Рішення № 36921758, 29.01.2014, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/16499/13-ц

2/357/329/14

Категорія 45

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2014 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Дмитренко А. М. ,

при секретарі - Боженко Т. В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві залі суду № 1 справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що з осені 2009 року по вересень 2013 року вони з відповідачем перебували у фактичних шлюбних стосунках, проживали разом однією сім'єю в АДРЕСА_1, яка належала її батькам, вели спільне господарство, мають доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, на початку березня 2013 року вони за спільні кошти придбали автомобіль Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_2, який зареєстровано на ім'я відповідача, з вересня 2013 року вони припинили спільне проживання, згоди щодо поділу майна не досягли, а тому позивач просила суд встановити факт її проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з осені 2009 року по вересень 2013 року, визнати спільним сумісним майном подружжя автомобіль Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_3 2005 року випуску, поділити між ними вказане майно, виділивши їй у власність вказаний вище автомобіль вартістю 80 000 грн., припинивши право власності відповідача на 1/2 частину автомобіля, стягнувши з неї на користь відповідача компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля в сумі 40 000 грн.

В суді позивач, її представник надали письмову заяву про уточнення позовних вимог /а.с.62-63/, в якій просили суд встановити факт проживання позивачки з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 17.04.2010 року по вересень 2013 року, визнати спільним сумісним майном подружжя автомобіль Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_3 2005 року випуску, поділити між сторонами по справі вказане майно, виділивши у власність позивачки вказаний вище автомобіль вартістю 88 000 грн., припинивши право власності відповідача на 1/2 частину автомобіля, стягнувши з позивачки на користь відповідача компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля в сумі 44 000 грн.

Відповідач, його представники позов не визнали, в суді пояснили, що сторони у вказаний позивачкою період часу не проживали однією сім'єю, спільного господарства не вели, їхні відносини мали періодичний характер, відповідач постійно проживав в АДРЕСА_2, допомагав батькам вести підсобне господарство, займався вирощуванням худоби, продавав м'ясо, таким чином заощаджував гроші, в квартирі позивачки був періодично, відвідував їхню спільну дитину, допомагав матеріально, а з грудня 2012 року він мав стосунки з іншою жінкою, на даний час з якою у них склались фактичні шлюбні відносини, спільних коштів у них з позивачкою не було, для придбання автомобіля він взяв в борг кошти в сумі 90 000 грн. у свого знайомого, отже, спірний автомобіль придбано за його особисті кошти і автомобіль належить йому на праві власності, позивачем не надано суду жодних належних доказів для обґрунтування заявлених вимог щодо факту проживання їх однією сім'єю та факту придбання автомобіля за спільні кошти чи надання позивачкою коштів для його придбання.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, покази свідків, оглянувши матеріали справи, цивільну справу № 2-1756/2010 р., суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Так, по справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3, батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1, що стверджується копією свідоцтва про народження дитини /а.с.9/.

Батько дитини - відповідач по справі, перебував до цього в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, шлюб між ними розірвано 05.05.2009 року, що слідує з копії свідоцтва про розірвання шлюбу /а.с.97/.

Позивач ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з 29.07.2006 року з ОСОБА_5, шлюб між ними розірвано на підставі рішення суду від 06.04.2010 року, яке набрало законної сили 17.04.2010 року, що стверджується матеріалами цивільної справи № 2-1756/2010, яка оглядалася в судовому засіданні.

Оскільки згідно ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, то шлюб між позивачкою та ОСОБА_5 є припиненим з 17.04.2010 року.

Позивачка в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вони проживали з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу з осені 2009 року по вересень 2013 року, почали проживати по вул. Вокзальній у найманій квартирі, оскільки її батьки були проти їхніх стосунків, потім в 2010 році наймали квартиру по вул. Січневий прорив, а після того, як вона завагітніла, стали проживати у квартирі її батьків АДРЕСА_1, у її батьків та батьків відповідача у селі є підсобне господарство, вони разом з відповідачем вирощували худобу, свиней на м'ясо, продавали м'ясо, від чого мали спільні кошти, вели спільне господарство, за цей час придбали дві морозильні камери, побудували бойню в домогосподарстві батьків відповідача в с.Дрозди, в березні 2013 року придбали разом автомобіль Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_3 2005 року випуску вартістю 88 000 грн. або 11000 дол. США, частину коштів на придбання автомобіля позичила її мати, решта коштів- це їхні спільні з відповідачем заощадження, вони разом ставили автомобіль на облік в ДАІ, користувалися ним спільно.

Наведені позивачкою обставини підтвердили допитані в суді свідки, які є знайомими, друзями обох сторін, родичами позивачки.

