Постанова № 36889002, 22.01.2014, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/9199/13-а

22.01.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Санакоєвої М.А.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Цикуренка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Латинін Ю.А. ) від 04.11.13 у справі № 801/9199/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "Пивобезалкогольний комбінат "Крим" (вул. Г. Сталінграда, 12,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95047)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.11.13 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Пивобезалкогольний комбінат "Крим" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволені.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим № 0009942270 від 16.09.2013 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Пивобезалкогольний комбінат "Крим" 2294,00 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.11.13 та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Судова колегія, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнає за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань достовірності декларування податкового кредиту за травень 2013 року при здійсненні взаємовідносин з ФОП ОСОБА_3 (і.н. НОМЕР_2).

За результатами перевірки складений акт від 22.08.13 року № 687/22.7/05513847, яким встановлені порушення позивачем:

- пп.14.1.191, п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44 та п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за травень 2013 в сумі 210039 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0009942270 від 16.09.2013, яким нараховане податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 210039 та штрафні санкції в розмірі 105019,5грн.

З матеріалів справи вбачається, що Публічне акціонерне товариство"Пивобезалкогольний комбінат "Крим" мало господарські правовідносини з ФОП ОСОБА_3

Висновком акту перевірки № 687/22.7/05513847 від 22.08.2013 встановлено, що ФОП ОСОБА_3 декларував у податковій звітності господарські операції щодо придбання товарів (робіт, послуг), які фактично не відбувались у зв'язку з тим, що до перевірки надані документи по транспортуванню товару, що не підтверджують реальне постачання товару. Крім того, в ході перевірки позивача, згідно наданих документів, посадовими особами органу ДПІ не можливо було встановити наявність активу, що становить предмет господарської операції між покупцями та ФОП ОСОБА_3

Отже, фактично виявлені порушення відповідач обґрунтовує відсутністю у платника податку права на податковий кредит через нікчемність укладених господарських зобов'язань, які, на його думку, не можуть створювати наслідків у податковому обліку сторін.

Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем та ФОП ОСОБА_3 18.06.2012 укладено договір постачання № 15, предметом якого є преформи, ручки і кришки.

На підтвердження виконання зазначеного вище договору позивачем надані наступні документи:

- видаткові накладні: № РН-0000054 від 08 травня 2013 р. на суму 15600 грн., у т.ч. ПДВ 2600,00 грн., № РН-0000065 від 24 травня 2013р. на суму 26000,00 грн., у т.ч. ПДВ 4333,33 грн., №РН- 0000069 від 30 травня 2013 р. на суму 311454 грн., у т.ч. ПДВ 51909 грн., № РН-0000070 від 30.05.13 на суму 302393,52 грн., у т.ч. ПДВ 50398,92 грн., №РН-0000072 від 31.05.13 на суму 302393,52 грн., у т.ч. ПДВ 50398,92 грн., № РН-0000073 від 31.05.13р. на суму 302393,52 грн., у т.ч. ПДВ 50398,92 грн.

- податкові накладні: №3 від 08.05.13 на суму 15600 грн., у т.ч. ПДВ 2600 грн., № 17 від 24.05.13 на суму 26000 грн., у т.ч. ПДВ 4333,33 грн., №27 від 30.05.13 на суму 311454 грн., у т.ч. ПДВ 51909 грн., № 28 від 30.05.13 на суму 302393,52 грн., у т.ч. ПДВ 50398,92 грн., № 31 від 31.05.13 на суму 302393,52 грн., у т.ч. ПДВ 50398,92 грн., № 32 від 31.05.13 на суму 302393,52 грн., у т.ч. ПДВ 50398,92 грн.

Таким чином, сума податку на додану вартість була сплачена позивачем, зазначена сума увійшла до складу ціни придбаних послуг та була перерахована на розрахунковий рахунок виконавця - ФОП ОСОБА_3.

Судом встановлено, що позивачем від ФОП ОСОБА_3 були отримані податкові накладні на суму 1260234,50 грн. у т.ч. ПДВ - 210039 грн.

Отже, вказана сума податку на додану вартість у розмірі 210039 грн. була включена до складу податкового кредиту у звітному періоді за травень 2013 року.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі ПК України), який набрав чинність з 01.01.2011 р.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу, не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Кодексу).

Пунктом 16.1.2 ст. ст. 16 ПК України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

В п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Сукупний аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач при проведені господарських операцій із ФОП ОСОБА_3 оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, ОСОБА_3 (і.н. НОМЕР_2) станом на березень 2012 року був зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця та був платником податку на додану вартість, таким чином, відповідно до вимог Податкового кодексу України, мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Приписами п. 198.3. ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 200.1. ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.3. ст. 200 ПК України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

На підставі викладеного, позивач, враховуючи зазначений вище податковий кредит, сформував суму ПДВ у травні 2013 року врахувавши 210039 грн., яка правомірно була включена до відповідної графи декларації з ПДВ за травень 2013 року.

Отже, позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані товари, що підтверджено податковою накладною, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Твердження відповідача про порушення позивачем правил формування податкового кредиту пов'язується із висновком про безтоварність проведених господарських операцій і нікчемністю укладених між позивачем та його контрагентом - ФОП ОСОБА_3 угод, оскільки у контрагента в ході перевірки встановлено відсутність необхідним умов для досягнення результатів економічної діятельності, відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, механізмів.

Разом з тим, відповідачем, в порядку ст. 71 КАС України, не надано суду належних та допустимих доказів, які б вказували на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та контрагентами, зокрема доказів умисного укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Якщо один з контрагентів не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновки податкового органу, викладені в Акті від 22.08.13 року № 687/22.7/05513847 про порушення платником податків вимог Податкового кодексу України, не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого існують підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від № 0009942270 від 16.09.2013

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Проте, судова колегія вважає за необхідне змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом першої інстанції помилково зазначено у абзаці третьому резолютивної частини оскаржуваної постанови щодо стягнення судових витрат на користь позивача з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - відповідача, у зв'язку з тим, що відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає зміні.

Керуючись частиною першою статті 195, статтею 197, пунктом 2 частини першої статті 198, статтею 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.11.13 у справі № 801/9199/13-а - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини у наступній редакції:

"Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Пивобезалкогольний комбінат "Крим" 2294,00 грн. судових витрат. "

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.11.13 у справі № 801/9199/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.А.Санакоєва