Рішення № 36939705, 27.01.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2014 р. Справа № 914/1366/13

За позовом:Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування», м. Київ;до відповідача:Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс», м. Львів;за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Експертиза», м. Львів; Степаник Надія Михайлівна, м. Львів;про:відшкодування 11 524,24 грн. шкоди в порядку регресу Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Яслик Н.М.Представники сторін: від позивача:не з'явився;від відповідача:Батенчук М.Й. - юрисконсульт І категорії юридичного відділу ЛКП «Львівелектротранс» (довіреність № 01 від 09.01.2014р.);від третьої особи-1:не з'явився;від третьої особи-2:не з'явився.

Представнику відповідача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

08.04.2013р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява ПАТ «Просто-страхування» до ЛКП «Львівелектротранс» про стягнення 11 524,24 грн.

28.05.2013р. господарським судом винесено рішення у даній справі (залишеним без змін згідно постанови Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2013р.), яким позов задоволено повністю, стягнуто з ЛКП «Львівелектротранс» на користь позивача 11 524,24 грн. боргу та 1 720,50 судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.11.2013р. у справі № 914/1366/13 вказане рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

27.11.2013р. внаслідок автоматизованого розподілу, проведеного у відповідності до ст. 2-1 ГПК України, справу передано на розгляд судді Крупнику Р.В.

Ухвалою суду від 29.11.2013р. справу прийнято до розгляду, який призначено на 16.12.2013р.

Крім того, на виконання вказівок викладених ВГС України у постанові від 05.11.2013р. та встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, господарський суд ухвалою від 29.11.2013р. залучив до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Степаник Надію Михайлівну та зобов'язав останню надати письмові пояснення з приводу зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 11 524,24 грн., а також письмові пояснення щодо оспорювання одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Також цією ухвалою суд зобов'язував позивача надати письмові пояснення до позовної заяви з урахуванням постанови ВГС України від 05.11.2013р., надати заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на спірну суму та докази її надсилання третій особі-2.

В судовому засіданні 16.12.2013р. розгляд справи відкладено на 13.01.2014р. та повторно зобов'язано учасників спору виконати вимоги ухвали від 29.11.2013р.

13.01.2014р. розгляд справи судом відкладено на 27.01.2014р.

В судове засідання 27.01.2014р. представник позивача повторно не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце судового розгляду, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0405025612434, вручено - 20.01.2014р. Вимоги ухвал суду не виконав, причин неявки та невиконання вимог ухвали суду не повідомив.

Як вбачається з позовної заяви, позивач позовні вимоги обгрунтовує тим, що 25.11.2009р. між ЗАТ «Просто-страхування» та Степаник Н.М. укладений Договір добровільного страхування транспортних засобів № 197639, предметом страхування якого являвся автомобіль «Тойота Кемрі» д.н. ВС0033СА. 25.01.2010р. в м. Львові відбулася ДТП, в результаті якої транспортному засобу страхувальника було завдано механічних ушкоджень. Згідно довідки ВДАІ та постанови Личаківського районного суду м. Львова від 11.03.2010р. вказана ДТП відбулася внаслідок порушення ПДР України водієм трамваю «КТ-4СУ», бортовий № 1090 - Іськів Л.С. На підставі заяви страхувальника про настання страхового випадку та виплати страхового відшкодування, Висновку експертного автотоварознавчого дослідження, страхового акту, розрахунку страхового відшкодування та ін. документів позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 11 524,24 грн., шляхом проведення заліку взаємних однорідних вимог. У зв'язку з цим, позивач звернувся до відповідача з претензією, якою вимагав відшкодувати збитки завдані внаслідок ДТП в порядку регресу в розмірі 11 524,24 грн. Однак, відповідач відмовився відшкодовути збитки, що безпосередньо стало підставою для звернення позивача до суду.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, через канцелярію суду подав пояснення на позовну заяву, в яких зазначає, що позивачем ні на вимогу суду, ні на вимогу відповідача не було представлено заяви страхувальника про здійснення зарахування взаємних однорідних вимог або заяви-пропозиції страховика про здійснення виплати страхового відшкодування, шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, відсутність яких на думку представника відповідача є підставою для відмови у позові.

Крім того, представник відповідача покликається на правовий висновок Верховного Суду України, викладений ним в Постанові №6-112цс13 від 25.12.2013р. та просить суд застосувати позовну давність щодо позовних вимог і відмовити ПАТ «Просто-страхування» у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем було пропущено строк позовної давності для звернення до суду.

Третя особа-1 явки повноважного представника в судове засідання не забезпечила, вимог ухвал суду від 29.11.2013р., від 16.12.2013р. та від 13.01.2014р. не виконала. Вказані ухвали повернулися на адресу господарського суду з поштовими конвертами з відмітками органу поштового зв'язку «Адресат вибув».

