріалів, копії яких наявні в матеріалах справи.

Виконані ЗАТ "Культторг" роботи було повністю оплачено Позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями: від 01.08.2013 №832 на суму 59483,52 грн., від 02.08.2013 №838 на суму 58826,40 грн., від 20.08.2013 №919 на суму 57819,89 грн., №919 від 29.08.2013 на суму 100000,00 грн., №973 від 04.09.2013 на суму 100000,00 грн., №988 від 10.09.2013 на суму 100000,00 грн., №1059 від 25.09.2013 на суму 118064,37 грн., №844 від 06.08.2013 на суму 59418,48 грн., №857 від 09.08.2013 на суму 59333,47 грн., №881 від 16.08.2013 на суму 59131,54 грн., №882 від 16.08.2013 на суму 59853,50 грн.

Так, роботи з ремонту приміщень та покрівлі на об'єкті "Нежитлова будівля магазину "Русь" виконувалися, в тому числі і силами ЗАТ "Культторг" відповідно до проекту "Реконструкція частини нежитлової будівлі "Русь" під офісні приміщення за адресою: м. Славутич, Бєлгородський квартал, б. 5".

Відповідно до розробленої та затвердженої проектної документації Замовником будівництва - ПП "Будівельна компанія "Славутич" було складено та зареєстровано в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області Декларацію на початок виконання робіт.

Роботи з ремонту покрівлі на об'єкті "Виробничий корпус автогосподарства бази механізації" відносяться до поточного ремонту та взагалі не потребують оформлення та реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт, що підтверджується висновком сертифікованого інженера-проектувальника ОСОБА_1 від 22.03.2013 (кваліфікаційний сертифікат НОМЕР_1 від 05.10.2012).

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ЗАТ "Культторг" послуг з виконання робіт по ремонту приміщень та покрівлі на власних та орендованих приміщень.

Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ЗАТ "Культторг" є нікчемними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом - ЗАТ "Культторг", недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як вбачається з Актів перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ЗАТ "Культторг", пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Проте, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ЗАТ "Культторг", з підстав відсутності реальності виконання робіт, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, основним видом діяльності позивача за КВЕД, зокрема, є будівництво житлових та нежитлових будівель.

Таким чином, враховуючи, що предметом спірних правочинів є купівля послуг з виконання робіт по ремонту приміщень та покрівлі, які використовуються позивачем у власній господарській діяльності, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ЗАТ "Культторг" підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до акту перевірки позивача, податковим органом не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ЗАТ "Культторг"; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень,; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

Також, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акт ДПІ у м. Чернігові ДПС від 21.06.2013 №154/22/01553161 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ЗАТ "Культторг" щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за квітень 2013 року".

Поряд із вказаним суд звертає увагу, що зі змісту акту перевірки вбачається, що предметом перевірки були господарські відносин ЗАТ "Культторг" із його контрагентами. Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагента позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Суд звертає увагу на те, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, вищевказаний акт не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність умов у ЗАТ "Культторг" для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Між тим суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ЗАТ "Культторг" матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

Окрім того, у законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ЗАТ "Культторг". Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагента позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням остатньому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Враховуючи наведене суд дійшов до висновку, що спірні правочини не можуть визнаватися нікчемними, оскільки відповідають волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочинів не суперечать чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральних засад суспільства.

Окрім того, правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків, не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем із ЗАТ "Культторг", відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість та завищення суми від'ємного значення, суд зазначає таке.

Як встановлено судом, за рахунок операцій із ЗАТ "Культторг" позивачем сформовано податковий кредит.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

У ході розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Так, наявні в матеріалах справи податкові накладні, акти приймання виконаних робіт, акти на закриття прихованих робіт, платіжні доручення, довідки про вартісить виконаних робіт, проекти, журнали робіт, договори, в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання будівельних робіт за спірними правочинами документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання будівельних робіт під час розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 198, 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд звертає увагу на те, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, його "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість та донарахування позивачу сум податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, суд виходить з наступного.

Податковий орган в Акті перевірки зазначає про порушення позивачем п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що виявилося у включенні до складу податкового кредиту податкових накладних не зареєстрованих у Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Проте, суд не погоджується із такими доводами відповідача.

Так, згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зазначені норми Податкового кодексу України діють з урахуванням вимог Підрозділу 2 Розділу XX Податкового кодексу України "Перехідні положення", яким визначено особливості справляння податку на додану вартість.

Пунктом 11 підрозділу 2 Розділу XX Податкового кодексу України встановлено, що реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.

Таким чином, вказаним пунктом перехідних положень Податкового кодексу України визначено особливості застосування приписів абзацу 2 пункту 201.10 статті 200 Податкового кодексу України стосовно обов'язку реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме встановлено, по період з 1 січня 2012 року підлягає обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні із сумою податку на додану вартість понад 10 тисяч гривень.

Як зазначалося вище, ЗАТ "Культторг" були виконані роботи з ремонту покрівлі на об'єкті "Виробничий корпус автогосподарства бази механізації" відповідно до Договору №27 від 22.03.2013, про що сторонами підписані відповідні акти виконаних будівельних робіт форми КБ-2в.

На підставі Актів, у квітні 2013 року від продавця послуг ЗАТ "Культторг" позивачем було отримано наступні податкові накладні: №12 від 30.04.2013 на загальну суму 59483,52 грн., № 13 від 30.04.2013 на загальну суму 58826,40 грн., №14 від 30.04.2013 на загальну суму 59418,48 грн., №15 від 30.04.2013 на загальну суму 59333,47 грн., №16 від 30.04.2013 на загальну суму 59131,54 грн., №17 від 30.04.2013 на загальну суму 59853,50 грн., №18 від 30.04.2013 на загальну суму 57819,89 грн., в яких сума податку на додану вартість по кожній становить менше 10 тисяч гривень.

Зазначені накладні оформлені у відповідності з вимогами ст. 201 Податкового кодексу України К, а сума ПДВ по кожній із з них менше 10 тисяч гривень, а тому дані податкові накладні не підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, що давало право ПП "Будівельна компанія "Славутич" на включення до податкового кредиту у квітні 2013 року сум ПДВ.

Отже, оскільки сума ПДВ по вищенаведених податкових накладних становить на дату виписки податкових накладних 30.04.2013 менше 10000 грн., тому підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, а відтак у ЗАТ "Культторг" не виникало обов'язку здійснювати їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних та в даному випадку не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, висновки податкового органу про порушення позивачем п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України з підстав не реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заміни податкових накладних є протиправними та необґрунтованими, а відтак, ПП "Будівельна компанія "Славутич" правомірно сформовано податковий кредит в квітні 2013 року.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Будівельна компанія "Славутич" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління Міндоходів у Київській області, третя особа - Закрите акціонерне товариство "Культторг" від 19.08.2013 №0000252200 та №0000262200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Будівельна компанія "Славутич" (код за ЄДРПОУ 30334584) сплачений судовий збір у розмірі 413 (чотириста тринадцять) грн. 83 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.