Постанова № 36965788, 03.02.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2014 р. Справа № 922/4419/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Голозубовій О.І.,

за участю представників:

позивача - Бережка С.І. - дов. № 14-65 від 22.03.2013р.,

відповідача - Василенко Г.В. - дов. № 3926 від 26.12.2013р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №3763Х/1-9) на рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2013 р. у справі № 922/4419/13,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", м. Харків,

про стягнення 15 882,52 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.11.2013 р. (суддя Суслова В.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" суму основного боргу у розмірі 0,02 грн., пеню у розмірі 1757,70 грн., 7% штрафу у розмірі 5832,02 грн., 3% річних у розмірі 703,07 грн., судового збору у розмірі 1720,50 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог у розмірі 7589,71 грн. відмовлено.

Позивач, ПАТ "НАК "Нафтогаз України", з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2013р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 1757,70 грн. та 7% штрафу в сумі 5832,01 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.

Відповідач, ПАТ "Харківгаз", у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2013р. - без змін. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 09.04.2012р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Харківгаз" (покупець) був укладений договір №12/1975-В купівлі-продажу природного газу, відповідно до п. 1. 1. якого, позивач зобов'язався передати відповідачу у 2012 році природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі та на умовах цього договору.

Згідно з п. 2.1 даного договору, позивач передає відповідачу у період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р. газ в обсязі до 1321.000 тис. куб. м.

Відповідно до п. 3.1. цього ж договору, позивач передає відповідачу імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна компанія "Нафтогаз України") - на газорозподільних станціях (ГРС) ДК "Укртрансгаз". Право власності переходить від позивача до відповідача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ відповідач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Пунктом 3.2 вказаного договору передбачено, що відповідач до 20 числа місяця, що передує місяцю поставки газу надає позивачу належним чином оформлену заявку, яку після затвердження продавцем до 25 числа місяця, що передує звітному, надає її оператору єдиної газотранспортної системи України (ЄГТСУ) для включення до планового розподілу газу на відповідний місяць поставки. Плановий обсяг поставки вважається підтвердженим позивачем з моменту включення заявки до планового розподілу газу оператора ЄГТСУ на відповідний місяць поставки.

У відповідності до п. 3.5., п. 3.6 вищезазначеного договору, приймання-передача газу протягом місяця здійснюється рівномірно з припустимим відхиленням добових обсягів від середньодобового не більше як +- 5,0 відсотків. Приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав та передав відповідачу протягом березня - грудня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ обсягом 416,506 тис. куб. метрів на загальну суму 759363,00 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.03.2012р., 30.04.2012р., 31.05.2012р., 30.06.2012р., 31.07.2012р., які підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Пунктами 6.1., 6.2. договору № 12/1975-В від 09.04.2012р., передбачено, що оплата за природний газ проводиться відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 (п'ять) банківських днів до початку місяця поставки. Оплата за газ здійснюється з поточного рахунка відповідача на поточний рахунок позивача та зараховується як оплата за газ. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем були проведені розрахунки за поставлений газ на суму 759362,98 грн., а саме: 24.04.2012р. сплачено 577272,13 грн., 26.06.2012р. сплачено 172147,11 грн., 26.07.2012р. сплачено 4720,97 грн., 28.08.2012р. сплачено 5222,77 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Оскільки факт наявності заборгованості підтверджена матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 0,02 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а вказана сума - стягненню з відповідача на користь позивача.

Що стосується не погодження позивача в апеляційній скарзі з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 1757,70 грн. та 7% штрафу в сумі 5832,01 грн., судова колегія зазначає наступне.

Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з п. 7.2 договору сторони визначили, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1, п. 6.2 договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем був наданий обґрунтований розрахунок пені та 7% штрафу за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання по кожній поставці природного газу, відповідно до якого сума пені складає 3515,40 грн. та сума 7% штрафу складає 11664,03 грн.

Судова колегія вважає за необхідним зазначити, що штрафними санкціями, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 3 ст. 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПАТ "Харківгаз" створене з метою задоволення попиту споживачів на послуги та роботи по газопостачанню, реалізації і транспортуванню газу і газифікації. Предметом діяльності відповідача, зокрема є створення, технічне обслуговування і експлуатація газових мереж, споруд, обладнання і приладів для газопостачання природного і скрапленого газу; розподілення природного газу на території Харківської області здійснюється лише відповідачем; виконання ремонтів газопроводів, газових приладів та пристроїв, локалізація і ліквідація аварійних ситуацій, тощо.

Здійснюючи відповідну діяльність, відповідач зобов'язаний забезпечувати безперебійне та безаварійне надання послуг, утримувати газові мережі, споруди на них, систему газопостачання та газифікації в належному стані, а несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань викликано його тяжким фінансовим становищем внаслідок невиконання бюджетними установами зобов'язань по сплаті одержаного газу.

Також, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем було надано інформацію про результати позовної роботи з населенням та підприємствами за 2010-2012 роки, інформацію про дебіторську заборгованість населення перед ПАТ "Харківгаз" за спожитий природний газ за 2011-2013 роки, інформацію про дебіторську заборгованість бюджетних організацій перед ПАТ "Харківгаз" за спожитий газ за 2011-2013 роки, інформацію про дебіторську заборгованість бюджетних організацій перед ПАТ "Харківгаз" за спожитий газ за 2011-2013 роки.

Більш того, судом першої інстанції правильно взято до уваги, що заборгованість перед позивачем майже сплачена.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, який врахував, що на момент розгляду справи у відповідача перед позивачем майже відсутній основний борг за договором, та дійшов вірного висновку про необхідність зменшення належної до стягнення пені та 7% штрафу на 50 %, а саме пеню у розмірі 1757,70 грн. та 7% штрафу у розмірі 5832,02 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 703,07 грн., судова колегія зазначає, що 3% річних нараховані позивачем вірно, тому, судом першої інстанції правомірно було задоволено позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 703,07 грн. на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду повністю погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, тоді як доводи, викладені в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами, через що рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2013р. по справі 922/4419/13 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволені апеляційної скарги позивача відмовити.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2013р. у справі №922/4419/13 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 23.01.2014р.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.