Рішення № 36888308, 21.01.2014, Богуславський районний суд Київської області

Справа № 1004/2134/12 Провадження № 2/358/2/14 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 року Богуславський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Корбута В.М., при секретарях Годжаєвій З.Ф., Ведмеденко І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені залу суду в м. Богуславі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа: ОСОБА_2 прo зaхист прaв спoживaчa тa визнaння правочинів недійсними,

В С Т А Н О В И В:

02 листопада 2012 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі за текстом-позивач, Банк) звернувшись до суду з позовом, просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 (далі-відповідач 1) та ОСОБА_2 (далі-відповідач 2) на користь Банку заборгованість за кредитним договором №ВL1291/1 від 13.02.2012 року в загальній сумі 167488,62 грн. та судові витрати в розмірі 1674,89 грн.

Свій вимоги Банк обґрунтовує тим, що згідно умов кредитного договору № ВL1291 від 29.12.2007 року ( далі-Договір від 29.12.2007 року) відповідач 1 ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 10000 доларів США строком до 31.12.2009 року зі сплатою 22,50% річних за користування кредитом. Для виконання умов Договору від 29.12.2007 року між Банком та відповідачем 1 було укладено кредитний договір №ВL1291/1 від 13.02.2012 року ( далі-Договір від 13.02.2012 року) відповідно до умов якого відповідач 1 ОСОБА_1 отримала від Банку кредит у сумі 173055,49 грн. строком до 01.02.2015 року зі сплатою з 13.02.2012 року по 31.01.2013 року - 7% річних за користування кредитом; з 01.02.2003 року по 31.01.2014 оку - 12% річних, а з 01.02.2014 року - 25% річних. В забезпечення виконання Договору від 13.02.2012 року між Банком та відповідачем 2 ОСОБА_2 було укладено договір поруки №ВL1291/1-П1 ( далі-договір поруки від 13.02.2012 року).

Банк повністю виконав свої зобов'язання, передбачені умовами Договору від 13.02.2012 року, оскільки перерахував відповідачу 1 на її рахунок НОМЕР_1 кредитні кошти в сумі 173055,49 грн. Однак відповідач 1 не виконала свої зобов'язання перед Банком, передбачені умовами Договору від 13.02.2012 року, так як не сплачує заборгованість по кредиту, процентам та пені. Тому станом на 26.09.2012 року відповідачем 1 ОСОБА_1 прострочено виконання зобов'язань щодо повернення кредиту та нарахованих відсотків, що становить 167488,62 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 164389,94 грн.; по відсотках - 2453,30 грн.; підвищені відсотки - 645,38 грн.

В свою чергу відповідач 1 ОСОБА_1 за первісним позовом не погоджуючись з вимогами Банку, звернулась до суду із зустрічним позовом і заявою про застосування строків позовної давності та уточнила свої вимоги, просила:

- визнати, що строк позовної давності по виконання нею умов кредитного Договору від 29.12.2007 року, сплинув 30 листопада 2011 року;

- визнати кредитний Договір від 13.02.2012 року, договір поруки від 13.02.2012 року та угоду про припинення зобов'язань за кредитним договором № ВL1291/1 від 13.02.2012 року (прощення боргу з відстрочкою сплати платежів за графіком) від 16.02.2012 року (далі-Угода від 16.02.2012 року), недійсними з моменту їх укладення;

- зaстoсувaти нaслiдки нeдiйснoстi нiкчeмнoгo прaвoчину у вигляді oднoстoрoнньої реституції, a сaмe: зoбoв'язaти пoвeрнути їй сплaчeнi кошти пo кредитному Договору від 13.02.2012 року та по Угоді від 16.02.2012 року.

Свої вимоги відповідач 1 ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що в 2007 році вона звернулась до Банку з метою отримання кредиту у розмірі 50000 грн., оскільки їй необхідно було повернути борг за придбану квартиру. Після того, як вона розповіла про свої фінансові проблеми, працівник Банку запропонував їй отримати кредит у іноземній валюті з метою розвитку підприємництва, мотивуючи тим, що кредит отриманий у доларах США буде для неї значно вигідніше, оскільки відсоткова ставка за користування кредитними коштами у гривнах є значно більшою ніж відсоткова ставка за отриманий кредит у валюті. Перебуваючи в тяжкому фінансовому становищі і не розуміючи всіх тонкощів у кредитних правовідносинах вона була вимушена погодитись на отримання кредиту в іноземній валюті.

Так, згідно умов кредитного Договору від 29.12.2007 року Банк повинен був відкрити на її ім'я кредитну лінію в межах 10000 дол. США, а вона була зобов'язана повернути Банку отримані кредитні кошти та сплатити 22,5% річних за користування кредитом. На час укладення Договору, курс долара США становив приблизно 4,8 грн. і тому враховуючи свої доходи вона належним чином виконувала свої зобов'язання перед Банком, своєчасно сплачувала кошти за отриманий кредит до тих пір поки курс долара не збільшився майже в дав рази. Після настання фінансової кризи вона неодноразово звернулась до Банку, щоб якимось чином врегулювати цю ситуацію, оскільки її вини в цьому не було. Вона пропонувала розірвати договір, перевести кредит із валюти в гривню по старому курсу, здійснити розстрочку або реструктуризацію боргу. Однак її запевнили в тому, що підстав для хвилювання не має, оскільки вона являюсь гарним клієнтом, тому їй дозволили сплачувати кредит в тих розмірах в яких реально вона зможе це робити. Так відбувалось до грудня 2011 року поки їй не подзвонила Ольга- представник відділу реструктуризації Банку, яка повідомила про те, що її заборгованість по кредитному договору становить понад 30000 дол. США, тобто приблизно 250000 грн. Представник Банку запропонувала підписати документи, згідно яких вона повністю визнає розмір заборгованості за кредитним договором, а потім Банк переведе борг з валюти у гривню та відмовиться від стягнення нарахованих штрафних санкцій і тому розмір її борг зменшиться та буде складати приблизно 170000 грн., який необхідно буде сплачувати щомісячно на протязі трьох років. Вона відмовилась від даної пропозиції, оскільки у неї не було таких доходів, щоб розрахуватись з Банком. Тоді їй почали погрожувати, що коли Банк звернеться до суду, то вона буде зобов'язана крім погашення заборгованості по кредиту ще сплатити значну суму коштів на користь суду і за рішенням суду у неї заберуть квартиру. Після цього вона злякалась і тому неодноразово зверталась до керівництва Банку, щоб розмір боргу зменшили або надали розстрочку. Однак її заяви були проігноровані, оскільки залишались без відповіді.

В січні 2012 року Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості по кредитному договору від 29.12.2007 року у розмірі 159047,05 грн., що становить приблизно 20000 дол. США. В перервах між судовими засіданнями представник Банку неодноразово звертався до неї з пропозицією підписати новий кредитний договір, згідно якого вона повинна була визнати розмір заборгованості за попереднім кредитним договором та щомісячно сплачувати приблизно по 6000 грн. Вона не погодилась на цю пропозицію, оскільки у неї не було таких доходів. Потім її почали переконувати в тому, що рішення суду обов'язково буде винесено на користь Банку і тоді, крім стягнення боргу та судових витрат у неї заберуть квартиру, а якщо, вона визнає цей борг, підпише новий кредитний договір та інші документи, Банк відмовиться від своїх позовних вимог, переведе борг із доларів у гривню та зменшить розмір боргу. Після неодноразових, так званих пропозицій, перебуваючи під морально-психологічним тиском з боку представника Банку, будучи переляканою, що не дай бог заберуть квартиру і вона з неповнолітньою дитиною опиниться без даху над головою, була вимушена погодитись на їх умови та підписала новий кредитний Договір від 13.02.2012 року, згідно якого визнавала, що має заборгованість перед Банком у розмірі понад 170000 грн., який повинна повернути до лютого 2015 року. Після того, як вона підписала документи надані Банком, суд в травні 2012 року припинив розгляд справи. Не дивлячись на те, що після підписання нового кредитного договору вона не отримувала коштів, проте була вимушена сплачувати Банку гроші в тих розмірах яких могла це зробити для того, щоб її разом з дитиною не виселили з квартири.

Після проведення судово-бухгалтерської експертизи та отримання юридичної консультації вона зрозуміла, що вимоги Банку є безпідставними, необґрунтованими та незаконними по наступним підставам:

- порушено положення ст. ст. 524, 533, 1054 ЦК України щодо істотних умов кредитного Договору від 29.12.2007 року, які визначають, що згідно чинного законодавства України предметом кредитного договору може бути лише гроші у вигляді української гривні, а не іноземна валюта, тому даний договір необхідно визнати недійсним;

- перед укладенням кредитного договору працівники Банку не попереджували її про валютні ризики. Крім того, перш ніж підписати кредитний договір вони були зобов'язані письмово проінформувати її про умови договору, про всі альтернативні варіанти кредитування та про реальну переплату за кредитом, дані роз'яснення повинні бути підписані нею у спеціальному інформаційному листі. Обов'язковою умовою консультації є передання клієнтові повного розрахунку всіх платежів, пов'язаних з отриманням і супроводом кредиту, в розбивці за періодами і загалом за кредитним договором, а також розрахунок відсоткової ставки за кредитом за весь термін кредитування, яка містить всі супутні платежі.

Таким чином, перед укладенням кредитного Договору від 29.12.2007 року її завели в оману, оскільки працівники Банку грубо пoрушили її прaвo, як спoживaчa нa отримання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної iнфoрмaцiї, що передбачено ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» та Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808;

- порушено положення ст. 236, 548 ЦК України, де зазначено, що прaвoчин, визнaний судoм нeдiйсним, є нeдiйсним з мoмeнту йoгo вчинeння. Нeдiйснe зoбoв'язaння нe пiдлягaє зaбeзпeчeнню. Нeдiйснiсть oснoвнoгo зoбoв'язaння (вимoги) спричиняє нeдiйснiсть прaвoчину, щoдo йoгo зaбeзпeчeння, якщo iншe нe встaнoвлeнo цим Кoдeксoм.

Враховуючи те, що кредитний Договір від 29.12.2007 року має бути визнаний недійсним, тому необхідно також визнати недійсними договора поруки від 29.12.2007 року та 13.02.2912 року, кредитний Договір № ВL1291/1 від 13.02.2012 року, який не може по своєї суті являтись способом забезпечення виконання попереднього кредитного договору, оскільки це суперечить главі 49 ЦК України та Угоду від 16.02.2012 року, з моменту їх вчинення.

Крім того, згідно судово-бухгалтерської експертизи від 05.06.2013 року встановлено, що Банком порушено наступні вимог чинного законодавства України, а саме:

- кошти по погашенню кредиту за Договором від 29.12.2007 року Банк зараховував без певного порядку, із застосуванням різних бухгалтерських проводок. Такий несистемний бухгалтерський облік, без наявності єдиної схеми бухгалтерських проводок не відповідає Постанові правління НБУ від 27.12.2007 року № 481;

- Банк здійснював затримку коштів позичальника, за рахунок чого несвоєчасно погашалась заборгованість по кредитному Договору від 29.12.2007 року, що призвело до зайво нарахованих відсотків, тому утворилась кредиторська заборгованість Банка перед позичальником;

- пеня нарахована Банком без врахування спеціального строку позовної давності, що передбачено ст. 258 ЦК України;

- Банк не надав належні та достовірні докази про те, що згідно її заяв вона отримала 10000 доларів США, тобто відсутні докази про те, що Банк повністю виконав свої обов'язки по виконанню умов кредитного Договору від 29.12.2007 року;

- Банк не надав документальне підтвердження заборгованості по кредитному Договору від 29.12.2007 року, яка начебто утворилась станом на 13.02.2012 року у розмірі 173055,49 грн. з урахуванням загальної та спеціальної позовної давності, передбаченої ст.ст. 257, 258 ЦК України;

- Банк не надав документальне підтвердження про те, що після укладення кредитного Договору від 13.02.2012 року на її рахунок було перераховано кредитні кошти в сумі 173055,49 грн., оскільки вона ніякого кредиту не отримувала, що суперечить положенням ст. 1054 ЦК України, та вказує на недійсність даного правочину;

- Банк не надав документальне підтвердження заборгованості по кредитному Договору від 13.02.2012 року, яка начебто утворилась станом на 26.09.2012 року у розмірі 167488,62 грн. з урахуванням загальної та спеціальної позовної давності, передбаченої ст.ст. 257, 258 ЦК України.

Оскільки вона у відповідності до Договору від 13.02.2012 року ніяких коштів не отримувала, тому вважає, що відсутні законні підстави про нарахування та стягнення з неї плати за користуванням кредитом та підвищеної процентної ставки, як це передбачено п. 1.3 Договору від 13.02.2012 року.

Крім того, на даний час вона зрозуміла, що представник Банку її навмисно залякав та завів в оману для того, щоб любим способом був підписаний новий кредитний Договір від 13.02.2012 року та Угода від 16.02.2012 року, оскільки на той час вже минув строк позовної давності по виконанню умов Договору від 29.12.2007 року. Тому предметом даного спору є належне чи неналежне виконання умов Договору від 29.12.2007 року, а не спір з приводу виконання умов Договору від 13.02.2012 року, як вважає представник Банку звернувшись другий раз до суду з даним позовом.

Банк вперше звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості по кредитному Договору від 29.12.2007 року, лише 24.01.2012 року, а вдруге 02.11.2012 року, тому вона вважаю, що загальний строк позовної давності сплинув, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Представники Банку Григор'єв О. В. та Марченко Г. С. будучи фахівцями права та розуміючи, що пропущено строк позовної давності для пред'явлення вимог про стягнення заборгованості за кредитним Договором від 29.12.2007 року, навмисно намагались завести суд в оману, щоб не було помічено про те, що станом на 12.01.2012 року вже сплинув цей строк і тому для цього в позовній заяві зазначили, що кінцевий термін виконання умов кредитного Договору від 29.12.2007 року є 31.12.2009 року, а не 30.11.2008 року, як це зазначено в п.1.2.2. та п.1.2.3 цього Договору.

В зв'язку вищевикладений вона вимушена звернутись до суду з даним зустрічним позовом та заявою про застосування строків позовної давності ( т. 2 а.с. 135-149, 183, 184) з метою захисту своїх прав та інтересів.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом-відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_7 позовні вимоги за первісним позовом підтримала в повному обсязі. Просила первісний позов задовольнити з підстав викладених в ньому та пояснила, що у неї не має відповіді на те, чому в первісному позові зазначено, що 31.12.2009 року є кінцевим строком повернення кредиту за Договором від 29.12.2007 року не дивлячись на те, що в п.1.2.2 цього Договору вказано, що кредитна лінія надається позичальнику строком на 12 місяців, тобто повернення кредиту має відбутись не пізніше 30.11.2008 року. Також не може пояснити на підставі чого 05.03.2008 року Банк видав ОСОБА_1 62414 дол. США, а на наступний день ОСОБА_1 повернула Банку 62222 дол. США не дивлячись на те, що згідно умов Договору від 29.12.2007 року була відкрита кредитна лінія в межах 10000 дол. США. Крім того, не може пояснити, чому в позовній заяві вказано, що Банк повністю виконав свої зобов'язання по кредитному Договору від 23.02.2012 року перед ОСОБА_1 перерахуваши на її рахунок НОМЕР_1 кредитні кошти в сумі 173055,49 грн., оскільки умовами даного Договору не передбачено відкриття банківського рахунку на ім'я ОСОБА_1 з метою повернення кредитних коштів. Також повідомила, що Банк не видавав ОСОБА_1 кредит у сумі 173055,49 грн., оскільки новий кредитний Договір від 23.02.2012 року укладався з метою забезпечення виконання відповідачем 1 ОСОБА_1 умов попереднього кредитного Договору від 29.12.2007 року, так як остання мала перед Банком заборгованість по кредиту в іноземній валюті і при перерахунку на гривню, ця заборгованість склала 173055,49 грн. Зустрічний позов вона не визнала у повному обсязі, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідач за первісним позовом та позивач по зустрічному позову ОСОБА_1 первісний позов не визнала у повному обсязі, пояснивши, що строк позовної давності по виконання умов кредитного Договору від 29.12.2007 року, сплинув 30 листопада 2011 року, а кредитний Договір від 23.02.2012 року, договір поруки від 23.02.2012 року та Угода від 26.02.2012 року є недійсними, оскільки вона 23.02.2012 року не отримувала від Банку кошти в сумі 173055,49 грн. Просила відмовити у задоволенні первісного позову. Зустрічний позов підтримала та просила його задовольнити.

Відповідач за первісним позовом та третя особа по зустрічному позову ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, натомість звернулась до суду із заявою (т 2. а.с.165) в якій зазначила, що вона з позовними вимогами Банку не погоджується, оскільки ніякого договору поруки не підписувала. Просила розглянути справу без її участі, так як по стану здоров'я не може пересуватись.

Суд вважає за можливе розгляд справи у відсутність ОСОБА_2, оскільки інші особи, які беруть участь у справі, не заперечували щодо розгляду справи у її відсутність.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються первісний і зустрічний позови, об'єктивно оцінивши зібрані докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 530 ЦК визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 626 ЦК визначає поняття договору як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 628 та ч. 1 ст. 638 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 29.12.2007 року між Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк (правонаступник ВАТ «Банк Універсальний») та відповідачем 1 ОСОБА_1 по первісному позову укладено кредитний договір № ВL1291, відповідно до умов якого передбачено:

- п. 1.1. Банк зобов'язується встановити Позичальнику ліміт кредитної лінії в межах суми 10000 доларів США, а Позичальник зобов'язується прийняти належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти, надані в межах ліміту кредитної лінії, та сплатити плату за користування кредитною лінію в порядку та на умовах, зазначених у цьому Договорі.

- п. 1.2.2. Банк встановлює Позичальнику ліміт кредитної лінії на строк 12 місяців, починаючи з місяця встановлення такого ліміту, при цьому Позичальник повинен повернути всю суму кредиту, наданого в межах ліміту кредитної лінії, не пізніше 30 листопада 2008 року.

- п.1.3.1 Банк здійснює видачу Позичальнику кредитних коштів шляхом надання окремих Траншів на підставі його письмової заяви.

- п.1.5.1. За кристування кредитними коштами, наданими у межах ліміту кредитної лінії та строку кредитування, визначених Договором, встановлюється процентна ставка в розмірі 22,5% річних.

- п.1.6. Цільове використання кредиту: поточні проблеми.

- п.3.1.2., п.6.1. Банк, керуючись чинним законодавством України, зокрема, ст. 611 ЦК України, має право відмовити Позичальнику в надванні кредитних коштів (Траншів) частково або в повному обсязі та/або вимагати від Позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати за користування кредитною лінією, змінивши при цьому терміни погашення та/або термін повернення кредиту.

- п. 7.4. В разі, якщо Позичальник є фізичною особою та використовує кредит на споживчі потреби, то укладення цього Договору, він підтверджує, що до укладення ним цього Договору він був ознайомлений в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту у Банка.

- п.7.6. Будь-які зміни до Договору оформляються на підставі додаткових угод підписаних уповноваженими представниками Сторін ( т.1 а.с. 5-12).

24 січня 2012 року представник Банку перший раз звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитним договором №ВL1291 від 29.12.2007 року в загальній сумі 159047,05 грн., посилаючись на те, що відповідач 1 ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 10000 дол. США строком до 31.12.2009 року. ОСОБА_1 прострочила виконання зобов'язань щодо повернення кредиту та нарахованих процентів, тому станом на 06.09.2011 року виникла заборгованість в сумі 159047,05 грн. (т.2 а.с. 155,156).

13 лютого 2012 року між ПАТ «Універсал Банк» та відповідачем 1 ОСОБА_1 було укладено новий кредитний Договір №ВL1291/1 ( кредит без відстрочення) (т.1 а.с.13-24), згідно умов якого:

- п.1.1. Банк надає Позичальнику кредитні кошти (кредит) в сумі 173055,49 грн., а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти (кредит) та сплатити Плату за кредит у порядку на умовах. Зазначених у цьому Договорі.

- п.1.2.2. Позичальник зобов'язаний повернути кредит не пізніше 01 лютого 2015 року.

- п.1.4. Цільове використання кредиту: погашення заборгованості Позичальника перед Банком за Кредитним договором №ВL1291 від 29.12.2007 року.

- п.2.1. Виконання зобов'язань Позичальника за цим договором забезпечують наступним чином: без забезпечення.

- п.3.3.1. Банк зобов'язується належним чином виконувати свої зобов'язання, встановлені цим Договором.

- п.3.4.2. Позичальник зобов'язується у строк, визначений цим Договором, виконати свої зобов'язання по своєчасному погашенню суми заборгованості Постачальника перед Банком, а також сплачувати Плату за кредит на користь Банку відповідно до умов цього Договору.

- п. 7.8. В разі, якщо Позичальник є фізичною особою та отримує споживчий кредит за цим Договором. Позичальник до укладення ним цього Договору був ознайомлений в пісьмовій формі з інформацією щодо умов кредитування та орієнтовної сукупної вартості кредиту тощо, як це вимагає законодавство про захист прав споживачів, та отримав відповідні документи від Банка і погоджується з ними.

В цей же день, тобто 13.02.2013 року між Банком та відповідачем 2 ОСОБА_2 укладено договір поруки №ВL1291/1-П1 з метою забезпечення вищевказаного Договору від 13.02.2013 року ( т.1 а.с. 25-29), всупереч пункту 2.1. цього Договору.

На підтвердження своїх заперечень відповідач 1 ОСОБА_1 по первісному позову надала суду Угоду про припинення зобов'язань за кредитним Договором №ВL1291/1 від 13 лютого 2012 року ( прощення боргу з відстрочкою сплати платежів за графіком) від 16 лютого 2012 року ( т. 1 а.с. 68-71), ( далі по тексту- Угода від 13.02.2012 року), згідно умов якої:

- п.1. Сторони визнають, що станом на 16 лютого 2012 року загальний розмір заборгованості Позичальника перед Кредитором за Основним договором, тобто кредитним договором №ВL1291/1 від 13 лютого 2012 року, становить 173156,44 грн.

- п.1.1. Сторони погодили, що станом на дату підпісання цієї Угоди, заборгованість Позичальника за Основним договором у сумі нарахованої відповідно до умов Основного договору пені, вважається погашеною шляхом прощення зобов'язання Позичальника перед Кредитором ( на підставі ст. 605 ЦК України).

- п.2.1. Позичальник зобов'язаний в період з 16 лютого 2012 року по 01 лютого 2015 року включно сплатити Кредитору грошову суму в розмірі 103893,86 грн.

- п.3. Прощення боргу Позичальнку ( на підставі ст. 605 ЦК України) вважається таким, що відбулось, а Позичальник вважається таким, що виконав в повному обсязі свої зобовязання за Основним договором, лише за умови: (а) фактичного виконання Позичальником всіх умов, передбачених п.п. 2.1., 2.2, 2.3., 2.4. цієї Угоди, та (б) погашення Позичальником платежу (розмір та порядок сплати визначений п. 2.1. цієї Угоди) в межах періоду календарного місяця, в якому визначено дату погашення такого платежу, та (в) підписання вищевказаного Акту обома Сторонами.

Після укладення кредитного Договору від 13.02.2012 року та Угоди від 16.02.2012 року представник Банку звернувся до суду із заявою про залишення позову без розгляду. 17 травня 2012 року суд виніс ухвалу про залишення позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості без розгляду ( т.2 а.с. 158).

Відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлено, що твердження представника позивача по первісному позову ОСОБА_7 про те, що відповідач 1 ОСОБА_1 у відповідності до умов кредитного Договору від 29.12.2007 року отримала від Банку кредит у сумі 10000 доларів США, а також у відповідності до умов кредитного Договору від 13.02.2012 року отримала від Банку кредит у сумі 173055,49 грн., який був перерахований на її рахунок НОМЕР_1 та те, що ОСОБА_1 не виконала свої зобов'язання, передбачені кредитним Договором від 13.02.2012 року, а саме: не сплачує заборгованість по кредиту, процентам та пені, внаслідок чого станом на 26.09.2012 року у неї виникла заборгованість перед Банком у сумі 167488,62 грн. є безпідставними, оскільки ці твердження не підтвердженні належними та достовірними доказами.

Так, з матеріалів справи та висновків судово-бухгалтерських експертиз від 05.06.2013 року ( т.2 а.с.2-15) та від 28.11.2013 року (т.2 а.с.194-206) вбачається, що вищевказані твердження представника позивача по первісному позову ОСОБА_7 документально не підтверджено.

Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Однак, представник позивача по первісному позову звернувшись до суду, просив стягнути солідарно з відповідача 1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитним Договором від 13.02.2012 року в загальній сумі 167488,62 грн. недивлячись на те, що 16.02.2012 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено Угоду про припинення зобов'язань за кредитним Договором від 13 лютого 2012 року ( прощення боргу з відстрочкою сплати платежів за графіком) та те, що після укладанння Угоди від 16.02.2012 року між ОСОБА_2 та Банком не укладався договір поруки, що є недотриманням положень передбачених ст. 11 ЦПК України про що в судовому засіданні було роз'ясненно сторонам по справі, але представник позивача не уточнила або не змінила позовні вимоги.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин справи, дає суду підстави визнати позовні вимоги по первісному позову необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Щодо вирішення позовних вимог по зустрічному позову, то суд приходить до наступного.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що вперше договірні відносини, які були фактично спрямовані на набуття цивільних прав і обов'язків винили між Банком та ОСОБА_1 на підставі кредитного Договору від 29.12.2007 року.

Відповідно до ст. ст. 257, 258 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Так, п.1.2.2 кредитного Договору від 29.12.2007 року передбачено, що ліміт кредитної лінії надається на строк 12 місяців і тому Позичальник повинен повернути всю суму кредиту не пізніше 30 листопада 2008 року.

Відповідно до ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, у п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»роз'яснено, що, враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Згідно п.1.6. та п.7.4 кредитного Договору від 29.12.2007 року вбачається, що цільове використання кредиту, це є поточні проблеми. В разі, якщо Позичальник є фізичною особою, то використовує кредит на споживчі потреби.

Відповідно до ч.1 ст. 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Враховуючи положення вказаних норм законів, роз'яснення постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 та встановлені обставини справи, суд прийшов до висновку, що строк позовної давності пропущено, оскільки початок перебігу позовної давності за зверненням Банку до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним Договором від 29.12.2007 року почався 30 листопада 2008 року й сплинув 30 листопада 2011 року, але представник Банку звернувся до суду з першим позовом лише 24.01.2012 року (т.2 а.с. 155,156), а з даним позовом 02.11.2012 року ( т. 1 а.с.2-4). Про поважність причин пропуску позовної давності представник позивача по первісному позову не заявляв.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд задовольняє вимогу відповідача 1 ОСОБА_1 за первісним позовом, оскільки визнає, що строк позовної давності по виконання умов кредитного Договору від 29.12.2007 року, сплинув 30 листопада 2011 року.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями ч.1, ч.3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, відповідно до ч.1, ч.3, ч.5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, положенням ч.1 ст. 230 ЦК України передбачено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша

статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Не дивлячись на те, що 30.11.2011 року сплинув строк позовної давності і внаслідок цього забороняється вимагати повернення кредиту за кредитним Договором від 29.12.2007 року, представники позивача Марченко Г.С. та Григор'єв О.В. представляючи та захищаючи інтереси Банку, звернувшись до суду з позовними заявами від 24.01.2012 року (т.2 а.с. 155,156) та від 02.11.2012 року (т.1 а.с.2-4) зазначили в них, що кінцевий строк повернення кредиту по кредитному Договору від 29.12.2007 року є 31.12.2009 року, а не 30 листопада 2008 року, чим самим намисно намагались завести суд та відповідача 1 ОСОБА_1 в оману для того, щоб безпідставно стягнути кошти на користь Банку.

Представникам Банку не вдалось завести суд в оману, але вони достигли своєї мети щодо безпідставної пролонгації строку по виконанню умов кредитного Договору від 29.12.2007 року не дивлячись на те, що спливув строк позовної давності, оскільки відповідач 1 ОСОБА_1, яка не маючи юридичної освіти, не розміючи, що таке поняття, як позовна давність та перебуваючи під морально-психологічним тиском з їх боку, які наголошували на тому, що суд обов'язково стягне з неї значну суму коштів на користь Банку, а якщо вона не сплатить гроші, то у неї заберуть і реалізують квартиру. Внаслідок цього ОСОБА_1 була заведена в оману та була вимушена підписати новий кредитний Договір від 13.02.2012 року, який за своїм змістом суперечить вимогам ЦК України, іншим законодавчим актам та не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому є недійсним по наступним підставам.

Так, предметом кредитного Договору від 13.02.2012 року є те, що Банк надає ОСОБА_1 кредит в сумі 173055,49 грн., а ОСОБА_1 зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти сплативши плату за користування кредитом.

Однак, згідно висновків судово-бухгалтерських експертиз від 05.06.2013 року та від 28.11.2013 року, поясненнь сторін наданих в судовому засіданні встановлено, що Банк не надавав, а ОСОБА_1 не отримувала кредит в сумі 173055,49 грн. Таким чином, договір від 13.02.2012 року не може вважатись кредитним, оскільки він суперечить положенням ст. 509, ч.1 ст. 1054 ЦК України і тому має бути визнаний недійсним.

Крім того, п.1.1. - предмет договору від 13.02.2012 року, суперечить пункту 1.4. цього ж договору, де зазначено, що цільове використання (мета) кредиту це є погашення заборгованості Позичальника-ОСОБА_1 перед Банком за кредитним Договором від 29.12.2007 року, це також суперечить п.7.8 цього ж Договору, в якому зазначено, якщо Позичальник є фізичною особою то він отримує споживчий кредит.

Таким чином, договір від 13.02.2012 року суперечить також положенням п.23 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», де зазначено, що споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції та суперечить п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», де зазначено, що кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Окрім того, судом встановлено, що кредитний Договір від 13.02.2012 року по своїй суті не може бути способом забезпечення виконання зобов'язань, передбачених умовами попереднього кредитного Договору від 29.12.2007 року, оскільки це суперечить главі 49 ЦК України.

Вищевикладені обставини свідчать про наявність правових підстав (ч.1, ч.3, ч.5 ст. 203 та ст. 230 ЦК України) для визнання кредитного Договору укладеного 13.02.2012 року між Банком та ОСОБА_1, недійсним, оскільки оспорюваний правочин суперечить деяким положенням ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, волевиявлення ОСОБА_1 під час укладення цього правочину не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, оспарюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, так як Банк ніякого кредиту не надавав, а представники Банку завели ОСОБА_1 в оману щодо обставин, які мають істотне значення та не повідомили про обставини, які перешкоджають вчиненню даного правочину, тобто про те, що минув строк позовної давності по виконанню умов кредитного Договору від 29.12.2007 року.

З урахуванням викладеного, суд вбачає підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення (ч. 2 ст. 548 ЦК України).

Таким чином, в силу приписів ч.1 ст. 216, ч. 1 ст. 236 та ч. 2 ст. 548 ЦК України договір поруки від 13.02.2012 року та угода про припинення зобов'язань за кредитним договором № ВL1291/1 від 13.02.2012 року (прощення боргу з відстрочкою сплати платежів за графіком) від 16.02.2012 року також підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до ч.1 ст. 1057-1 ЦПК України у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

Так, відповідно до абз.2 ч.1 ст. 216 ЦПК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Пунктами 7, 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК.

Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Враховуючи те, що згідно кредитного Договору від 13.02.2012 року Банк не надав ОСОБА_1 кредит, а вона після укладення цього недійсного правочину сплатила Банку 14509,57 грн., що підтверджується поясненнями сторін, матеріалами справи та висновком судово-бухгалтерської експертизи від від 28.11.2013 року (т. 2 а.с. 194-225), суд вважає за необхідне задовольнити вимогу ОСОБА_1 та стягнути з Банку на її користь зазначену суму коштів в порядку односторенньої реституції.

Крім того, згідно ст. 88 ЦПК України, необхідно стягнути з Банку на користь відповідача 1 по первісному позову 2900 грн. сплачених нею за проведення судово-бухгалтерської експертизи, що підтверджується квитанцією № 0322 від 01.03.2013 року ( т.1 а.с. 84).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 123, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 202,203, 215, 216, 230, 236, 257, 258, 261, 267, 509, 526, 530, 533, 548, 628, 638, 1054, 1057-1 ЦК України, ст. ст. 11, 15, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 6, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808, п.п.7, 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п. 16 постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України від 30.03.2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, відмовити в повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа: ОСОБА_2 прo зaхист прaв спoживaчa тa визнaння правочинів недійсними, задовольнити.

Визнати, що 30 листопада 2011 року сплинув строк позовної давності по виконанню ОСОБА_1 умов кредитного договору № ВL1291, укладений 29.12.2007 року з Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк».

Визнати кредитний договір № ВL1291/1, укладений 13 лютого 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_1; договір поруки № ВL1291/1-П1, укладений 13 лютого 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_2; угоду про припинення зобов'язань за кредитним договором № ВL1291/1 від 13 лютого 2012 року, укладену 16 лютого 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_1, недійсними з моменту їх укладення.

Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину у вигляді oднoстoрoнньої реституції щодо кредитного договору № ВL1291/1, укладеного 13 лютого 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_1 та угоди про припинення зобов'язань за кредитним договором № ВL1291/1 від 13 лютого 2012 року, укладеної 16 лютого 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_1.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, р/р № 32004160302 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, Код ЄДРПОУ 21133352) на користь ОСОБА_1 отриману за недійсними правочинами грошову суму в розмірі 14509,57 грн. (чотирнадцять тисяч п'ятсот дев'ять гривень 57 копійок) та судові витрати по оплаті за проведення експертизи 2900 грн. (дві тисячі дев'ятсот гривень), а всього 17409,57 грн. (сімнадцять тисяч чотириста дев'ять гривень 57 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Київської області через Богуславський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Текст повного рішення виготовлено 28 січня 2014 року.

Головуючий: суддя В. М. Корбут