Рішення № 36944846, 28.01.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 січня 2014 р. Справа № 902/1628/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Снігур О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Ямпіль Ямпільського району Вінницької області

до приватного підприємства "Агрофірма "Відродження", смт Оратів Оратівського району Вінницької області

про стягнення 20 359,73 грн заборгованості за надані послуги перевезення

За участю представників:

позивача - ОСОБА_2 (довіреність б/н від 28.11.2013);

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з приватного підприємства "Агрофірма "Відродження" 20359,73 грн заборгованості згідно договору перевезення №6/2012 від 18.09.2012 року, з яких: 18525,30 грн - основний борг; 1218,10 грн - пеня; 616,33 грн - 3% річних.

Ухвалою суду від 05 грудня 2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/1628/13 з призначенням судового засідання на 28.01.2014.

27.01.2014 на електронну адресу господарського суду Вінницької області надійшов відзив від 27.01.2014 (вх.№08-46/806/14), в якому відповідач повідомив про сплату позивачу основного боргу у розмірі 18525,30 згідно платіжного доручення №1839 від 24.01.2014 та заперечив проти нарахування штрафних санкцій та 3% річних, посилаючись на порушення позивачем п. 5.2. договору щодо вчасного надання рахунків на сплату коштів.

28.01.2014 до суду надійшла заява від 27.01.2014 (вх. канц. №08-46/807/14), в якій позивач підтвердив інформацію про погашення відповідачем основного боргу в сумі 18525,30 грн, додавши до заяви оригінал платіжного доручення №1839 від 24.01.2014 про сплату 18525,30 грн, та просив стягнути з відповідача 1218,10 грн пені; 616,33 грн 3% річних та 1827,00 грн судового збору.

В судовому засіданні (28.01.2014) представник позивача підтримав подану заяву від 27.01.2014. Суду пояснив, що 09.10.2012 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та приватним підприємством "Агрофірма "Відродження" складено акт №1 прийому-передачі виконаних робіт та наданих послуг автотранспортними засобами, згідно якого сторони обумовили договірну ціну наданих послуг та обумовили, що цей акт є підставою для здійснення фінансових розрахунків між сторонами.

Представник відповідача правом участі в судовому засіданні не скористався, причин неявки суду не відомі. Про час та місце розгляду спору останній повідомлений належним чином, що стверджується наявними у справі матеріалами.

Таким чином, суд вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду справи.

З огляду на подані в справу докази, суд приходить до висновку про те, що неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає вирішенню спору у його відсутність. Спір відповідно положень ст.75 ГПК України підлягає вирішенню за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши в сукупності надані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

18.09.2012 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ("перевізник") та приватним підприємством "Агрофірма "Відродження" ("замовник") укладено договір перевезення №6/2012 (надалі договір).

Відповідно до п.1.1. договору перевізник зобов'язався за плату і за рахунок замовника забезпечити йому оптимальне транспортне обслуговування та організувати перевезення вантажу клієнта власним та/або зафрахтованим вантажним автомобільним транспортом автомобільними дорогами України.

Платою перевізнику вважаються кошти, сплачені клієнтом перевізнику за належне виконання даного договору (надані послуги). Розрахунок за надані послуги за цим договором здійснюється у безготівковій формі у національній валюті України (п.п. 5.1., 5.2. договору).

Пунктом 5.4. договору сторони визначили, що замовник здійснює розрахунки з перевізником за надані послуги шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок перевізника у термін не більше десяти банківських днів, з дати отримання від перевізника рахунку на сплату коштів.

Судом встановлено, що виконуючи умови договору позивач надав відповідачу послуги з перевезення на суму 18525,30 грн, за наслідками чого 09.10.2012 між сторонами був складений акт №1 прийому-передачі виконаних робіт та наданих послуг автотранспортними засобами (а.с.11 -12).

Відповідно до п.3 цього акту замовник підтвердив отримання послуг у повному обсязі та відсутність будь-яких претензій чи застережень щодо наданих послуг та їх вартості.

Пунктом 4 сторони погодили, що цей акт є підставою для здійснення фінансових розрахунків між сторонами.

Даючи оцінку даній домовленості судом встановлено, що відповідно до положень ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 654 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

З урахуванням викладених обставин справи та положень діючого законодавства суд дійшов висновку, що 18 вересня 2012 року, укладаючи у простій письмовій формі договір про надання послуг з перевезення сторони, включивши в даний правочин пункт 5.4, передбачили, що підставою до здійснення розрахунків замовником є отримання від перевізника рахунку на сплату коштів.

Разом з цим, суд вважає, що підписавши 09 жовтня 2012 року акт №1 сторони змінили дану умову договору, зазначивши: "4. Цей акт є підставою для здійснення фінансових розрахунків між сторонами", що відповідає нормам цивільного законодавства, зокрема, ст.654 ЦК України.

Несплата відповідачем заборгованості в розмірі 18525,30 грн змусила позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

Водночас судом встановлено, що згідно платіжного доручення №1839 від 24.01.2014 відповідачем здійснено перерахування на рахунок позивача 18525,30 грн, тобто після порушення провадження у справі.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Як наголошено в п.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26 грудня 2011 року господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що на момент звернення з даним позовом до суду між сторонами існував спір щодо стягнення основного боргу в сумі 18525,30 грн (тобто на момент звернення позивач мав підстави до задоволення позову в частині стягнення основного боргу) і припинив існування в процесі розгляду справи, а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1218,10 грн пені за період з 20.10.2012 по 18.04.2013 та 616,33 грн 3% річних за період з 20.10.2012 по 02.12.2013, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п.2 ст.551 Цивільного кодексу України - якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 7.6. договору від 18.09.2012 сторони погодили: "У випадку прострочення оплати за послуги перевізника відповідно до ст.5 даного договору перевізник має право вимагати від клієнта, а клієнт зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу."

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладених положень законодавства та умов договору суд дійшов висновку, що вимога позивача стосовно стягнення пені та 3% річних заявлена правомірно.

Разом з цим, визначаючись стосовно початку перебігу строку нарахування зазначених сум суд (з урахуванням вище зроблених висновків) дійшов висновку, що відповідно до пункту 5.4. договору №6/2012 від 18.09.2012 та п.4 акту №1 від 09.10.2012 замовник зобов'язався здійснити розрахунки з перевізником за надані послуги шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок перевізника у термін не більше десяти банківських днів, з дати підписання акту.

Враховуючи, що банківським днем - є дата, коли банківська система України дозволяє перерахування коштів, - нарахування пені та 3% річних є правомірним з 24 жовтня 2012 року.

Здійснивши перевірку правильності нарахування позивачем пені за період з 24.10.2012 по 18.04.2013 та 3% річних за період з 24 жовтня 2012 року по 02.12.2013 суд дійшов висновку, що позов в цих частинах підлягає задоволенню в межах вимог, заявлених до стягнення.

З урахуванням викладеного, оцінивши подані представником позивача докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

При цьому з врахуванням того, що спір до суду доведено внаслідок неправильних дій відповідача, витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем за вимогу про сплату суми боргу, покладаються на відповідача згідно приписів ч.2 ст.49 ГПК України.

Беручи до уваги викладене та керуючись п.11 ч.1 ст.80, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 86, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "Агрофірма "Відродження" (22600 Вінницька обл., Оратівський район, смт Оратів, вул.Леніна, буд.90; код ЄДРПОУ 31686560) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) 1218,10 грн пені; 616,33 грн 3% річних та 1827,00 грн судового збору.

3. Провадження у справі в частині стягнення 18525,30 грн основного боргу припинити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити сторонам у справі рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Повне рішення складено 03 лютого 2014 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - ФОП ОСОБА_1 (АДРЕСА_1);

3,4- відповідачу - ПП "Агрофірма "Відродження" (за адресами: 23540, Вінницька область, Шаргородський район, с.Лозова, вул.Леніна, 1 та 22600 Вінницька обл., Оратівський район, смт Оратів, вул.Леніна, 90)