Так, свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 показали, що позивачка та відповідач почали разом проживати з осені 2009 року по вересень 2013 року, спочатку наймали квартиру на вул. Вокзальній, потім- в районі «Піонерська», а після того, як позивач завагітніла, вони стали проживати в квартирі її батьків по вул. Пролетарській, свідки часто у вказаний період ходили до них в гості сім'ями, зустрічалися на свята, відповідач завжди був за місцем проживання позивачки, поводив себе як господар, позивач накривала на стіл, готувала їжу, в квартирі були особисті речі відповідача.

Крім того, свідок ОСОБА_6 вказала на те, що коли батько позивачки захворів, то вона їздила в квартиру по вул. Пролетарській ставити йому крапельниці, відповідач був завжди вдома, допомагав позивачці та її батькам.

Свідок ОСОБА_8 також підтвердила, що влітку 2013 року їхня сім'я та позивачка з відповідачем і дітьми /спільна донька сторін та донька позивачки від першого шлюбу/ разом відпочивали на морі, сторони жили разом, витрачали спільно кошти як подружжя.

Свідки показали, зокрема, що досить часто купляли у сторін м'ясо, вони привозили м'ясо на автомобілі їм додому.

З показів свідка ОСОБА_9 вбачається, що її донька та старша донька позивачки відвідували один садочок, відповідач неодноразово приводив старшу доньку позивачки в садочок, також вона була у них в гостях в квартирі по вул. Пролетарській, пили разом чай, позивач накривала на стіл.

Свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 -двоюрідні брат і сестра позивачки показали, що сторони почали проживати разом з 2009 року по вересень 2013 року, вони разом святкували свята, дні народження їхні та обох дітей, разом допомагали як батькам позивачки, так і відповідача, обробляли городи, копали картоплю, свідок ОСОБА_11 була в батьків відповідача, коли батько позивачки був у тяжкому стані, то свідок взяла відпустку за свій рахунок і допомагала доглядати його, відповідач був постійно в квартирі батьків позивачки, допомагав відвозити до лікарні батька позивачки.

Мати позивачки ОСОБА_12 та її рідна сестра ОСОБА_13 в суді показали, що сторони почали проживати разом з 2009 року, оскільки батьки були проти їхніх стосунків, то вони спочатку наймали житло, а потім перейшли проживати у квартиру батьків позивачки після того, як позивач завагітніла, у них народилася спільна донька, вони разом продавали м'ясо у м.Києві на ринку, їздили разом як до одних, так і других батьків, разом були на всі свята, жили як подружжя, коли її чоловік, а потім і вона захворіли, то відповідач відвозив їх до лікарні, привозив лікарів додому, купляв і привозив ліки, надавав весь час необхідну допомогу.

Свідок ОСОБА_12, зокрема, вказала також на те, що у березні позичила кошти в сумі 65 000 грн. дочці і зятю на придбання ними автомобіля, оскільки сума коштів була значною, то вона попросила у дочки розписку, після того, як дочка і відповідач розійшлися, вона телефонувала його сестрі і матері, просила, щоб вплинули на відповідача і він повернув їй кошти за автомобіль.

Крім показів свідків, в судовому засіданні оглянуто фотоматеріали /а.с.23-25/, на яких сторони спільно разом з дітьми відпочивають, у квартирі по вулиці Пролетарській разом з друзями та родичами зустрічають Новий 2013 рік, разом з друзями відпочивають на морі, також вони разом сидять за столом у батьків відповідача в колі його сім'ї.

В судовому засіданні оглянуто відеоматеріали, які зберігаються у справі /а.с.88/, на яких відзнято святкування хрестин спільної доньки сторін, де присутні і родичі відповідача, а його рідна сестра виголошує тост за сім'ю позивачки та відповідача, відповідач називає матір позивачки тещею; також святкування дня народження старшої доньки позивачки 28.03.2013 року, де присутній відповідач; святкування хрестин племінника позивачки 22.09.2012 року, де позивачка разом з відповідачем; на другий день Паски 2012 року відповідач разом з позивачкою і дітьми у батьків позивачки в селі; також є домашнє відео, де відповідач у квартирі по вулиці Пролетарській грається з їх спільною донькою ОСОБА_3 , поводить себе як вдома; святкування дня народження самого відповідача 30.03.2013 року, де присутня позивачка, її родичі, друзі.

Відповідач не заперечував в суді того, що дійсно на відеоматеріалах відзнято всі вказані вище події, не спростовував того, що дійсно вони разом святкували свята, дні народження, з приводу чого він надавав суперечливі пояснення.

Навіть свідки з боку відповідача, а саме: ОСОБА_14- сусід батьків відповідача, в суді показав, що він часто бачив, як позивачка привозила дитину до батьків відповідача, також він знає позивачку, як дружину відповідача; свідок ОСОБА_15, зокрема, підтвердив, що позивач та відповідач приходили до них в гості разом на Новий 2012-2013 рік, потім вони всі ходили до знайомих і на квартиру до позивачки.

Згідно довідок Сидорівської сільської ради від 17.12.2013 року та Дроздівської сільської ради від 17.12.2013 року /а.с.42-43/, батько позивачки мав у селі присадибну земельну ділянку, утримував худобу та птицю, її дідусь та бабуся, з якими проживає її мати, також мають присадибну земельну ділянку, утримують підсобне господарство.

Відповідно до довідки Дроздівської сільської ради від 09.12.2013 року /а.с.31/, батьки відповідача також мають в селі присадибну земельну ділянку, утримують підсобне господарство.

При вирішенні спору судом враховуються і ті обставини, що окрім наведених вище доказів, позивач та її представник надали копію рішення Білоцерківського міськрайонногго суду Київської області від 29.11.2013 року по справі № 357/14676/13-ц 2/357/4359/13 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, яке набрало законної сили 10.12.2013 року /а.с.86-87, та на підставі якого стягувачу видано виконавчі листи, що слідує з їх копій /а.с.44-45/.

Як вбачається зі змісту цього рішення, позивач в обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вони з відповідачем перебували у фактичних шлюбних відносинах з 2009 року по вересень 2013 року, мають спільну дочку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, матеріальної допомоги не надає; відповідач позов визнав.

Отже, визнавши позов, відповідач погодився не тільки з предметом позову, а і з підставами позову, тобто, фактичними обставинами, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги і на які вказано вище.

А згідно з ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Заперечуючи проти позову, відповідач також посилався на покази свідків.

Так, зокрема, свідок ОСОБА_17 показала, що з грудня 2012 року вони з відповідачем зустрічаються, він ночує в неї, фактично вони підтримують шлюбні стосунки.

Свідки ОСОБА_18, ОСОБА_19 -мешканці с.Дрозди і друзі відповідача показали, що відповідач постійно проживає і проживав в 2009-2013 роках в с.Дрозди, допомагав батькам вести домашнє господарство, позивачку вони бачили в селі декілька разів, коли вона привозила дитину до батьків відповідача.

Але покази свідків оцінюються судом критично, оскільки наданими доказами, на які вказано вище, підтверджується факт спільного проживання відповідача та позивачки у вказаний свідками період, окрім того, як встановлено судом, Новий рік 2012-2013 року відповідач зустрічав саме з позивачкою, а не з ОСОБА_17, з якою, за її словами, він почав саме зустрічатися, також на його дні народження у березні 2013 року ОСОБА_17 присутньою не була, літній відпочином він проводив з позивачкою та її дітьми, друзями, що, як вважає суд, спростовує покази свідка ОСОБА_17 стосовно того, що вони з відповідачем з грудня 2012 року зустрічаються і проживають однією сім'єю.

На підтвердження своїх заперечень стосовно того, що він постійно проживав в с.Дрозди разом з батьками, відповідачем надано довідку Дроздівської сільської ради від 09.12.2013 року № 1018 /а.с.31/, але згідно повідомлення за підписом сільського голови с.Дрозди на запит адвоката від 23.01.2014 року /а.с.96/, інформація у вказаній вище довідці про постійне проживання ОСОБА_2 в с.Дрозди надана зі слів самого відповідача та його батьків.

Таким чином, проаналізувавши всі надані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що сторони по справі дійсно в період з 2009 року по вересень 2013 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, але суд вважає за можливе встановити факт спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу в період з 17.04.2010 року по вересень 2013 року згідно уточнень позивачки, оскільки вона перебувала на той час в іншому шлюбі.

В п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при застосуванні ст.74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

За ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Суд вважає, що наведеними вище доказами підтверджується той факт, що сторони спільно проживали, вели спільно господарство, тобто, були пов'язані спільним побутом, мають доньку і між ними склалися відносини, притаманні подружжю.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.256 ЦПК України судом можуть встановлюватися факти проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Щодо правового режиму майна, придбаного сторонами в період спільного проживання, то суд вважає за можливе застосувати при вирішенні спору положення ст.74 СК України та ст.368 ЦК України.

За ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю , але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу, тобто, положення щодо права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини /навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо/ самостійного заробітку /доходу/.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.61 СК України, об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

В судовому засіданні встановлено і сторонами не заперечується, що під час спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу 09.03.2013 року на ім'я відповідача зареєстровано автомобіль Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_2, 2005 року випуску, що слідує з довідки Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Біла Церква, Білоцерківського та Сквирського районів від 01.11.2013 року № 927 /а.с. 7/.

Оскільки на спірні правовідносини, як вказано вище, поширюються норми, які регулюють питання щодо власності подружжя, то придбаний автомобіль є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а згідно ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно зі ст.368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

За приписами ч.ч.4,5 цієї статті, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

В п.25 вищенаведеної Постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4,5 ст.71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК, за умови звернення подружжя /одного з них/ до суду з таким позовом /ст.11 ЦК/ та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

За ст.183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Отже, вказаний вище автомобіль, як об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, є річчю неподільною.

Позивачем пред'явлено позов з підстав, передбачених, зокрема, ст.365 ЦК України.

Відповідно до ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

В судовому засіданні за погодженням сторін встановлено вартість спірного автомобіля в сумі 88 000 грн., позивачкою відповідно до квитанції від 28.01.2014 року /а.с.95/ внесено на депозитний рахунок суду кошти в сумі 44000 грн., що становить 1/2 частину вартості автомобіля.

Отже, враховуючи ті обставини, що автомобіль є річчю неподільною, спільне користування ним є неможливим із-за стосунків, які склалися між сторонами по справі, позивачкою внесено кошти на депозитний рахунок суду у визначеній грошовій сумі, відповідач кошти не вносив, суд вважає за можливе визнати за позивачкою право власності на спірний автомобіль Volkswagen Transporter, припинити право власності відповідача на 1/2 частину автомобіля та стягнути з позивачки на його користь вартість 1/2 частини автомобіля в сумі 44000 грн.

При цьому судом не приймаються до уваги посилання відповідача, його представника стосовно того, що автомобіль було придбано відповідачем на позичені кошти, а тому він є особистою власністю відповідача.

Так, під час розгляду справи відповідачем було надано суду копію розписки /а.с.32/ від 20.02.2013 року про те, що він взяв у борг у ОСОБА_20 кошти в сумі 90 000 грн., які зобов'язується повернути при першій потребі.

Позивачкою надано також копію розписки від 03.03.2013 року /а.с.41/ про те, що вона прийняла від ОСОБА_12 65 000 грн. на придбання автомобіля Фольксваген Транспортер.

Факт передання коштів в обох випадках підтверджено також показами свідків ОСОБА_20, ОСОБА_19, ОСОБА_6

Але суд враховує наступне.

Згідно з ч.3 ст.61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.2 ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за догоовром, використане в інтересах сім'ї.

В п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, зокрема на те, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Оскільки обома сторонами спору суду надано докази того, що ними укладено відповідні договори позики в той час, коли вони проживали однією сім'єю без шлюбу, як встановлено судом і вказано вище, з вимогами до суду про визнання цих договорів недійсними сторони не зверталися, то суд приходить до висновку, що договори укладено в інтересах сім'ї і майно, придбане за ці кошти, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В судовому засіданні питання щодо врахування боргових зобов'язань при поділі майна сторони не ставили, а згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Не спростовують висновків суду і посилання відповідача стосовно того, що ним сплачено на погашення боргу ОСОБА_20 за рахунок власних коштів 24 000 грн., що стверджується розпискою від 21.05.2013 року /а.с.33/, оскільки питання щодо боргових зобов'язань подружжя і врахування при цьому вказаних коштів судом під час розгляду цієї справи не вирішувалося, сторони мають право і можливість вирішити ці питання окремо.

Таким чином, суд вважає за можливе позов задовольнити, оскільки відповідачем не надано достатніх та безспірних доказів для обгрунтування своїх заперечень на позов, тоді як згідно ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ст.ст. 79,88 ЦПК України, ст.4 Закону України «Про судовий збір» суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивачки сплачений нею судовий збір при зверненні до суду з цим позовом в сумі 440 грн. відповідно до квитанцій /а.с.1, 13-а, 85/.

Враховуючи все вищенаведене та керуючись ст. ст.183, 365, 368 ЦК України, ст.ст. 3, 60, 61, 65, 70,71, 74 СК України, ст.ст.10, 11, 60, 61, 79, 88,209, 212-215, 256 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Встановити факт проживання однією сім»єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 17 квітня 2010 року по вересень 2013 року.

Визнати спільним сумісним майном подружжя автомобіль Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_2, 2005 року випуску.

Поділити між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майно, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, виділивши у власність ОСОБА_1 автомобіль Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_2, 2005 року випуску вартістю 88 000 грн., припинивши право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину цього автомобіля.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля в сумі 44 000 грн.

Вказану суму коштів внесено ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 440 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя А. М. Дмитренко