Ухвала суду № 36944720, 29.01.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2014 року Справа № 3175/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Рак Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Роздільський керамічний завод та Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2010 року у справі за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Роздільський керамічний завод» про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

29 вересня 2010 року позивач - Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до відповідача - Закритого акціонерного товариства «Роздільський керамічний завод» (правонаступник - Приватне акціонерне товариствщ «Роздільський керамічний завод»), в якому просило стягнути з останнього адміністративно-господарські санкції, а саме: основний борг у сумі 57286,35 грн. та пеню у сумі 2076,40 грн. за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з Закритого акціонерного товариства «Роздільський керамічний завод» (вул. Промислова, 3, смт. Розділ, Миколаївський район, Львівська область, р/р 26007117422 у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ, МФО 380805, код ЄДРПОУ 33182883) на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Львів, пл. Маланюка, 6, р/р 31213230700002 в ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014, код ЄДРПОУ 23949066) 19095 (дев'ятнадцять тисяч дев'яносто п'ять) грн. 13 (тринадцять) коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ПАТ «Роздільський керамічний завод» та Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів оскаржили його в апеляційному порядку. Вважають, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів в обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги зазначає, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік відповідач не виконав вимогу Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. У зв'язку з цим до відповідача правомірно застосовано адміністративно-господарську санкцію у розмірі середньої річної заробітної плати в ПАТ «Роздільський керамічний завод» за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

ПАТ «Роздільський керамічний завод» в апеляційній скарзі покликається на те, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що відповідно до ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці та соціальної політики, зокрема, державною службою зайнятості, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями інвалідів. Обов'язки апелянта, на його думку, обмежуються забезпеченням умов праці та інших соціально-економічних гарантій для працюючих інвалідів, які передбачено законодавством. Безпосереднє створення робочого місця для працевлаштування інваліда здійснюється в кожному окремому випадку спеціально для конкретної особи, а тому необхідно, щоб органи працевлаштування направляли інвалідів на підприємства з метою створення для них робочих місць. Окрім того, апелянт зазначає, що ним щомісячно подавався звіт у центр зайнятості про наявність (пошук) відповідних вакансій (створення робочих місць для інвалідів). Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник апелянта ПАТ «Роздільський керамічний завод» - Пирва А.В. не погодився з доводами апеляційної скарги Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, підтримав доводи, викладені в своїй апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтовними, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник апелянта Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів у судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, а тому суд вважає можливим проведення розгляду справи в його відсутності за наявними в справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника апелянта ПАТ «Роздільський керамічний завод», перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг в їх сукупності, суд дійшов висновку, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 лютого 2010 року ПАТ «Роздільський керамічний завод» подало до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми №10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік (а.с. 8). Відповідно до рядка 01 звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 242 особи. Відповідно до рядка звіту 03 кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 10 осіб. Відповідно до рядка звіту 02 середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 7 осіб. Тобто відповідачем не працевлаштовано, відповідно до нормативу, інвалідів у кількості 3 осіб.

Звітами про наявність вільних вакансій за формою №3-ПН станом на 22 квітня 2009 року, станом на 12 червня 2009 року, станом на 01 липня 2009 року, станом на 07 жовтня 2009 року підтверджується, що у ПАТ «Роздільський керамічний завод» наявні дві вакансії для інвалідів - (а.с.29-31).

Листом № 1380/04 від 01 червня 2010 року (а.с. 36) Миколаївський районний центр зайнятості на усне звернення ПАТ «Роздільський керамічний завод» про направлення інвалідів на створені для них посади інформував відповідача про те, що відповідно до поданих звітів про наявні вакантні посади для інвалідів скеровано п'ятнадцять осіб, котрі відмовилися від запропонованої роботи (а.с.32-35), таким чином потреба в таких кадрах ПАТ «Роздільський керамічний завод» не була задоволена.

09 вересня 2009 року (вх.№425/01-08/03) ПАТ «Роздільський керамічний завод» звернувся до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з листом, в якому просив направити інвалідів для подальшого їх працевлаштування.

Листом №402/01-07/03 від 27 жовтня 2009 року заявникові повідомлено про те, що відповідно до чинного законодавства Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів не наділене функцією працевлаштування інвалідів (а.с.37).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, тому на підприємство покладено обов'язок з забезпечення кількості робочих місць для інвалідів, а не пошук інвалідів для їх працевлаштування. Разом з тим, ПАТ «Роздільський керамічний завод» створено лише два робочих місця для зайнятості інвалідів, що стосується третьої вакантної посади для інваліда, що відповідачем не створено такої посади і не зазначено у звітах, які скеровувалися до Миколаївського районного центру зайнятості. Вимоги ст.ст. 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідачем виконано не в повному обсязі, таким чином позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача адміністративно-господарської санкції за одне нестворене робоче місце в розмірі 19095, 45 грн. та пені в розмірі 692, 13 грн.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ч.1 ст.19 вказаного Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Крім того, в ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зазначено, що відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого ч.1 цієї статті, мають право в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подачі ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

В п.4.4 Рекомендації Вищого адміністративного суду № 07.2-10/2 від 14 квітня 2008 року "Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування" зазначено, що при розгляді справ про стягнення адміністративно-господарських санкцій за непрацевлаштування інвалідів, адміністративні суди повинні враховувати:

- створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу;

- інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад);

- спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Відповідно до п.3 ст.14 "Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року №314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій, інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інвалідів.

Згідно з п.14 зазначеного Положення підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 14 вищезгаданого Положення також передбачено, що підприємства, зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 року затверджена норма статистичної звітності №3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

Процедуру подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем вчинялися всі заходи щодо працевлаштування інвалідів, зокрема, ним створено дві вакантні посади, скеровано звіти про наявні вакантні посади для інвалідів, направлено запити до районного та обласного фондів соціального захисту інвалідів. Що стосується третьої вакантної посади для інваліда відповідно до нормативу від загальної кількості працюючих на підприємстві, судом встановлено, що відповідачем не створено такої посади і не зазначено у звітах, які скеровувалися до позивача. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги ст.ст. 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідачем виконано не в повному обсязі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що підставою господарської відповідальності учасника господарських відносини, у тому числі для застосування адміністративно-господарських санкцій, є вчинене таким суб'єктом господарське правопорушення. Учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним не вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 22 грудня 2009 року у справі № 21-2151во09, зокрема, зазначено, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення, а тому не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому товариство вжило всіх передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх.

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача адміністративно-господарської санкції за одне не створене робоче місце в розмірі 19095, 45 грн. та пені в розмірі 692, 13 грн., оскільки вимоги ст.ст. 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідачем виконано не в повному обсязі.

Таким чином, доводи апеляційних скарг є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що в резолютивній частині постанови суд першої інстанції допустив описку, зобов'язавши стягнути з відповідача 19095,13 грн., однак у мотивувальній частині постанови зазначив правильний розрахунок стягнення адміністративно-господарської санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 19095,45 грн. та пені в розмірі 692,13 грн., що не може вплинути на законність рішення суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог в частині стягнення адміністративно-господарської санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 19095,45 грн. та пені в розмірі 692,13 грн. за порушення терміну сплати цієї санкції, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Роздільський керамічний завод» та Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2010 року у справі №2а-8717/10/1370 - без змін, уточнивши резолютивну частину постанови в частині стягнення сум, а саме: 19095 (дев'ятнадцять тисяч дев'яносто п'ять) грн. 45 (сорок п'ять) коп. адміністративно-господарської санкції та пені в розмірі 692 (шістсот дев'яносто дві) грн. 13 (тринадцять) коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик

Повний текст ухвали виготовлений 31.01.2014 року.