Рішення № 36880317, 13.01.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1402/503/12 13.01.2014 13.01.2014 13.01.2014

Провадження №22-ц/784/112/14 Суддя по 1 інстанції - Янчук С.В.

Категорія 20 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Рішення

Іменем України

13 січня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів - Серебрякової Т.В., Шолох З.Л.,

при секретарі судового засідання - Богатирьовій В.А.,

за участю:

- представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

- представника відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

представника відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6

на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2013 року за

позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про стягнення грошової суми за договором позики,

та зустрічним позовом

ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків нікчемності,

встановила:

У серпні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення грошової суми за договором позики.

Позивачка вказувала, що 15 вересня 2011 року продала відповідачам належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 за 28 000 грн., уклавши договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7 Відповідачі проживають у придбаному будинку.

Під час посвідчення договору виявилося, що для повного розрахунку у відповідачів не вистачило 13 000 грн. Разом з тим, вони запевнили, що найближчим часом віддадуть зазначену суму, про що в цей же день видали розписки. Крім того, в розписці зобов'язалися повернути їй і 1000 грн. витрат, додатково понесених нею при оформленні договору в нотаріуса.

На виконання цих домовленостей, відповідачі 21 листопада 2011 року виплатили лише 2000 грн. і надали додаткову розписку, якою зобов'язалися виплатити 11 000 грн. за будинок, шляхом проведення щомісячних платежів, проте борг не повернули.

Посилаючись на те, що залишок боргу становить 12 000 грн., враховуючи 1000 грн. витрат на оформлення договору, позивачка просила стягнути солідарно з відповідачів 13 113,24 грн. з урахуванням інфляційних втрат за період з 1 жовтня 2011 року по 1 серпня 2012 року.

Заперечуючи проти позову, відповідачі через свого представника звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання боргового зобов'язання нікчемним, посилаючись на те, що воно мало бути вчинено у нотаріальній формі як і договір купівлі-продажу.

Доповнюючи зустрічні позовні вимоги, відповідачі також просили застосувати наслідки нікчемності правочину, а саме: стягнути з ОСОБА_2 13 000 грн., а також 6000 грн. - подвійну суму завдатку, який до оформлення договору купівлі-продажу 15 травня 2011 року передали їй по розписці.

Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з відповідачів на користь позивачки солідарно 13 113,24 грн. боргу та 1714,60 грн. судових витрат. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову відповідачів.

В апеляційній скарзі представник відповідачів, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольнити зустрічний позов.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст. 1047 цього Кодексу).

Частиною 1 ст. 1047 ЦК України передбачено укладення договору позики у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

На підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно із ч. 2 ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж самими сторонами (новація).

Згідно із ч. 4 ст. 604 ЦК України новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Із матеріалів справи вбачається, що 15 вересня 2011 року сторони уклали договір купівлі-продажу, за яким позивачка продала відповідачам належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 за 28 000 грн., а саме : по ? частці кожному із них. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7

Відповідачі з травня 2011 року проживають у вказаному будинку.

На виконання цього договору відповідачі не доплатили позивачці всю обумовлену між ними суму. За взаємною згодою сторін, 15 вересня 2011 року відповідачі видали позивачці розписку, в якій зобов'язалися доплатити недоплачену суму 13 000 грн. (а.с. 8).

Крім того, 15 вересня 2011 року тільки ОСОБА_4 видала позивачці розписку, в якій, окрім 13 000 грн., зобов'язалася повернути позивачці ще 1000 грн. витрат, понесених нею при оформленні документів (а.с.7).

На вимогу позивачки повернути борг у жовтні 2011 року, відповідачі 21 листопада 2011 року повернули 2000 грн. та в цей же день видали розписку, в якій визнали залишок боргу 11 000 грн., який, як зазначено в розписці, зобов'язалися виплатити шляхом щомісячних платежів. Всі оригінали розписок знаходилися у позивачки та залучені її представником до матеріалів справи в суді апеляційної інстанції.

Отже, з урахуванням викладених обставин, в даному випадку мала місце новація, тобто заміна первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами, внаслідок яких у відповідачів виникло перед позивачкою грошове зобов'язання, визнане ними на суму 13 000 грн., з яких повернуто 2000 грн., залишок боргу становить 11 000 грн.

Суму боргу позивачка просила стягнути з відповідачів з урахуванням лише інфляційних втрат за період з 1 жовтня 2011 року по 1 серпня 2012 року у відповідності до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного та в межах заявлених ОСОБА_2 позовних вимог, підлягала поверненню відповідачами в рівних частках сума боргу 11 022 грн., з яких, враховуючи встановлені індекси інфляції за кожен місяць шляхом їх множення між собою, інфляційні втрати становлять 22 грн. за період з 1 жовтня 2011 року по 1 серпня 2012 року (11 000 грн. х 1,002 = 11 022 грн.).

Оскільки боргову розписку на 1000 грн. видала позивачці лише ОСОБА_4, тому зазначена сума боргу підлягала стягненню лише з неї на користь позивачки.

Суд першої інстанції на зазначені обставини справи уваги не звернув, а тому допустив помилку при вирішенні питання про розмір та порядок стягнення боргу, безпідставно застосувавши солідарний порядок стягнення суми боргу та судового збору у зв'язку з чим, рішення суду в цій частині підлягає зміні на підставі пунктів 1,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Водночас, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що відсутні підстави для визнання договору позики нікчемним, оскільки первісне зобов'язання замінено новим зобов'язанням між тими самими сторонами.

При цьому, дотримано передбачену законом письмову форму договору позики, тому суд правомірно відмовив у задоволенні зустрічного позову, враховуючи вимоги ст. ст. 1053, 1047 ЦК України.

Так, умовами здійснення новації є, по-перше, двостороння угода (домовленість), по-друге, дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто дотримання форми, передбаченої для укладення договору позики( ч.2 ст. 1053 ЦК України), по - третє - дійсність первинного зобов'язання.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірного стягнення на користь позивачки витрат на правову допомогу також є необґрунтованими.

Зокрема, частиною 1 ст. 84 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правої допомоги.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч. 1 ст. 88 ЦПК).

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом ( ч.2 ст. 84 ЦПК України).

Прикінцевими та перехідними положеннями ЦПК України (розділ XI п.2) встановлено, що ч.2 ст. 84 ЦПК України набирає чинності з моменту набрання чинності відповідним законом.

З 1 січня 2012 року набрав чинності ОСОБА_1 України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Статтею 1 вказаного закону передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 понесла витрати на правову допомогу в сумі 1 500 грн., яку їй за договором про надання юридичних послуг надавала адвокат ОСОБА_3, яка неодноразово приймала участь у судових засіданнях та вчиняла інші процесуальні дії, пов'язані з розглядом справи (а.с. 10-12).

За такого, виходячи із мінімальної заробітної плати 1 147 грн., встановленої з 1 січня 2013 року, стягнення на користь позивачки з відповідачів 1 500 грн. витрат, понесених на правову допомогу, відповідає вимогам закону, принципам розумності та справедливості.

Інші доводи апеляційної скарги виходять за межі заявлених позовних вимог, а тому, згідно ст. 303 ЦПК України, не можуть бути предметом апеляційного розгляду.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2013 року змінити в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 та розподілу судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 в рівних частках 11 022 грн. боргу з урахуванням інфляційний втрат за період з 1 жовтня 2011 року по 1 серпня 2012 року - по 5 511 грн. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1000 грн. боргу.

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 в рівних частках 1 714,60 грн. судових витрат - по 857,30 грн. з кожного.

Рішення суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: