Постанова № 36883644, 24.01.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

24 січня 2014 року 15:20 справа №826/20703/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Приватного акціонерного товариства “Пріоком”

до

Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України – Центрального офісу з обслуговування платників податків

про

скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27 грудня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Приватне акціонерне товариство “Пріоком” (далі по тексту – позивач, ПрАТ “Пріоком”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України – Центрального офісу з обслуговування платників податків (далі по тексту – відповідач, МГУ-ЦО), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 09 жовтня 2013 року №0001504210 та №0001514210.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 січня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/20703/13-а, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 24 січня 2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив; сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення МГУ-ЦО від 09 жовтня 2013 року №0001504210 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України ПрАТ “Пріоком” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 1 030 799,00 грн., в тому числі за основним платежем – 1 030 798,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 1,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення МГУ-ЦО від 09 жовтня 2013 року №0001514210 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України ПрАТ “Пріоком” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на 1 179 503,00 грн., в тому числі за основним платежем – 1 175 878,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 3 625,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 24 вересня 2013 року №1162/42-10/30635929 “Про результати позапланової виїзної документальної перевірки Приватного акціонерного товариства “Пріоком” (код за ЄДРПОУ 30635929) з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на додану вартість при здійсненні операцій з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ “ІТ-Кур’єр” (код ЄДРПОУ 35731852) за червень 2011 року та податку на прибуток за період з 01.04.2011р. по 30.06.2013р. (далі по тексту – Акт перевірки).

Вказані в Акті перевірки порушення відповідач обґрунтовує наступним: за даними акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача – ТОВ “ІТ-Кур’єр”, встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій з ТОВ “Діомат ЛТД” та порушення вимог Податкового кодексу України в частині оподаткування податком на додану вартість, правочини з продажу та купівлі товарів (робіт, послуг) ТОВ “ІТ-Кур’єр” не спрямовані на настання реальних наслідків та суперечать моральним засадам суспільства; перевіркою не встановлено укладання договорів купівлі-продажу по придбанню обладнання між ТОВ “ІТ-Кур’єр” та ПрАТ “Пріоком”, хоча в усіх податкових накладних в графі “Вид цивільно-правового договору” зазначено інформацію про договір купівлі-продажу, його дату та номер, в графі “№ та дата договору” зазначено № та дату рахунку для здійснення оплати; правочини між ТОВ “ІТ-Кур’єр” та ПрАТ “Пріоком” в письмовому вигляді не укладались, що не відповідає статті 208 Цивільного кодексу України; по відносним із перевізником ПП “Автошлях Україна” щодо перевезення обладнання не надано заявок, в актах виконання транспортно-експедиційних послуг не наведено інформацію про укладання договору з перевізником, інформації про перевізника, вантажу та маршрут перевезення; до перевірки не надані товарно-транспорті накладні, що підтверджують факт перевезення вантажу до місця призначення; у подорожніх листах відсутній номер та вони виписані на термін до семи днів з виправлення дати; таким чином, на думку відповідача, перевіркою встановлено відсутність первинних документів, що підтверджують транспортування обладнання, отриманого від ТОВ “ІТ-Кур’єр”, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено чинним законодавством України.

Крім того відповідач зазначає, що правочини між ТОВ “ІТ-Кур’єр” та ПрАТ “Пріоком” здійсненні без мети настання реальних наслідків та є нікчемними.

Наведена інформація, на думку відповідача, позбавляє правового значення первинні документи та податкові накладні по вказаним господарським операціям та виключає можливість позивача формувати витрати та податковий кредит.

Позивач вважає протиправними спірні податкові повідомлення-рішення, оскільки господарські операції з ТОВ “ІТ-Кур’єр” підтверджені первинними документами та податковими накладними, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ПрАТ “Пріоком” дотримано передбачені умови для формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позовні вимоги ПрАТ “Пріоком” є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ТОВ “ІТ-Кур’єр” та ПрАТ “Пріоком”, мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Матеріали справи підтверджують, що на підставі усного правочину згідно рахунків на оплату та видаткових накладних ТОВ “ІТ-Кур’єр” протягом червня 2011 року поставило ПрАТ “Пріоком” комп’ютерне обладнання (система збереження даних, процесори, сервери, модулі пам’яті, диски, контролери тощо) на загальну суму 6 184 789,98 грн.

ТОВ “ІТ-Кур’єр” виписало позивачу податкові накладні, що датовані червнем 2011 року, на загальну суму 6 184 789,98 грн., у тому числі податок на додану вартість 1 030 798,33 грн.

В розрахунок за поставлені товар/послуги ПрАТ “Пріоком” перерахувало на рахунок виконавця грошові кошти, що підтверджується виписками банку, копії яких містяться в матеріалах справи.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За визначенням статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи, що предметом взаємовідносин між ТОВ “ІТ-Кур’єр” та ПрАТ “Пріоком” є поставка товару, первинними документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, є видаткові накладні на відпуск товару.

Суд звертає увагу на те що, як свідчить зміст Акту перевірки, відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у ПрАТ “Пріоком” видаткових накладних, відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У свою чергу відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних правовідносин (видаткові накладні), не відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”; не встановлено таких обставин і в Акті перевірки.

При цьому суд звертає увагу, що ймовірні порушення податкового законодавства підприємством-постачальником не є підставою для позбавлення правового значення відповідних первинних та податкових документів, що видані цим постачальником.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача на відсутність первинних документів, що підтверджують транспортування обладнання, оскільки документи, які підтверджують транспортування товару, такі як, товарно-транспортні накладні та подорожні листи, не є первинним документами в розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Безпідставними є посилання відповідача на порушення в частині оформлення та неповноту даних актів виконання транспортно-експедиційних послуг та подорожніх листів по відносним із перевізником ПП “Автошлях Україна” та не надання заявок на перевезення обладнання, оскільки у межах спірних правовідносин не розглядається питання правомірності віднесення позивачем до складу витрат вартості транспортно-експедиційних послуг ПП “Автошлях Україна”.

Досліджуючи питання пов’язаності придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов’язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та інформацією, розміщено в мережі Інтернет - http://priocom.com/ua/about/priocom, ПрАТ “Пріоком” здійснює діяльність у сфері установлення та монтажу машин і устаткування, оптової торгівлі комп’ютерами та устаткуванням, комп’ютерного програмування та іншу діяльність у сфері інформаційних і комп’ютерних систем; ПрАТ “Пріоком” є провідним системним інтегратором та партнером ключових національних телекомунікаційних операторів з побудови та підтримки великомасштабних мережних рішень. Компанія пропонує операторам зв’язку: побудову комплексних інфраструктурних рішень на всіх рівнях мережі, впровадження OSS/BSS, підтримка.

Судом встановлено, що придбане у ТОВ “ІТ-Кур’єр” комп’ютерне обладнання у подальшому реалізовано позивачем на користь ПрАТ “МТС Україна” на підставі додаткової угоди від 08 червня 2011 року до рамкового контракту від 21 грудня 2005 року №SІ2005/12-326 та на користь ПрАТ “Телекомінвест” на виконання умов договору від 17 лютого 2011 року №11/945-11, на підтвердження чого позивач надав до суду копії наступних документів: додаткової угоди від 08 червня 2011 року до рамкового контракту від 21 грудня 2005 року №SІ2005/12-326 та договору від 17 лютого 2011 року №11/945-11, специфікацій обладнання, актів звіряння постачання, переліків обладнання, видаткових накладних, податкових накладних, довіреностей на отримання товару, подорожніх листів, товарно-транспортних накладних, договорів доручення, актів виконання транспортно-експедиційних послуг та заявок, сертифікати відповідності на обладнання.

Співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження подальшого продажу придбаного товару вказує, що ПрАТ “Пріоком” здійснювало витрати на придбання у ТОВ “ІТ-Кур’єр” комп’ютерного обладнання для провадження своєї господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

Так само відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що ТОВ “ІТ-Кур’єр” не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов’язань по спірним операціям та не вчиняло фактичних дій, спрямованих на виконання таких зобов’язань.

За таких підстав, суд вважає, що позивач правомірно формував валові витрати (витрати) за перевірений період по взаємовідносинам з ТОВ “ІТ-Кур’єр” у зв’язку з придбанням у нього товарів.

При вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ “ІТ-Кур’єр” було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ “ІТ-Кур’єр” не приймаються до уваги, оскільки такий акт за своєю сутністю не може встановлювати та підтверджувати порушення вимог податкового чи іншого законодавства, та не є підставою для обмеження позивача, як покупця, у праві формувати витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

В частині висновків Акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ “ІТ-Кур’єр” та відсутність письмових угод, суд звертає увагу на наступне.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини першої статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Наведені норми вказують, що питання недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, тобто нікчемних, вирішується виключно судом.

Відповідного рішення суду про визнання недійсними правочинів, укладених між ТОВ “ІТ-Кур’єр” та ПрАТ “Пріоком”, матеріали справи не містять.

У свою чергу органи державної податкової служби не наділені повноваженнями визнавати нікчемними правочини, укладені між суб’єктами господарювання та роботи відповідні висновки в актах перевірок.

Крім того, для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав для визнання нікчемними правочинів, укладених в межах спірних правовідносин між позивачем та контрагентами-покупцями, а матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд враховує, що у статті 208 Цивільного кодексу України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти зокрема, правочини між юридичними особами.

Водночас відповідно до частини першої статті 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також придбання товару з метою провадження господарської діяльності, висновки Акта перевірки про порушення Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на прибуток – протиправним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит – це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв’язку з таким придбанням.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем у ТОВ “ІТ-Кур’єр” товару безпосередньо пов’язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача – ТОВ “ІТ-Кур’єр” - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Помилковими є доводи відповідача про зазначення у податкових накладних, виписаних ТОВ “ІТ-Кур’єр”, недостовірних відомостей про договір купівлі-продажу.

Так, у податкових накладних в рядку “Вид цивільно-правового договору” зазначено договір купівлі-продажу з відповідною датою та номером рахунків на оплату.

Суд звертає увагу, що пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачає обов’язкове зазначення у податковій накладній виду вид цивільно-правового договору навіть у разі укладення правочину в усній формі та здійснення поставок на підставі рахунків.

При цьому зазначення у графах податкової накладної щодо виду цивільно-правового договору, його дати та номеру реквізитів рахунку на оплату не суперечить вимогам Податкового кодексу України; крім того, за усталеною практикою незначні недоліки у заповненні податкової накладної не позбавляють її правового значення.

Враховуючи викладене, на думку суду, ПрАТ “Пріоком” правомірно формувало податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ “ІТ-Кур’єр”, а висновки Акта перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, тому, збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість є протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення МГУ-ЦО від 09 жовтня 2013 року №0001504210 та №0001514210 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, МГУ-ЦО не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПрАТ “Пріоком” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства “Пріоком” задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України – Центрального офісу з обслуговування платників податків від 09 жовтня 2013 року №0001504210 та №0001514210.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства “Пріоком” понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 458,80 грн. (чотириста п’ятдесят вісім гривень вісімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко