Рішення № 368818, 14.11.2006, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22-9866 2006 рік Голов. в 1-й інстан.Кутья С.Д.

Категорія 40 Доповідач Пономарьова О.М.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.

суддів Бондаренко Л.І., Стратіло В.І.,

при секретарі Баклановій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку

цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства закритого типу „Фірма Меблі", ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ворошилівського районного суду м. Донецька від 5 вересня 2006 року, -

встановив:

16 лютого 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства закритого типу „Фірма Меблі", ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що 20 жовтня 1986 року був прийнятий на роботу в Донецьке обласне оптово - рознічне об'єднання „Фірма Меблі" на посаду заступника директора з будівництва. Внаслідок неодноразового перетворення Донецьке обласне оптово - рознічне об'єднання „Фірма Меблі" з 29 листопада 1993 року стало закритим акціонерним товариством „Фірма Меблі", в якому позивач продовжував працювати на посаді заступника генерального директора з будівництва до 6 лютого 2006 року. 2 грудня 2005 року відповідач повідомив ОСОБА_1, що його посада буде скорочена, а він - звільнений . Наказом НОМЕР_1 ОСОБА_1 звільнений з посади заступника генерального директора за скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Вважає, що звільнення стало результатом його звернення до прокуратури з заявою про незаконне заволодіння сім'єю ОСОБА_2 контрольним пакетом акцій і тому є незаконним, оскільки ніякого скорочення штату чисельності працівників фактично не проводилось ні на час попередження, ні на час звільнення. Якщо відповідач мав намір скоротити посаду заступника генерального директора, то повинен був скоротити введену в вересні 2005 року посаду заступника генерального директора, яку займає ОСОБА_3, оскільки він /позивач/ має переважне право на залишення на роботі, яке передбачено законодавством.

Просив поновити його на роботі на посаді генерального директора , стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 7 лютого 2006 року по час поновлення на роботі, та моральну шкоду в сумі 20000 грн., оскільки з вини відповідача був позбавлений роботи, яку виконував 20 років, порушено його право на труд, передбачене ст. 43 Конституції України.

В серпні 2006 року позивач подав додаткову позовну заяву, де доповнив свої позовні вимоги і просив визнати його звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України незаконним, поновити його на роботі на посаду заступника генерального директора акціонерного товариства закритого типу „Фірма Меблі", стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з середньоденного заробітку 95,24 грн., та моральну шкоду в сумі 20000 грн., та 1000 грн. компенсації вартості правової допомоги, а з ОСОБА_2 на його користь стягнути моральну шкоду в сумі 3000 грн., яка заподіяна його умисними діями.

Рішенням Ворошилівського районного суду м. Донецька від 5 вересня 2006 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог до акціонерного товариства закритого типу „Фірма Меблі", ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на вказане рішення суду і просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги , оскільки суд зробив неправильні висновки, які не відповідають встановленим по справі обставинам, не врахував його доводи щодо незаконності звільнення і необгрунтовано відмовив йому в задоволенні вимог, не розглянув ті вимоги, які він заявляв додатково.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги і просили задовольнити її , скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, оскільки вважають звільнення позивача неправильним і незаконним, проведеним в порушення законодавства.

Представники відповідачів в судовому засіданні просили відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду без зміни, оскільки вважали, що при звільненні ОСОБА_1 ніяких порушень закону допущено не було, посада ОСОБА_1 була скорочена, про що він своєчасно повідомлений, у зв'язку з чим він звільнений на підставі вимог ст. 40 п.1 КЗпП України, у відповідності з вимогами закону.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача Чопенко, його представника, представників відповідачів, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційною скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

Конституцією України закріплено право на труд і в ст. 43 передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до вимог ст. 40 п.1 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно зі ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації... і т.і..

Відмовляючи в задоволенні вимог позивача про поновлення на роботі, суд першої інстанції послався на те, що звільнення позивача проведено у відповідності до вимог п.1 ст.40 та ст. 42 КЗпП України.

Між тим, з такий висновок суду першої інстанції суперечить встановленим по справі обставинам.

Як вбачається з роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в постанові № 9 від 6 листопада 1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові справи, пов'язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП , суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлено, що відповідно до наказу НОМЕР_2 ОСОБА_1 прийнятий на роботу в Донецьке обласне оптово - рознічне об'єднання „Фірма Меблі" виконуючим обов'язки заступника директора з будівництва.

2 жовтня 1992 року Донецьке обласне оптово - рознічне об'єднання „Фірма Меблі" перетворене в Донецьке регіональне орендне підприємство торгово-виробничої фірми „Меблі".

29 листопада 1993 року Донецьке регіональне орендне підприємство торгово-виробничої фірми „Меблі" перетворено в закрите акціонерне товариство „ Фірма Меблі". в якому позивач продовжував працювати на посаді заступника генерального директора з будівництва.

На підставі наказу НОМЕР_3 позивач переведений на посаду заступника генерального директора з будівництва, ремонту та технічному забезпеченню діяльності товариства.

ОСОБА_1 відповідно до наказу НОМЕР_4 був призначений відповідальним за енерго та газове господарство фірми і здійснював керівництво роботами з технічного утримання і експлуатації енерго і газового господарства.

Наказом НОМЕР_5 ОСОБА_1 переведений заступником генерального директора.

Наказом НОМЕР_6 на посаду заступника генерального директора , хоча такої вакансії не існувало, з 5 вересня 2005 року прийнятий ОСОБА_3, якому була передана частина обов'язків, що раніше виконував ОСОБА_1. Наказом НОМЕР_7 прийнятий на роботу ОСОБА_5 на посаду головного енергетика.

Як вбачається з матеріалів справи , на день звільнення позивача в штатному розкладі було передбачено дві посади заступника генерального директора. При звільненні ОСОБА_1 за скороченням штату, не була врахована його кваліфікація, що він за освітою має дві спеціальності , протягом 20 років працював на посаді заступника генерального директора і виконував ті обов'язки, які потім стали виконувати ОСОБА_3, прийнятий на роботу лише у вересні 2005 року, та ОСОБА_5, прийнятий на роботу в листопаді.

Дослідивши в судовому засіданні надані докази, суд дійшов висновку, що фактично скорочення чисельності або штату працівників відповідач не проводив.

Відповідно до штатного розкладу, який вводився в дію з 1 квітня 2005 року, в штаті підприємства Існували посада першого заступника генерального директора та посада заступника генерального директора з загальних питань, будівництва, транспорту, на яку наказом НОМЕР_8 переведений ОСОБА_1 .

У зв'язку зі смертю 1 червня 2005 року генерального директора АТЗТ „Фірма Меблі" ОСОБА_6, рішенням Правління від 3 червня 2005 року виконуючим обов'язки генерального директора затверджений ОСОБА_2, який працював заступником генерального директора, і цим же рішенням затверджено новий штатний розклад, , який вводився в дію з 3 червня 2005 року, і відповідно до якого на підприємстві існувала лише одна посада заступника генерального директора. На цю посаду наказом НОМЕР_9 переведений ОСОБА_1 .

При відсутності вакансії заступника генерального директора, наказом НОМЕР_6 на посаду заступника генерального директора з 5 вересня 2005 року прийнятий ОСОБА_3, якому була передана частина обов'язків, що раніше виконував ОСОБА_1. І тільки рішенням правління від 25 жовтня 2005 року в штатний розклад була введена з 1 листопада 2005 року посада заступника генерального директора, а рішенням правління від 2 листопада 2005 року - посада головного енергетика з 11 листопада 2005 року.

2 грудня 2005 року на засіданні Правління прийнято рішення про скорочення

посади заступника генерального директора, який займається питаннями проектування,

будівництва, реконструкції, капітального та поточного ремонтів, тобто ОСОБА_1.

який про це попереджений наказом НОМЕР_10, а наказом НОМЕР_11 позивач звільнений з посади заступника генерального директора за

скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП.

В той же час штатний розклад, який вводився в дію з 1 січня 2006 року, передбачав дві посади заступника генерального директора.

За викладених обставин не можна зробити висновок , що у відповідача відбулось скорочення штату.

Звільняючи за скороченням штату позивача, відповідач штучно утворив ситуацію, прийнявши з 5 вересня 2005 року на неіснуючу вакансію заступника генерального директора ОСОБА_3 і розподіливши наказом НОМЕР_12 обов'язки між заступниками генерального директора, за яким частина обов'язків ОСОБА_1, які він виконував протягом довгого часу, передана ОСОБА_3.

