Ухвала суду № 36945634, 27.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2014 року м. Київ К/800/17532/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Блажівської Н.Є.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013

та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2012

у справі № 1570/4745/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноюг»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноюг» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби № 0004982210 від 10.07.2012.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2012, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Техноюг» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2011, складено акт № 3693/22-1/23863399 від 25.06.2012, в якому зафіксовані порушення: пп. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5, пп. пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 433 809 грн., у т.ч.: липень 2010 року - у сумі 44 528 грн., серпень 2010 року - у сумі 226 472 грн., вересень 2010 року - у сумі 106 835 грн., лютий 2011 року - у сумі 2 540 грн., березень 2011 року - у сумі 53 434 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 10.07.2012 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0004982210 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 528 269 грн., в т.ч.: 433 809 грн. основного платежу та 94 460 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ПП «Крос-Принт», ТОВ «Розетка. УА», ПП «Одеська Технопромислова Група», ПП «Голден-Фарм Плюс», ПП «Квантор Плюс», ПП «Орвіл-Трейдінг», ПП «Клин-Маркет».

Так, ТОВ «Техноюг» укладено наступні договори із зазначеними контрагентами: договори про надання транспортних послуг від 27.11.2009, від 01.09.2010, договір поставки від 30.11.2009, договір доручення №202/2010 від 01.04.2010, договір про надання юридичних послуг від 10.06.2010, договори про надання послуг мерчандайзингу від 01.07, 02.08 та 01.09.2010, договір на поставку товару від 01.07.2010, договори про надання юридичних послуг від 02.08 та від 01.09.2010, договір про надання послуг з розробки електронно-інформаційних ресурсів (створення сайту з інтернет магазином) від 04.08.2010, договір про розповсюдження каталогу продукції від 01.09.2010.

Факт здійснення господарських операцій за вказаними договорами судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: податковими накладними, актами приймання-передачі, актами виконаних робіт, заявками на перевезення вантажу, видатковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками-фактури.

Донараховуючи грошове зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням податковий орган виходив з нікчемності, укладених між позивачем та зазначеними контрагентами, договорів.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наявності законних підстав у позивача для віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 433 809 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зазначені норми Закону кореспондуються з нормами Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з абз. 1, 2 пп. 198.3 ст. 198 зазначеного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

За встановлення в судовому порядку реальності здійснення господарських операцій між позивачем та вищезазначеними контрагентами в спірному періоді, формування першим податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі належним чином оформлених податкових накладних, правомірне.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби відхилити.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)В.В. Кошіль Судді(підпис)Н.Є. Блажівська (підпис)О.А. Моторний