Постанова № 36881528, 29.01.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2014 р. Справа № 917/1743/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Коваленка В.О., довіреність б/н від 20.09.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Відродження", с. Пришиб, Кременчуцький район, Полтавська область (вх. №3756 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 14.11.13 у справі № 917/1743/13

за позовом Приватне підприємство "Бізон-Тех 2006", м. Запоріжжя

до ТОВ "Відродження", с. Пришиб, Кременчуцький район, Полтавська область

про стягнення 140 881,30 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 14.11.2013 по справі № 917/1743/13 (суддя Гетя Н.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" на користь Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006" 27364,00 грн. основної заборгованості, 23209.20 грн. штрафу, 40308,10 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 2817,63 грн. судового збору. В частині стягнення 50000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинено.

Відповідач з даним рішенням не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006" у вигляді стягнення з ТОВ "Відродження" штрафних санкцій в сумі 20000,00 грн. і відповідно до вказаної суми судовий збір в сумі 1720,50 грн.

В обґрунтування викладених вимог відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в зв'язку з тим, що відповідач був позбавлений можливості надати до суду докази для встановлення фактичних обставин справи. Відповідач зазначає про те, що станом на 14.11.2013 року основний борг був ним сплачений, однак судовим рішення присуджено до стягнення 27364,00 грн. основної заборгованості. Відповідач вважає, що позивачем неправомірно нараховані 23209,20 грн. штрафу та 40308,10 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, і вказана сума, на думку відповідача, підлягає зменшенню на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає їх безпідставними, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Позивач зазначає про те, що станом на дату прийняття рішення відповідач не надав доказів проведення повної оплати суми заборгованості, а факт сплати простроченого за договором основного боргу відповідачем після подачі до нього позову не звільняє останнього від сплати нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами та штрафу за порушення відповідачем строків оплати платежу. Крім того, позивач посилається про відсутність підстав для зменшення штрафу та нарахованих процентів.

Позивач своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористався, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 12.01.2012 року між Приватним підприємством "Бізон-Тех 2006" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Відродження" (відповідач, покупець) був укладений договір поставки насіння № ПЛ-Н-7 (а.с. 10-14), відповідно до якого постачальник у порядку, строки та на умовах, визначених даним договором та специфікаціями до нього, зобов'язався поставити та передати у власність покупця насіння для сівби (далі - насіння, товар), а покупець - прийняти товар та оплатити його (п. 1.1. договору).

Згідно положень п. 9.1. договору поставки насіння № ПЛ-Н-7 від 12.01.2012 року (далі - договір) цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до кінця року, в якому він був укладений.

Відповідно до п. п. 2.1.-2.3. договору найменування (асортимент) товару, його кількість та ціна вказуються у специфікаціях до даного договору, які є його невід'ємними частинами.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами були підписані специфікації до договору № 1 від 12.01.2012 року, № 2 від 02.10.2012 року та № 3 від 16.10.2012 року (а.с. 15-17).

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов укладеного договору позивач здійснив поставку зазначеного у специфікаціях товару відповідачеві, а останній його отримав, про що свідчать наявні у справі копії видаткових накладних (а.с. 18-20), а також довіреності № 19 від 15.05.2012 року, № 67 від 02.10.2012 року та № 70 від 16.10.2012 року (а.с. 21-23).

Разом із тим, в порушення своїх зобов'язань за договором відповідач даний товар оплатив лише частково на суму 53500,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки по рахунку (а.с.24).

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 77364,00 грн. основного боргу, а також нарахованих на підставі п. п. 8.1.3. штраф у сумі 23209,20 грн., та у відповідності до п. 8.5. договору, ст. ст. 692, 694, 536 ЦК України процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 40308,10 грн.

З матеріалів справи вбачається, що після звернення до суду з даним позовом відповідачем було здійснене часткове погашення суми основного боргу в розмірі 50000,00 грн., що підтверджується копіями банківських виписок по рахунку та відповідних платіжних доручень (а.с. 42, 54-56, 62-63).

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення 50000,00 грн. основного боргу місцевим господарським судом припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки товару та його отримання відповідачем, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 27364,00 грн. за отриманий ним товар.

Також, зважаючи на те, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання, на підставі п. 8.1.3 договору, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 30 % від простроченої суми, що становить 23209,20 грн.

Крім того, позивачем на підставі п. 8.5. договору відповідачу нараховані проценти за користування чужими грошовими коштами та згідно наданого позивачем розрахунку вони складають 40308,10 грн.

Враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів своєчасного погашення суми основного боргу та нарахованих від несплаченої суми процентів, а також з огляду на положення ст. 536, ч. 5 ст. 694 ЦК України, суд першої інстанції вважав позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 40308,10 грн. обґрунтованими, такими, що підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги були задоволені місцевим господарським судом у повному обсязі, зважаючи на їх доведеність, матеріальну та документальну обґрунтованість.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка. А відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідач в апеляційній скарзі факт поставки не заперечує, будь-якими доказами не спростовує, але посилається на те, що станом на 14.11.2013 року основний борг був ним сплачений, однак судовим рішення присуджено до стягнення 27364,00 грн. основної заборгованості.

