Ухвала суду № 36953164, 28.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2014 року Справа: № 826/17050/13-а

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Федотова І.В., Ісаєнко Ю.А.,

за участю секретаря Бабенка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Державної служби інтелектуальної власності України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Державної служби інтелектуальної власності України до Державної виконавчої служби України, третя особа: Державна казначейська служба України про скасування постанови про стягнення виконавчого збору,

В С Т А Н О В И В :

Державна служба інтелектуальної власності України (далі - позивач) звернулася до

Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України (далі - відповідач), третя особа: Державна казначейська служба України про скасування постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 30 вересня 2013 року ВП № 38942236 та покладення судових витрат на відповідача.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 18 листопада 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2013 року та ухвалити нову про задоволення адміністративного позову, так як на думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та рішення суду першої інстанції, 13 травня 2013 року Солом'янським районним судом міста Києва було видано виконавчий лист № 2-1117/13 про зобов'язання Державної служби інтелектуальної власності України (далі - ДСІВ України) внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про визнання повністю недійсним свідоцтва на знак для товарів та послуг «Дніпровський каштан» № 91499 та повідомити про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».

18 липня 2013 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 38942236 на підставі вказаного виконавчого листа, відповідно до якої позивачу було надано семиденний строк для добровільного виконання відповідного судового рішення.

31 липня 2013 року ДСІВ України відповідачу було направлено заяву про відстрочку виконання рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 38942236 від 18 липня 2013 року, що була отримана позивачем 26 липня 2013 року.

Підставою для звернення позивача до Державної виконавчої служби України із заявою про відстрочку виконання рішення суду стала неможливість здійснення публікації в офіційному бюлетені в зазначений строк з технічних причин, а саме: періодичності видання (виходить два рази на місяць).

05 вересня 2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було винесено вимогу ВП №38942236/15, яка була отримана позивачем 11 вересня 2013 року, про внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей стосовно визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів та послуг «Дніпровський каштан» № 91499, зобов'язання повідомити про це в офіційному бюлетені «Промислова власність» та надання до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України в семиденний термін інформації про виконання виконавчого листа № 1117/13.

На виконання вищевказаної вимоги, ДСІВ України листом від 13 вересня 2013 року № 1-7/7060 повідомила відповідача про здійснення відповідної публікації 27 серпня 2013 року в № 16 офіційного бюлетеня «Промислова власність».

30 вересня 2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було прийнято постанову про стягнення виконавчого збору ВП №38942236 у зв'язку із невиконанням в добровільному порядку ДСІВ України виконавчого листа №2-1117/13 у наданий семиденний строк.

Зазначеною постановою з позивача було стягнуто виконавчий збір у розмірі 1360,00 грн.

Спірні правовідносини регулюються Законами України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606), «Про державну виконавчу службу» ( далі - Закон № 202/98).

Так, частиною 2 статті 4 Закону № 202/98 передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону № 606, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

У частині 1 статті 27 Закону № 606 передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч.2 ст.25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Таким чином, з наведених правових норм вбачається, що на Державну виконавчу службу України покладено обов'язок щодо забезпечення виконання судових рішень у примусовому порядку у разі не здійснення боржниками їх добровільного виконання у строки, передбачені законодавством.

Згідно до статті 36 Закону №606, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Питання про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання розглядається судом у встановлений законом строк. Відповідне рішення може бути оскаржене у встановленому законом порядку.

Отже, наведеною правовою нормою чітко визначено, що вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання судового рішення відноситься виключно до компетенції суду, а не Державної виконавчої служби.

Вказаною правовою нормою закріплено право як державного виконавця ( за власною ініціативою чи за заявою сторін виконавчого провадження), так і самих сторін, зокрема боржника, на самостійне звернення до відповідного суду з заявою про відстрочку або розстрочку виконання судового рішення, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Слід відзначити, що реалізація права, встановленого законом, а також вибір способу його реалізації залежить виключно від волевиявлення тієї особи, яка таким правом наділена. Отже, саме боржник мав визначити яким саме способом він буде вирішувати питання про відстрочку або розстрочку виконання судового рішення: шляхом самостійного звернення чи буде діяти через Державну виконавчу службу, подавши їй заяву з проханням звернутися в його інтересах до суду.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції і сторонами не оспорювалось, боржник, діючи в порушення порядку, визначеного ст. 36 Закону № 606, самостійно до суду не звертався і не подавав відповідної письмової заяви до державної виконавчої служби, а звернувся до державної виконавчої служби з проханням саме нею вирішити питання про відстрочку або розстрочку виконання судового рішення. Але, як відмічалось вище, до компетенції державної виконавчої служби вирішення такого питання не відноситься.

Отже, доводи апелянта про те, що ним було виконано вимоги ст. 36 Закону № 606 і подано відповідно заяву до Державної виконавчої служби України про відстрочку або розстрочку виконання судового рішення, а тому, вимога відповідача про стягнення збору за вчинення виконавчих дій є неправомірною, не можуть бути прийняті до уваги.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 30 вересня 2013 року ВП № 38942236 є правомірною, оскільки ДСІВ України не було виконано у добровільному порядку у строк, встановлений державним виконавцем, рішення суду та не було використано право на звернення до суду або на подачу заяви до державного виконавця із вимогою звернутися до суду, який видав виконавчий лист, із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, із дотриманням вимог ст. 159 КАС України.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної служби інтелектуальної власності України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2013 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби інтелектуальної власності України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст рішення виготовлено 31 січня 2014 року.

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Федотов І.В.

Ісаєнко Ю.А.