Третя особа-2 явки повноважного представника в судове засідання не забезпечила, вимог ухвал суду від 29.11.2013р., від 16.12.2013р. та від 13.01.2014р. не виконала. Ухвали суду від 29.11.2013р. та від 16.12.2013р. повернулися на адресу господарського суду з поштовими конвертами з відмітками органу поштового зв'язку «За закінченням терміну зберігання».

Пунктом 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, треті особи вважаються такими, що належним чином повідомлені судом про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім цього, суд відмічає, що згідно положень ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Справа № 914/1366/13 надійшла з ВГС України до господарського суду Львівської області 26.11.2013р. Так як, ні позивачем, ні відповідачем клопотання про продовження строку розгляду спору не заявлялося, суд вважає, що спір підлягає вирішенню в даному судовому засіданні, оскільки суд обмежений строком розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.11.2009р. між Закритим акціонерним товариством «Просто-страхування» (надалі - Позивач, Страховик) та гр. Степаник Надією Михайлівною (надалі - Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування транспортних засобів № 197639 (надалі - Договір).

Предметом вказаного Договору виступають майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням, розпорядженням транспортного засобу, а саме: автомобіля марки «Toyota Camry», реєстраційний номер ВС0033СА, 2008 року випуску. За умовами вказаного Договору позивач (страховик) взяв на себе зобов'язання здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку.

25.01.2010р. у м. Львові на перехресті вул. Шевченка - Пстрака сталася ДТП, внаслідок якої, транспортному засобу страхувальника, марки «Toyota Camry» д.н. ВС0033СА було завдано механічних ушкоджень, а саме, розбито задній бампер автомобіля, незначно зміщена кришка багажника, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою ВДАІ з ОАТ м. Львів та АТІ.

Постановою Личакіського районного суду м. Львова від 11.03.2010р. у справі № 3-425/10 встановлено, що Іськів Л.С. керуючи транспортним засобом КТ-4-СУ, бортовий № 1090 проявила неуважність до оточуючої дорожньої обстановки та її змін, не дотрималась безпечної дистанції, внаслідок чого здійснила зіткнення з транспортним засобом марки «Toyota Camry» д.н. ВС0033СА під керуванням Карпи Н.С., що спричинило пошкодження транспортних засобів, чим порушила п.п. 1.5., 13.1. ПДР України. Однак, у зв'язку з малозначністю вчиненого правопорушення Іськів Л.С. було звільнено від адміністративної відповідальності.

25.01.2010р. на адресу позивача надійшло повідомлення про настання страхового випадку, в якому заявник просила виплатити страхове відшкодування.

На підставі скерування позивача, 27.01.2010р. експертом-автотоварознавцем Галамаєм Б.І. було проведено огляд та дослідження КТЗ страхувальника та складено Висновок огляду та дослідження колісного транспортного засобу (КТЗ) № 29 від 08.02.2010р., де вказано перелік та опис пошкоджень транспортного засобу страхувальника - автомобіля марки «Toyota Camry» д.н. ВС0033СА, 2008 року випуску, а також зазначено, що вартість відновлюваного ремонту даного автомобіля складає 11 524,24 грн.

Відповідно до Розрахунку страхового відшкодування № 544 від 26.03.2010р. розмір страхового відшкодування за Договором становить 11 524,24 грн.

28.03.2010р. комісією у складі працівників позивача складено страховий акт, в якому зазначається, що ДТП, яка трапилася 25.01.2010р. з транспортним засобом страхувальника визнається страховим випадком, розмір страхового відшкодування, яке підлягає виплаті страхувальнику складає 11 524,24 грн.

На виконання умов Договору та на підставі Висновку огляду та дослідження колісного транспортного засобу (КТЗ) № 29 від 08.02.2010р., Розрахунку страхового відшкодування № 544 від 26.03.2010р., страхового акту від 26.03.2010р. та повідомлення про настання випадку від 25.01.2010р., позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 11 524,24 грн. шляхом зарахування у сплату недоплаченої частини страхової премії, що підтверджується наявним в матеріалах справи Розпорядженням № 001933 від 06.04.2010р., Картою Договору від 16.04.2010р. та Карткою рахунку.

У зв'язку з тим, що водій транспортного засобу КТ-4-СУ на момент вчинення ДТП перебувала в трудових відносинах з відповідачем, позивач звернувся до ЛКП «Львівелектротранс» з претензією № 2038/547п від 01.09.2010р., якою вимагав відшкодувати в порядку регресу шкоду у розмірі 11 524,24 грн.

Зі змісту відповіді на претензію № 30/-1011 від 15.09.2010р. вбачається, що відповідач відмовився відшкодовувати шкоду в порядку регресу, оскільки постановою Личаківського районного суду м. Львова від 11.03.2010р. Іськів Л.С. було звільнено від адміністративної відповідальності, що в свою чергу стало підставою звернення позивача до суду.

Встановивши наведені обставини справи та беручи до уваги викладені в постанові від 05.11.2013р. вказівки Вищого господарського суду України, суд вважає, що в позові слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1181 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

За приписами ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно зі ст. 993 ЦК України та ст. 27 ЗУ «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 ЗУ «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

За приписами ч.4 ст.203 ГК України господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання.

Враховуючи наведені норми законодавства, суд зазначає, що чинне законодавство про страхування не забороняє страховику здійснювати припинення зобов'язання по виплаті страхувальнику страхового відшкодування в межах одного чи декількох договорів страхування шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог або в рамках інших договорів (кредитування, оренди) шляхом зарахування основного та страхового зобов'язання. В даній справі позивач зазначає, що ним було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 11 524,24 грн., шляхом зарахування у сплату недоплаченої частини страхової премії, що підтверджується наявним в матеріалах справи Розпорядженням № 001933 від 06.04.2010р. (а.с.23), Картою Договору від 16.04.2010р. та Карткою рахунку (а.с. 41-44).

Разом з тим, відповідно до ст.ст.601, 602 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно з п.3 та п.4 ст.203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

З огляду на викладене, суд відмічає, що зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань і який приводиться в дію шляхом подання однією із сторін відповідної заяви. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Скасовуючи в даній справі рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції і направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України вказав на передчасність висновків судів про доведеність виникнення у позивача з 06.04.2010р. права регресу (зворотної вимоги) до роботодавця винної у вчиненні ДТП особи у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні як заява страховика (позивача) чи страхувальника про зарахування зустрічної однорідної вимоги на спірну суму, так і докази її направлення (пред'явлення) іншій стороні за договором страхування, як того вимагають ч.3 ст.203 ГК України та ч.2 ст.601 ЦК України.

При цьому, як вбачається з постанови від 05.11.2013р., суд касаційної інстанції не вважає розпорядження начальника відділу виплат по регіональній мережі Малого К.В. від 06.04.2010 №001933, карту договору та картку рахунку (а.с.23,41-44) в якості належних доказів зарахування зустрічних однорідних вимог страховика (ПАТ «Просто-страхування») та страхувальника (Степаник Н.М.) на суму 11 524,24 грн., оскільки вказане розпорядження має суто внутрішньогосподарський характер та адресоване бухгалтерії ПАТ «Просто-страхування», а не безпосередньо страхувальнику. В свою чергу, карта договору та картка рахунку (а.с.41-44) є внутрішніми документами бухгалтерського обліку товариства та на відміну від банківських виписок, не можуть з достовірністю підтверджувати проведення господарських операцій по рахунках, рух коштів тощо.

Під час нового розгляду на виконання вказівок Вищого господарського суду України, судом неодноразово витребовувалися в позивача (ПАТ «Просто-страхування») та страхувальника (Степаник Н.М.) заява про зарахування зустрічних вимог на загальну суму 11 524,24 грн., докази її направлення іншій стороні, письмові пояснення щодо факту такого зарахування, а також пояснення щодо оспорювання страхувальником зарахування цих вимог. Водночас, ні позивачем, ні страхувальником (Степаник Н.М.) витребовуваних документів та пояснень суду не надано.

Таким чином, суд зазначає, що єдиними наявними в матеріалах справи доказами, на які позивач покликається як на підставу зарахування зустрічних вимог є Розпорядження № 001933 від 06.04.2010р. (а.с.23), Карта Договору від 16.04.2010р. та Картка рахунку (а.с. 41-44), які суд не вважає належними, з огляду на вказівки ВГСУ та положення ст. 111-12 ГПК України, які зазначають про обов'язковість цих вказівок.

Відтак, суд зазначає, що позивачем не було доведено належними доказами виплати страхового відшкодування у розмірі 11 524,24 грн., шляхом зарахування зустрічних вимог, а тому відсутні правові підстави для стягнення цього відшкодування з роботодавця особи, винної у вчиненні ДТП та задоволення позову.

Також суд бере до уваги той факт, що Верховний Суд України на спільному засіданні судових палат у господарських та у цивільних справах 25 грудня 2013 року розглянув справу № 6-112 цс 13, предметом якої був спір про стягнення з особи, винної у настанні страхового випадку, сум виплаченого страховою компанією на користь потерпілого страхового відшкодування.

При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив наступний правовий висновок: у разі настання страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу у потерпілої особи виникає право або вимагати відшкодування шкоди від особи, винуватої в її заподіянні, або вимагати виплати страхового відшкодування від страхової компанії, з якою нею укладено договір добровільного страхування автомобіля. У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, винуватої у заподіянні шкоди (ст. 993 ЦК України). При цьому перебіг позовної давності не змінюється і він обчислюється від дня настання страхового випадку (ч. 1 ст. 261, ст. 262 ЦК України).

Враховуючи той факт, що страховий випадок трапився 26.01.2010р., а позивач звернувся до суду з позовом 08.04.2013р., то суд погоджується з доводами відповідача, що страховою компанією було пропущено трьохрічний строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України.

У зв'язку із відмовою в задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача, відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 12, 27, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 03.02.2013р.

Суддя Крупник Р.В.