Постанова № 36952562, 29.01.2014, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2014 р. Справа №805/17590/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11 год. 20 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Абдукадирової К.Е.,

при секретарі судового засідання Пономаренко В.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська»

до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління

Міндоходів у Донецькій області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від

22.11.2013р. № 0000602200/6357, яким зменшено від'ємне значення об'єкта

оподаткування податком на додану вартість на суму 66 855,00 грн. та податкового

повідомлення - рішення від 22.11.2013р. № 0000612200/6358, яким зменшено від'ємне

значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 112 102,00 грн.,

винесені Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного

управління Міндоходів у Донецькій області,-

за участю представників сторін:

від позивача: Хорош Д. С. - за дов. від 02.12.2013р.;

від відповідача: Сафонова О.О. - за дов. від 05.11.2013р.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» (далі - позивач) заявлено позов до Добропільської державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - податковий орган, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 22.11.2013р. № 0000602200/6357, яким зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість на суму 66 855,00 грн. та податкового повідомлення - рішення від 22.11.2013р. № 0000612200/6358, яким зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 112 102,00 грн., винесені Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

Позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив суд визнати недійсними податкові повідомлення - рішення від 22.11.2013р. № 0000602200/6357, яким зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість на суму 66 855,00 грн. та податкове повідомлення - рішення від 22.11.2013р. № 0000612200/6358, яким зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 112 102,00 грн., винесені Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області. (арк. справи 99-100 том 2).

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що на думку відповідача, ним порушені п.п. 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого безпідставно завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 66 855,00 грн. і як наслідок завищено суму від'ємного значення з податку на додану вартість за період грудень 2012 року у розмірі 9 074,00 грн. та за лютий 2013 року у сумі 57 781,00 грн. Крім цього, податковим органом, на думку позивача, зроблений помилковий висновок щодо порушення позивачем вимог п.п. 138.1, 138.8 статті 138 ПК України, в результаті чого безпідставно завищені витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств за 2012 рік у сумі 112 102,00 грн. і як наслідок завищено від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств за 2012 рік.

Зазначає, що податковий орган, під час проведення перевірки, дійшов помилкового висновку щодо неналежного оформлення позивачем первинних документів та відсутності факту реального вчинення господарських операцій з Приватним підприємством «Аннтей - В», та відповідно, визнання вчинених правочинів - нікчемними на підставі п.п. 1, 2 статті 215, п. 5 ст. 203 ст. 216 Цивільного кодексу України зазначивши при цьому, що підставою для визнання недійсними господарських операцій між зазначеними вище підприємствами є незнаходження за юридичною адресою ПП «Аннтей - В», який є контрагентом позивача.

За змістом акту перевірки встановлено, що між ТДВ «Шахта «Білозерська» та ПП «Аннтей - В» було укладено угоду про постачання продукції та обладнання виробничого призначення № ШБ-15 від 15.03.2012р. за результатами якого були складені видаткові накладні за грудень 2012р. та лютий 2013р., а також відповідні податкові накладні.

Податковим органом, під час проведення перевірки було встановлено відсутність реального здійснення господарських операції між позивачем та ПП «Аннтей - В».

Звертає увагу, що суми податку на додану вартість за визначеними податковими накладними включені до складу податкового кредиту, який відображений в реєстрі виданих податкових накладних за відповідний період, а операції щодо придбання товарів та послуг відображені у бухгалтерському обліку відповідно до вимог діючого законодавства.

З урахуванням вищевикладеного, представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував. Зазначив, що податковим органом при проведенні перевірки позивача та за результатами проведення контрольно-перевірочних заходів стосовно його контрагентів, були встановлені факти нереальних господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим позивачем порушено вимоги п. 44.1 статті 44, п.п. 138.1, 138.8 ст. 138, п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

Вказує, що ПП «Аннтей - В», яке є контрагентом ТДВ «Шахта «Білозерська» не знаходиться за юридичною адресою, а отже є підстави вважати господарські відносини між позивачем та його контрагентом нереальними. Вважає, що вказане свідчить про те, що позивачем товар фактично не був придбаний. Враховуючи наведене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» зареєстроване як юридична особа державним реєстратором виконавчого комітету Добропільської міської ради 01.08.2008р. про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців зроблено запис № 12601020000000447, включене до ЄДРПОУ за номером 36028628 (арк. справи 14-15 том 1), перебуває на податковому обліку в Добропільській ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області з 04.08.2008р. (арк. справи 15 том 1).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус органів державної податкової служби в Україні, їх функції та правові основи діяльності, порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Як вбачається з матеріалів справи (арк. справи 16 - 39 том 1) Добропільською державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» з питань повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні господарських операцій з ПП «Аннтей - В» за період з 01.12.2012р. по 31.12.2012р. та з 01.02.2013р. по 28.02.2013р..

Серед прав, наданих податковим органам п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, передбачено здійснення документальної позапланової перевірки платника податків. Про проведення документальної позапланової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до п. 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Пунктом 78.5 зазначеної статті визначено, що допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 ПК України. Строки проведення документальної позапланової перевірки встановлені статтею 82 ПК України.

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 01.12.2012р. по 31.12.2012р. та з 01.02.2013р. по 28.02.2013р. Добропільською ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні господарських операцій з ПП «Аннтей - В» за період з 01.12.2012р. по 31.12.2012р. та з 01.02.2013р. по 28.02.2013р. про що складено акт перевірки від 12 листопада 2013 року № 186/22-о/36028628 (арк. справи 16 - 39 том 1).

За результатами перевірки, першим заступником начальника податкового органу 22.11.2013р. згідно із п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та п. 54.3 статті 54, п. 58.1 статті 58 ПК України прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000612200/6358 та № 0000602200/6357, якими позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств на суму 112 102,00 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість у розмірі 9 074,00 грн. за грудень 2012 року та у сумі 57 781,00 грн. за лютий 2013 року (арк. справи 41, 43 том 1).

Відповідно до пункту 2.1 наказу Міністерства фінансів України від 28.11.2012р. № 1236 «Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків» (далі Порядок) орган державної податкової служби визначає суму нарахування (зменшення) грошового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість та складає податкове повідомлення-рішення у випадках передбачених цим Порядком.

Згідно з п. 2.2 зазначеного Порядку у випадках, зазначених у пункті 2.1 цього розділу, відповідний структурний підрозділ органу державної податкової служби складає податкове повідомлення-рішення за формою «Р» та «В4» згідно з додатками 2 та 8 за наслідками перевірок. Пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України також передбачено, що податкове повідомлення-рішення повинно містити підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків.

Пунктом 3 акту перевірки від 12 листопада 2013 року визначено (арк.. справи 21 том 1), що між позивачем та ПП «Аннтей - В» була укладена угода про постачання продукції та обладнання виробничого призначення № ШБ-15 від 15.03.2012р.. В ході виконання договору були складені видаткові накладні за грудень 2012р. та лютий 2013р., а також відповідні податкові накладні за цей же період. Суми податку на додану вартість за виписаними податковими накладними включені до складу податкового кредиту грудня 2012 року в сумі 9 073,60 грн., що відповідає даним додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ грудня 2012 року та складу податкового кредиту лютого 2013 року в сумі 57 781,80 грн..

Податковий орган надав суду заперечення на позовну заяву (арк.. справи 101-106 том 2). Зазначає, що за результатами аналізу документів, які були надані для перевірки та які є в обліковій справі позивача, даних податкової звітності було встановлено відсутність у Приватного підприємства «Аннтей - В» необхідних трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, торгівельного обладнання та інших основних фондів, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого виду діяльності. На думку податкового органу ПП «Аннтей - В» створено з метою здійснення операцій без настання реальних правових наслідків, які передбачають отримання вигоди, а отже фінансово - господарська діяльність та правочини, укладені між ПП «Аннтей - В» та ТДВ «Шахта «Білозерська» є недійсними (фіктивними).

В обґрунтування зазначених заперечень податковий орган зазначає, що відповідно до Автоматизованої системи співставлення Системи «Податковий блок» у задекларованих позивачем за грудень 2012 року та лютий 2013 року показниках існують розбіжності, які виникли після відображення у зазначеній Системі акта зустрічної звірки Горлівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області від 20.06.2013 року № 143/22-4/35152080, яким встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення доказів фактичної реалізації продукції ПП «Аннтей - В» та ТДВ « Шахта «Білозерська» у грудні 2012 року всього на суму 134 521,60 грн., у тому числі ПДВ - 9 073,60 грн., та у лютому 2013 року на суму 444 571,60 грн. у тому числі ПДВ - 57 781,80 грн. (арк. справи 155-178 том 2).

Як вбачається з матеріалів справи, довідкою Горлівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області від 20.06.2013 року №143/22-4/35152080 «Про результати проведення зустрічної звірки ПП «Аннтей - В» (податковий номер: 35152080) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Фірма «Саптек» (податковий номер: 36559752), їх реальності та повноти відображення в обліку, за період з 01.12.2012 по 31.12.2012 року, ТОВ «Агенство Диск», (податковий номер: 33516404) їх реальності та повноти відображення в обліку, за період з 01.12.2012 по 31.12.2012 року» встановлені порушення податкового законодавства ПП «Аннтей - В», а саме:

- у зв'язку з не підтвердженням реальності здійснення господарських відносин по взаємовідносинам з постачальником ТОВ «ФІРМА «САПТЕК» у суб'єкта господарювання ПП «Аннтей - В» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів на суму податкового зобов'язання з ПДВ 478 286,77 грн., в т. ч. лютий 2013 року - 80 633,03 грн., у т.ч. підприємствам - покупцям.

Як зазначено у вищевказаній довідці зустрічної звірки контрагентами позивача по ланцюгу постачання є ТОВ ФІРМА «САПТЕК», (податковий номер: 36559752) та ПП «Аннтей - В», (податковий номер: 35152080) за грудень 2012 року, за лютий 2013 року. Також встановлено, що єдиною метою укладеної угод між ТДВ «Шахта Білозерська» та контрагентами - покупцями, є штучне завищення вартості продукції, що в свою чергу призвело до збільшення податкового кредиту з ПДВ та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток у покупця. Вказані умови суперечать меті господарської діяльності підприємства та створюють обставини, за яких позивач не мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької та іншої економічної діяльності.

З урахуванням вищевикладеного встановлено відсутність ПП «Аннтей - В» доказів фактичного постачання лісу та лісової продукції ТДВ «Шахта Білозерська».

Як встановлено судом, до такого висновку податковий орган дійшов з тих підстав, що фахівцями Горлівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області було отримано акт від 26.04.2013 року № 1426/224/36559752 ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Агентство Диск», податковий номер: 33516404, щодо правомірності коригування податкових зобов'язань, сформованих за період грудень 2012року та лютого 2013 року, їх реальності та повноти відображення в обліку», в якому зазначено, що вищезазначене підприємство має стан «9» направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням». Крім цього, до перевірки не було надано жодного документу щоб підтвердити господарську діяльність підприємства.

Таким чином, проведеним аналізом матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), у постачальника товарів (робіт, послуг) ТОВ «Агентство Диск». (арк. справи 179-191 том 2).

Судом встановлено, що між ТДВ «Шахта «Білозерська» та ПП «Аннтей - В» була укладена угода про постачання продукції та обладнання виробничого призначення № ШБ-15 від 15.03.2012р.. (арк.. справи 57-60 том 2) за результатами якого були складені видаткові накладні за грудень 2012 року та лютий 2013 року у сумі 579 093,20 грн. в т.ч. ПДВ - 66 855,40 грн. та відповідні податкові накладні на підставі чого був сформований податковий кредит. (арк.. справи 61-74, 135-153 том 1).

Позивачем були надані суду договір від 15.03.2012р. № ШБ-15, видаткові та податкові накладні за період з грудня 2012 року та лютий 2013 року, товарно-транспортні накладні за цей же період, платіжні доручення та інші документи, що підтверджують взаємовідносини з ПП «Аннтей - В» (арк.. справи 58-250 том 1, арк.. справи 1-89 том 2).

Предметом доказування в цій справі щодо правомірності прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, якими зменшено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмір 112 102,00 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на додану вартість на загальну суму 66 855,00 грн. є доведення обставини виконання позивачем договору, укладеного з ПП «Аннтей -В», а також доведення порушення позивачем приписів п.п. 138.1, 138.8 статті 138 та п.п. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічні норми містяться у ст. 180 Господарського кодексу України, згідно із якою господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

На момент здійснення спірних операцій порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту визначались ст. 185, 188, 198, 200, 201 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 185.1 ст. 185 Кодексу, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Кодексу, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Пунктом 198.1 ст. 198 Кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, в тому числі, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 ст. 200 Кодексу, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Про факт реальності та товарності господарських операцій позивача з його контрагентом свідчать наявні в матеріалах справи податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні. Сплата коштів за придбані товари підтверджені відповідними видатковими накладними та платіжними дорученнями (арк.. справи 61-74, 135-153 том 1).

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Посилання податкового органу на ті обставини, що під час проведення перевірки було виявлено, що у актах прийому - передачі продукції, які були надані до перевірки не зазначено на підставі яких довіреностей та хто саме здійснював приймання - передачу продукції, а як наслідок акти приймання - передачі продукції не підтверджують фактичного здійснення господарської операції не можуть бути прийняти судом з наступних підстав.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 цього ж Закону та п.п. 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року N 88 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на вищевикладене суд зауважує, що акти приймання - передачі є первісними документами, але не є вичерпними.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкової накладної контрагент позивача (ПП «Аннтей - В») не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні. Як вбачається з матеріалів справи ПП «Аннтей - В» зареєстроване як платник податку на додану вартість про що видано свідоцтво від № 100053746 (арк. справи 98 том 2).

Зазначене спростовує доводи відповідача про завищення суми податкового кредиту, оскільки приписами ст. 198 Податкового кодексу України чітко передбачено випадки виникнення права податника податку на податковий кредит. Таке право підтверджено матеріалами справи.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, а саме пояснень позивача, отриманий від постачальника (ПП «Аннтей - В») товар був поставлений на склад позивача, про що свідчать записи у відповідних журналах ввезення продукції на територію підприємства. Оприбуткування продукції здійснювалось на лісний склад ТДВ «шахта «Білозерська», який знаходиться на балансі позивача відповідно до прибуткових ордерів. (арк. справи 75-110 том 1, 133-135 том 2).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, подальша передача придбаної Продукції на відповідні виробничі дільниці позивача здійснювалась на підставі накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів зі складу та лімітно-забірних карток на отримання зі складу лісових матеріалів. Лісова продукція після її отримання на відповідній дільниці використовувалась у виробництві, а саме: для здійснення ремонтних робіт у гірничих виробках, кріплення гірничих виробок, а також для ремонту рельсових путей у гірничих виробках, тобто продукція була фактично отримана та використовувалась у господарській діяльності позивача з метою здійснення основного виду діяльності - видобування кам'яного вугілля. Кількість та вид використаної у виробництві продукції зазначається у звітах про списання використаних матеріалів; актах переробки товарно-матеріальних цінностей; звітах про використання залишків товарно-матеріальних цінностей; звітах про використання нормованих залишків товарно-матеріальних цінностей; актах виконання робіт пов'язаних з монтажем, капітальним ремонтом та іншими покращеннями об'єктів основних засобів. (арк. справи 1-52 том 2).

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку. Податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції та з метою формування штучного податкового кредиту та мінімізації податкових зобов'язань.

Відповідачем в ході перевірки не встановлено, та не доведено в суді, що відомості, які містяться в податковій накладній, а також в інших первинних документах, є недостовірними, або що зазначені документи визнані недійсними в судовому порядку.

Таким чином, суд вважає, що позивачем доведено факт дійсності постачання нафтопродуктів від ПП «Аннтей - В».

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

Частиною 4 ст. 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ч. 4 ст. 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Під час розгляду справи судом були досліджені довідки та витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 27.01.2014р., з яких вбачається, що станом на день здійснення господарських операцій приватне підприємство «Аннтей - В», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Саптек», Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенство Плюс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство Диск» є діючими підприємствами, оскільки відомостей, які би свідчили про припинення юридичної особи вказаних підприємств відсутні (арк.. справи 141-152 том 2).

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, судом встановлено, що постачальник позивача - ПП «Аннтей - В» на час здійснення господарських операцій був діючим, і як наслідок мав право здійснювати господарську діяльність.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Правила ведення податкового обліку, встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.1995р. № 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 вищевказаного Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі ст. 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд бере до уваги, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи договірні правовідносини між позивачем та ПП «Аннтей - В» підтверджені первинним бухгалтерськими документами та іншими документами, зокрема податковими, видатковими та товарно - транспортними накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, приходними ордерами (арк. справи 59-250 том 1, арк. справи 57-89 том 2).

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Підпунктом 4.1.4 п. 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачена презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість.

За змістом зазначеної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно.

Суд бере до уваги ті обставини, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою.

Слід зазначити, що жодним законодавчим актом не передбачено право податкового органу визнавати договори (правочини) недійсними та/або нікчемними. Крім цього, суд зауважує, що податковий орган не може заміняти (підміняти) відповідні державні органи, яким відповідно до закону надані повноваження визнавати угоди нікчемними, зокрема судові органи.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем були надані до суду додаткові докази з приводу подальшого використання придбаного товару, що підтверджено звітами про використання залишків ТМЦ (арк. справи 239-250 том 1, арк. справи 1-56 том 2).

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Висновки податкового органу щодо не встановлення фактів реального здійснення господарських операцій з отримання продукції у грудні 2012 року та у лютому 2013 року від ПП «Аннтей - В» на суму 579 093,20 грн. у т.ч. ПДВ у сумі 66 855,00 грн. та подальшої їх використання у власній господарській діяльності, не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи вищевикладене, за таких обставин, висновок відповідача про порушення позивачем п.п. 138.1, 138.8 ст. 138, п.п. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого завищено податковий кредит, а також завищення витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є безпідставним.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення були прийняті законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсними податкового повідомлення - рішення від 22.11.2013р. № 0000602200/6357, яким зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість на суму 66 855,00 грн. та податкового повідомлення - рішення від 22.11.2013р. № 0000612200/6358, яким зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 112 102,00 грн., винесені Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області - задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення - рішення від 22.11.2013р. № 0000602200/6357, яким зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість на суму 66 855,00 грн., яке винесене Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області

Визнати недійсним податкове повідомлення - рішення від 22.11.2013р. № 0000612200/6358, яким зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 112 102,00 грн., яке винесене Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» витрати по сплаті судового збору у сумі 357,97 (триста п'ятдесят сім гривень 97 коп.) грн.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 29 січня 2014 року. Постанова у повному обсязі складена 03 лютого 2014 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.