Проте, колегія суддів наведені відповідачем доводи до уваги не приймає, оскільки, відповідач, будучи достеменно обізнаний про розгляді справи в суді першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 30, 65), на час прийняття рішення у справі, не надав до суду доказів оплати виниклої заборгованості перед позивачем.

Матеріали справи також свідчать про те, що позовна заява була подана до суду 22.08.2013, в той час, як відповідач частково оплатив товар за договором в сумі 10000,00 грн. лише 23.08.2013.

Також, в процесі розгляду справи відповідач здійснив платежі в рахунок оплати товару за договором, а саме: 15.10.2013 в розмірі 20000,00, грн. та 24.10.2013 в розмірі 20000,00 грн.

Отже, станом на день прийняття рішення у справі сума основної заборгованості відповідача становила 27364,00 грн.

На підставі викладеного, місцевий господарський суд, з урахуванням фактичних обставин справи та наявних у справі документальних доказів, зважаючи на те, що відповідач доказів повної оплати заборгованості за договором не надав, будь-яких заяв або клопотання щодо неможливості їх подання не заявляв та не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні, правомірно прийняв рішення про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 27364,00 грн., а в частині сплаченої відповідачем суми боргу в розмірі 50000,00 грн. припинив провадження на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідач на неправомірність нарахування позивачем 23209,20 грн. штрафу та 40308,10 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки вказані нарахування здійснено позивачем у відповідності до умов договору, а також обґрунтовано наданим до матеріалів справи розрахунком.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, згідно статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбачених договором процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі п. 8.5 договору, а також штрафу відповідності з п. 8.1.3 договору.

Відповідно до ч.3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України).

Сторони п.8.5 договору передбачили розрахунок суми процентів за користування чужими грошовими коштами у вигляді формули, виходячи із ставки 0,5 відсотків у день.

Згідно Специфікації № 3 до договору товар повинен був оплачений відповідачем в порядку, вказаному в договорі, та в такі строки:

не пізніше 15.10.2012 - 104404,00 грн., а саме: 77364,00 грн. за специфікацією № 1 від 12.01.2012; 27040,00 грн. за Специфікацією № 2 від 02.10.2012;

не пізніше 31.10.2012 - 26460,00 грн. за Специфікацією № 3 від 16.10.2012.

Отже, остаточно та повністю відповідач повинен був розрахуватись не пізніше 31.10.2012, в той час, як відповідач у встановлені Специфікаціями строки не виконав свої грошові зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, колегія суддів констатує, що проценти за користування чужими грошовими коштами нараховані позивачем за 80 днів, тобто з 03.06.2013 по 21.08.2013, виходячи з вартості поставленого та неоплаченого товару, а також з урахуванням часткової сплати відповідачем товару, та складають 40308,10 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що застосування передбаченого договором штрафу не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 ЦК України) на прострочену суму оплати товару.

Так, проценти за користування грошовими коштами не є ні видом забезпечення виконання зобов'язання, ні штрафною санкцією, а є платою за користування коштами позивача з метою компенсації кредиторові відсутності в його обороті грошових коштів у визначений договором період, в той час, як штраф є видом забезпечення виконання грошового зобов'язання та його нарахування передбачено умовами договору за прострочення оплати товару понад 20 календарних днів.

Отже, одночасне стягнення процентів за користування грошовими коштами та штрафу не суперечить вимогам чинного законодавства.

При цьому, домовляючись про умови договору, сторони в п. 9.11 договору передбачили, що договір відповідає волі сторін, а його умови, у тому числі умови щодо сплати процентів та штрафу, сторони визначили розумними та справедливими.

Таким чином, наведені законодавчі приписи, умови договору та встановлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті поставленого товару у розмірі та у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог щодо стягнення з відповідача 23209,20 грн. штрафу та 40308,10 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих у відповідності з умовами договору.

Колегія суддів вважає безпідставними вимоги відповідача щодо зменшення суми процентів та штрафу, оскільки їх нарахування є правомірним, а відповідач є таким, що порушив умови договору. Також, у господарського суду відсутні правові підстави для зменшення процентів за користування чужими грошовими коштами в зв'язку з тим, що вони не є штрафними санкціями.

Крім того, приписи п. 3 ст. 83 ГПК України надають господарському суду право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), в той час, як відповідачем не доведено винятковості обставин, та відповідач з такою заявою до місцевого господарського суду не звертався, тобто вказані вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

На підставі викладеного, колегія суддів визнає, що позивач обґрунтував та належним чином довів належними та допустимими доказами правомірність своїх позовних вимог до відповідача. Разом з цим, факти, викладені в апеляційній скарзі відповідачем і його посилання на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Полтавської області від 14.11.13 у справі № 917/1743/13 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи відповідача, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись 32-34, 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "Відродження", с. Пришиб, Кременчуцький район, Полтавська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 14.11.13 у справі № 917/1743/13 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 27 січня 2014 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.