З урахуванням наведеного не можна вважати обґрунтованим звільнення позивача

за скороченням штату.

Відповідно до вимог ст.309 ч. 1 п.З ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

За викладених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача і поновлення його на роботі на посаду заступника генерального директора акціонерного товариства закритого типу „Фірма Меблі".

Згідно зі ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розраховуючи суму, яка підлягає стягненню з відповідача, суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року /з подальшими змінами та доповненнями/ і виходить з середньоденного заробітку позивача в розмірі 95,24 грн., розраховуючи його з заробітку за останні два місяці роботи: грудень 2005 року - 22 робочих дня - 2000 грн.,

січень 2006 року - 20 робочих днів - 2000 грн..

Крім цього, суд враховує, що з часу звільнення позивача відбулося збільшення заробітної плати на підприємстві на коефіцієнт - 1,233, і за таких підстав середньоденний заробіток, з якого необхідно провести розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, складає 117,43 грн..

Виходячи з графіку роботи позивача, час вимушеного прогулу складає 193 дня.

Таким чином за час вимушеного прогулу позивачу підлягало стягнути 22663,99 грн., але в судовому засіданні встановлено, що при звільнені позивачу виплачена вихідна допомога в розмірі середньомісячного заробітку, тобто 2000 грн., і за таких підстав стягненню підлягає сума 20663,99 грн..

Суд встановив, що відповідачем порушені законні права позивача, допущене незаконне його звільнення, внаслідок чого він був позбавлений роботи, не працював протягом дев'яти місяців.

Відповідно до вимог ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд, керуючись вимогами ст. 237-1 КЗпП України , дійшов висновку про те, що порушенням трудових прав позивачу заподіяна моральна шкода, і виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що вона підлягає відшкодуванню в розмірі 1000 грн. і стягненню з акціонерного товариства закритого типу „Фірма Меблі". При цьому суд враховує встановлені по справі обставини, час, який позивач не працював, що це вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки на його утриманні знаходиться дружина і в сім'ї немає інших працівників з самостійним заробітком.

Апеляційний суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в розмірі 3000 грн. з відповідача ОСОБА_2, який , на його думку, зловживаючи своїм становищем, умисно незаконно його звільнив, не підлягають задоволенню, оскільки ці доводи в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до вимог ст. 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім надання безоплатної правової допомоги. З матеріалів справи вбачається, що позивачу надавалась правова допомога адвокатом та іншими фахівцями, які приймали участь в судовому засіданні, тому підлягають задоволенню його вимоги про стягнення з відповідача 1000 грн. витрат на правову допомогу.

У відповідності до вимог ст.ст.81 та 88 ЦПК України з відповідача - акціонерного товариства закритого типу „Фірма Меблі" належить стягнути судовий збір на користь держави в розмірі 59,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в Апеляційному суді Донецької області в розмірі 30 грн..

Виконуючи вимоги ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на його користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 2524,74 грн. ( за один місяць) слід допустити до негайного виконання.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ворошилівського районного суду м. Донецька від 5 вересня 2006 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства закритого типу „Фірма Меблі", ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

ОСОБА_1 поновити на роботі на посаду заступники генерального директора акціонерного товариства закритого типу „Фірма Меблі" .

Стягнути з акціонерного товариства закритого типу „Фірма Меблі" (р\р 26002150637241 в ДВФ АКБ „Укрсоцбанк" в м. Донецьку МФО 334011, ЄДРПОУ 01554841) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 20663,99 грн. (двадцять тисяч шістсот шістдесят три грн. 99 коп.), моральну шкоду в розмірі 1000 грн. (одна тисяча грн.) та витрати на правову допомогу 1000 грн.(одна тисяча грн.).

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства закритого типу „Фірма Меблі" на користь держави судовий збір в розмірі 59,50 грн..

Стягнути з акціонерного товариства закритого типу „Фірма Меблі" витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в Апеляційному суді Донецької області в розмірі 30 грн. на р/р 35228011000992 УДК в Донецькій області МФО 834016 ОКПО 02891428 отримувач Апеляційний суд Донецької області.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на його користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 2524,74 грн. ( за один місяць) піддати негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили .