Ухвала суду № 36874663, 23.01.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2014 року Справа № 13697/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Макарика В.Я.

суддів - Глушка І.В. Большакової О.О.

за участю секретаря судового засідання - Ливак М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ТОВ "Самолусківський крохмальний завод" та Гусятинської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.10.2013р. у справі № 819/1924/13-а за позовом ТОВ "Самолусківський крохмальний завод" до Гусятинської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Самолусківський крохмальний завод» звернулося у Тернопільський окружний адміністративний суд з позовом до Гусятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 квітня 2013 року №0000732200, №0000792200 та від 12 червня 2013 року №0001112200, №0001122200.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.10.2013р.- позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Густинської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області державної податкової служби від 29 квітня 2013 року №0000732200 та від 12 червня 2013 року №0001112200, №0001122200. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Повернуто з державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Самолусківський крохмальний завод» 2 294 грн. сплаченого судового збору.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач ТОВ "Самолусківський крохмальний завод" оскаржило її в апеляційному порядку та просить скасувати постанову суду першої інстанції частині у частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю. Апелянт свої вимоги мотивує тим, що судом 1 інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, висновки суду вважає необґрунтованими з підстав викладених в апеляційній скарзі, та порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема позивач наголошує на тому , що відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Самолусківський крохмальний завод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15.03.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 11.04.2013 року № 207/2210/36543247 (далі - акт перевірки) та прийнято оспорюване Рішення від 29.04.2013 року №000792200, яким визначено штрафну санкцію в розмірі 4 959,9 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині, суд виходив з обґрунтованості висновків Відповідача щодо порушення Товариством п. 2.11, п. 7.41 Положення №637 в частині порушення порядку відображення в облікових документах каси Товариства витраченої підзвітною особою готівки без подання ним підтверджуючого платіжного документа (розрахункового документа), товарного чи касового чека, іншого документа, що підтверджував сплату готівкових коштів.

Однак, як Відповідачем, так і судом першої інстанції не взято до уваги , що використані під звіт кошти були підтверджені первинними розрахунковими документами, зокрема, товарними чеками, що видані господарюючими суб'єктами - фізичними особами - підприємцями в момент реалізації ТМЦ для ТОВ «Самолусківський крохмальний завод».

Також не погодилась з постановою суду першої інстанції відповідач Гусятинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Тернопільській області та оскаржила її в апеляційному порядку .

Відповідач свої вимоги мотивує тим, що судом 1 інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, висновки суду вважає необґрунтованими з підстав викладених в апеляційній скарзі, та порушено норми матеріального та процесуального права.

Зокрема відповідач податковий орган у апеляційній скарзі свою позицію обгрунтовує тим, що висновки акту перевірки які покладені в основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень є правомірними та обґрунтованими. Так, представники Гусятинської ОДПІ зазначили, що в ході перевірки було встановлено, що по ланцюгу руху товару (картоплі) від виробника до кінцевого споживача (переробника) мало місце формальне оформлення документообігу, а єдиною метою проведення документування фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ «Самолусківський крохмальний завод» із ТОВ «Мі-Стар» є одержання підприємством економічної вигоди у вигляді мінімізації податкових зобов'язань за рахунок неправомірного формування витрат по операціях з придбання картоплі, а договір купівлі-продажу від 05.03.2012 року є безтоварним (нікчемним), тобто не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. З врахуванням цього, представники відповідача вважають правомірними висновки про порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, пп.138.8.1 п.138.8 ст. 138, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 ПК України.

Також апелянт зазначає, що в результаті проведеної перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке виразилось в тому, що товариством неправомірно сформовано податковий кредит в сумі 165 770, 29 грн. по операції з купівлі-продажу комплексу будівель та споруд у ТОВ «Самолусківський крохмальний завод», оскільки податкова накладна складена не в момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Щодо податкового повідомлення-рішення №000792200 від 29.04.2013 року, апелянт вважає, судом першої інстанції неправомірно скасовано дане повідомлення-рішення яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 4 959,9 грн., оскільки перевіркою встановлено факт порушення встановленого порядку видачі готівки під звіт та її використання, так як авансові звіти на загальну суму 4705, 5 грн. не були підтверджені товарними чеками. Про те, що товарних чеків не було під час перевірки свідчить як акт перевірки так і пояснення осіб які видавали товарні чеки уповноваженій особі позивача.

З врахуванням викладеного, представники податкового органу вважають, що податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі норм чинного податкового законодавства, а тому просять скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг , колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Як стверджується матеріалами справи та встановлено судом , що Гусятинською міжрайонною державною податковою інспекцією Тернопільської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Гусятинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Тернопільській області, проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Самолусківський крохмальний завод» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 15.03.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 11.04.2013 року № 207/2210/36543247 (надалі по тексту - акт перевірки).

На підставі акту перевірки 29.04.2013 року Гусятинською МДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення (далі - Рішення), а саме:

- №0000762200, яким зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість за травень 2011 року в сумі 2 869,0 грн.;

- №0000772200, яким зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість за червень 2012 року в сумі 109 967,0 грн.;

- №0000742200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 162 904,0 грн., в т.ч. 162 901,0 грн. основного платежу та 3 грн. - штрафних (фінансових) санкцій;

- №0000732200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 767 579,0 грн., в т.ч. 614 063,0 грн. - основного платежу та 153 516,0 грн. - штрафних (фінансових) санкцій;

- №0000792200, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію за порушення в сфері ведення касових операцій в сумі 4 959,9 грн.

Скориставшись правом на адміністративне оскарження рішень податкового органу, Товариством подано скаргу від 16.05.2013 року №61/1/05 до Державної податкової служби у Тернопільській області Державної податкової служби. Рішенням Головного управління Міндоходів у Тернопільській області, правонаступника ДПС у Тернопільській області, про результати розгляду скарги від 10.06.2013 року №470/10/19-00-027/171 скаргу Товариства було частково задоволено, зокрема:

- скасовано Рішення МДПІ №0000742200 від 29.04.2013 року в частині 2 грн. застосованих штрафних (фінансових) санкцій, в іншій частині - залишено без змін;

- скасовано Рішення від 29.04.2013 року №0000762200 та №0000772200, якими зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість за травень 2011 року в сумі 2 869 та червень 2012 року в сумі 109 967,0 грн. відповідно, а решту рішень залишено без змін. Крім того, зобов'язано Гусятинську МДПІ прийняти та надіслати Товариству Рішення, яким зменшити залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, за грудень 2012 року в сумі 587 692,0 грн.

За результатами прийнятого Рішення ГУ Міндоходів, Гусятинською МДПІ винесено нові податкові повідомлення-рішення від 12.06.2013 року, зокрема: №0001112200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 162 902,00 грн., та №0001122200, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2012 року в розмірі 587 692,00 грн.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду повторної скарги від 15.07.2013 року №6930/6199-99-10-01-15 повторну скаргу ТОВ «Самолусківський крохмальний завод» від 21.06.2013 року №21/2/06/13 залишено без задоволення, податкові повідомлення-рішення без змін.

Аналізуючи оспорювані податкові повідомлення-рішення та висновки актів перевірок, що стали підставою для їх винесення, суд приходить до переконання про неправомірність окремих рішень, виходячи з наступного:

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000732200 від 29.04.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 767 5 79,0 грн., в т.ч. 614 063,0 грн. - основного платежу та 153 516,0 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

З акту перевірки вбачається, що підставою для прийняття цього Рішення слугував висновок акту перевірки щодо порушення Товариством п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, пп.138.8.1 п.138.8 ст. 138 ПК України внаслідок чого, на думку МДПІ, Товариством занижено податок на прибуток в сумі 614 063 грн., в тому числі за III квартал 2012 року в сумі 279 088 грн., IV квартал 2012 року в сумі 334 975 грн. у зв'язку із включенням до витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, вартість поставленої продукції - картоплі від ТОВ «Мі-Стар».

Матеріалами справи стверджується, що 05.03.2012 року ТОВ «Самолусківський крохмальний завод» (Покупець) укладено із ТОВ «Мі-Стар» (Постачальник) договір поставки №05-03-12/1-МС-СКЗ, згідно умов якого Товариством придбано картоплю (далі - Товар) в кількості 8 772,34 тони на суму 3 508 936 грн., в т.ч. ПДВ - 584 822,7 грн.

На виконання умов договору, Постачальником були виписані видаткові накладні на загальну суму 2 924 113,29 грн. (без ПДВ) та податкові накладні на загальну суму 3 508 936 грн., в т.ч. ПДВ - 584 822,7 грн.

Як видно з описової частини акту перевірки, транспортування Товару здійснено ТОВ «Мрія-Лізинг» на підставі представлених до перевірки товарно-транспортних накладних та податкових накладних по маршруту: пункт загрузки с. Васильківці, Гусятинського району вул. Незалежності, 68-а, (ТОВ «Мрія»), пункт вигрузки - с. Самолусківці, Гусятинського району, вул. Лесі Українки 2 (ТОВ «Самолусківський крохмальний завод»).

Виконання вказаної господарської операції підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Зауважень до складання та оформлення даних документів у податкового органу не було.

Відповідно до приписів ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 року №996-ХІУ (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємствами. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. З Закону №996).

Первинний документ, в розумінні Закону №996 - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, пса викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Як визначено п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п.138.4 ст. 138 ПК України).

Тобто, достатніми та виключними підставами для включення Товариством до складу витрат є: підтвердження таких витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах, та не ґрунтуються на суб'єктивних припущеннях податкового органу.

Податковий орган дійшов висновку, що по ланцюгу руху Товару (картоплі) від виробника до кінцевого споживача (переробника) мало місце формальне оформлення документообігу, а єдиною метою проведення документування фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ «Самолусківський крохмальний завод» із ТОВ «Мі-Стар» є одержання підприємством економічної вигоди у вигляді мінімізації податкових зобов'язань за рахунок неправомірного формування витрат по операціях з придбання картоплі, а договір купівлі - продажу від 05.03.2012 року є безтоварним (нікчемним), тобто не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Колегія суддів вважає , що суд першої інстанції вірно вважає такий висновок хибним, оскільки податковим органом не враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності правочину). Пунктами 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог які встановлені частинами першою - третьою і п'ятою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до абз. 3 ч. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як стверджується матеріалами справи , що судом першої інстанції не здобуто, а відповідачем не надано рішення суду про визнання недійсними договорів та про вчинення договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) чи будь-яких інших документів по господарських операціях між ТОВ «Самолусківський крохмальний завод» та ТОВ «Мі-Стар», тому вважати їх недійсними не має правової підстави.

Колегія суддів критично ставиться до висновків апелянта - відповідача, щодо недостатності найманих працівників та виробничих потужностей для виконання господарських зобов'язань, оскільки вважає, що вони не можуть слугувати достатньою підставою для висновку щодо безтоварності досліджуваної господарської операції, оскільки, як контрагент так і постачальники в ланцюгу, як господарюючі суб'єкти, не були позбавлені можливості використовувати орендовані основні засоби та укладати з працівниками цивільно-правові договори. Крім того, фактичне виконання сторонами договорів зобов'язань по операції з постачання товару не було предметом дослідження з боку податкових органів.

Суд також вважає, що неможливість проведення перевірки продавця товару не є безумовним свідченням відсутності господарської операції.

Також, безпідставними є посилання податкового органу на відсутність постачальника товару - ТОВ «Мі-Стар» за місцезнаходженням станом на вересень-жовтень 2012 року, оскільки господарські взаємовідносини ТОВ «Самолусківський крохмальний завод» з ТОВ «Мі-Стар» мали місце в березні 2012 року.

З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції , що за результатами здійснення господарської операції, Товариством віднесено до складу витрат собівартість придбаних та реалізованих товарів на загальну суму 2 924 113 грн., результат якої задекларовано в податковій декларації з податку на прибуток за III - IV квартали 2012 року (рядки 04 та 05.1) на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Відносно податкового повідомлення-рішення №000112220 від 12.06.2013 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2012 року в сумі 587 692 грн.

Підставою для прийняття даного рішення, згідно акту перевірки, слугував висновок податкового органу щодо порушення Товариством п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в зв'язку з включенням ТОВ «Самолусківський крохмальний завод» до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість в розмірі 584 823 грн. при взаєморозрахунках із ТОВ «Мі-Стар», в т.ч.: березень 2012 року - 175 633 грн., квітень 2012 року - 172 348 грн., травень 2012 року - 126 875 грн., червень 2012 року - 109 967 грн. та в сумі 2 869 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Самолусківський крохмальний завод».

В обґрунтування висновків, податковий орган зазначає, що у ТОВ «Мі-Стар» на момент укладення договору купівлі-продажу від 05.03.2012 року був відсутній товар (картопля), що був предметом договору, а тому операція по придбанню Товариством картоплі, у вищенаведеного товариства є нереальною, а надані для перевірки первинні бухгалтерські документи не підтверджують факту проведення господарської операції, а податкові накладні виписані продавцем не виконують своєї функції первинного документу, який дає право покупцю на формування податкового кредиту з ПДВ...».

Такі висновки податкового органу суд першої інстанції вважає неправомірними та безпідставними з чим і погоджується колегія суддів виходячи з наступного:

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового Кодексу встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зазначаючи в акті перевірки про порушення позивачем вищенаведених норм Податкового кодексу України, податковий орган жодним чином не зазначив в чому ж виявилось таке порушення. Крім того, Тернопільською ОДПІ не зазначено конкретної норми п.201.1 ст. 201 ПК України щодо невідповідності її вимогам податкових накладних наданих для перевірки.

Колегія суддів зазначає, що системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що єдиною підставою для неврахування сум ПДВ попередньо включених до складу податкового кредиту є не підтвердження їх податковими накладними (або ж підтвердження податковими накладними, оформленими з порушеннями вимог), митними деклараціями, відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до приписів п. 203.2 ст. 203 ПК України, платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

При цьому, акт перевірки не містить жодної інформації про те, що ТОВ «Мі-Стар» та ТОВ «Енерджі Індастріал Груп» не задекларовано суму податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань відповідних звітних періодів, як і не містить жодного посилання на будь-які первинні документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність факту безтоварності операції між Товариством та ТОВ «Мі-Стар».

Так само, не можуть вважатися підставою для донарахування Товариству податкових зобов'язань дані перевірок та податкової звітності його контрагента, оскільки у податковому законодавстві відсутня норма, яка дає право податковому органу виключати з податкового кредиту, чи то з валових витрат, одного платника фактичне понесені витрати, внаслідок несплати податку іншим платником та застосовувати при цьому фінансові санкції.

Щодо правомірності віднесення до складу податкового кредиту за березень-травень 2012 року сум податку на додану вартість, по операції з придбання у ТОВ «Мі-Стар» картоплі в сумі 474 856 грн., то дана операція вже була предметом дослідження, про що свідчить акт МДПІ «Щодо правильності декларування від'ємного значення ПДВ, яке становить більше 100 тис. грн., та дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2012 року по 31.05.2012 року» від 23.10.2012 року №2/22-36543247.

За результатами перевірки, МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.11.2012 року №0000042210 про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 474 856 грн. за звітні податкові періоди березень-травень 2012 року

Не погоджуючись з прийнятими вищезазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, Товариством подано до суду адміністративний позов від 04.02.2013 року №04/02/13.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.03.2013 року у справі № 819/242/13-а підтверджено факт правомірного декларування Товариством податкового кредиту в сумі 474 856 грн. за березень-травень 2012 року, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення МДПІ від 08.11.2012 року №0000042210.

Вищенаведеним судовим рішенням було підтверджено господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Мі-Стар» та встановлено, що господарська операція по придбанню картоплі у ТОВ «Мі-Стар» згідно договору №05-03-12/1-МС-СКЗ мала реальний характер.

Визнання судом факту здійснення вказаної операції, в свою чергу, не потребує повторного доведення, натомість зазначені обставини мати б бути враховані податковим органом під час проведення перевірки.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0001112200 від 12.06.2013 року, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 162 902,0 грн., в т. ч. 162 901,0 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних фінансових санкцій.

Прийняття даного Рішення зумовлено формуванням податкового кредиту в сумі 165 770,29 грн. з порушенням, на думку податкового органу, вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон №168).

Як стверджується матеріалами справи, 21.06.2010 року ТОВ «Самолусківський крохмальний завод» (Покупець) було придбано у ТОВ «Самолусківський крохмальний завод» (Продавець) комплекс будівель та споруд, відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Гусятинського районного нотаріального округу .

Відповідно до пп. 3.2 п. 3 Договору: придбане майно Продавець зобов'язаний передати Покупцеві в день набрання чинності цим договором. Факт передачі засвідчується укладеним між сторонами актом приймання-передачі.

30.06.2010 року Покупцем та Продавцем погоджено та, підписано акт приймання - передачі комплексу будівель та споруд, що розташовані в с Самолусківці, Гусятинського району, Тернопільської області, вул. Л.Українки, 2, яким засвідчено факт передачі майна, що є предметом Договору

На суму переданого майна, ТОВ «Самолусківський крохмальний завод» виписана податкова накладна №41 від 30.06.2010 року на суму 994 621,73 грн., в т.ч. ПДВ - 165 770,29 грн.,(Т.1 а.с.233) яку Товариство включило до складу податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2010 року.

Розрахунки проведено в безготівковій формі шляхом перерахування 30.06.2010 року грошових коштів на рахунок ТОВ «Самолусківський крохмальний завод» в сумі 994 621,73 грн.

Відповідно до п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 сього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.

Законодавець чітко визначив право платників податків на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні товару, до складу податкового кредиту.

Так, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг),

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг, (п. 7.5 ст. 7 Закону №168).

Згідно з вимогами пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону №168 додаткова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимог) їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4. ст.7 Закону №168).

Таким чином, у відповідності до вимог Закону №168 Товариством правомірно сформовано податковий кредит на підставі податкової накладної, отриманої від суб'єкта господарської діяльності, зареєстрованого у встановленому законом порядку платником ПДВ.

У висновках акту перевірки податковий орган помилково стверджує, що згідно акту приймання-передачі комплексу будівель та споруд, що розташовані в с. Самолусківці Гусятинського району Тернопільської області вул. Л.Українки, 2 від 21.06.2010 року ТОВ «Самолусківський крохмальний завод» прийняв, а ТОВ «Самолусківський крохмальний завод» передав комплекс будівель. На передачу майна останнім виписана податкова накладна від 30.06.2010 року №41, яка складена не в момент виникнення податкових зобов'язань продавця, чим порушено вимоги пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону 168 .

Дані твердження податкового органу спростовуються тим, що факт передачі товару, визначеного умовами Договору, був засвідчений актом приймання-передачі 30.06.2010 року, за наслідками якого і була виписана податкова накладна №41 від 30.06.2010 року.

Виходячи з вищевикладеного та враховуючи те, що перша подія - факт передачі права власності від платника ПДВ - ТОВ «Самолусківський крохмальний завод» до суб'єкта господарської діяльності, який на цю дату також був зареєстрований платником ПДВ - ТОВ «Самолусківський крохмальний завод», покупець має право на податковий кредит, навіть не зважаючи на дату отримання такої податкової накладної від продавця.

А тому податковим органом безпідставно нараховано суму податного зобов'язання з ПДВ в розмірі 162 901 грн. та зменшено розмір від'ємного значення з ПДВ в сумі 2 869 грн.

Щодо податкового повідомлення-рішення №000792200 від 29.04.2013 року, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 4 959,9 грн.

Підставою для винесення даного рішення слугували висновки акту перевірки про порушення, встановленого порядку видачі готівки під звіт та її використання.

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду погоджується з такими доводами апелянта - податкового органу виходячи з наступного:

Операції, під час яких грошові кошти переміщуються у вигляді готівки, визначаються касовими операціями, облік яких здійснюється відповідно до вимог до вимог Постанови правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (далі - Постанова №637).

Касові операції здійснюються на підставі належним чином оформлених документів, а саме прибуткових, видаткових касових ордерів та інших прирівняних документів.

Видаткові касові ордери в свою чергу, є первинними документами, що застосовуються для оформлення видачі готівки під звіт, тобто засвідчують витрачання грошових коштів підзвітною особою за цільовим призначенням (п. 1.2. Положення 637).

Колегія суддів вважає, що податковим органом правильно встановлено, що Товариством порушено порядок відображення в облікових документах каси витраченою підзвітною особою готівки без підтверджуючого платіжного документа (ст. 69 акту перевірки).

Так, відповідно до п. 2.11 Положення №637, видача готівкових коштів під звіт або на відрядження здійснюється відповідно до законодавства України. Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно п. 7.41, 7.42 Положення №637 встановлено, що під час перевірки правильності оформлення видачі готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби слід встановлювати достовірність підтверджуючих документів, що додаються до звітів про використання коштів, а також слід звертати увагу на повне і своєчасне звітування підзвітних осіб у разі використання ними під час відрядження значних сум підзвітних коштів для вирішення господарських питань.

Як стверджується матеріалами справи під час перевірки було встановлено, що грошові кошти в сумі 4959,9 грн. були видані під звіт працівникам Товариства для проведення закупівлі товарів з метою використання їх господарській діяльності.

В свою чергу, товарний чек, відповідно до Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених Наказом Міністерства економіки від 19.04.2007 року №104, є обов'язковим розрахунковим документом, що засвідчує факт оплати та продажу. Товарний чек виписують у двох примірниках, один із яких видається покупцеві та повинен містити номер, прізвище приватного підприємця, його ініціали і підпис, а також назву товару, його ціну і дату.

Всупереч вимогам Положення №637, позивачем подано авансові звіти на загальну суму 4959,9 грн., в яких вартість закуплених товарів не підтверджена розрахунковими документами про сплату готівкових коштів.

Судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги твердження представників позивача про те, що товарні чеки були виписані під час проведення закупівлі товарів, а також, що вони надавалися під час проведення перевірки, оскільки про те, що товарних чеків не було під час перевірки свідчить як акт перевірки так і пояснення осіб які видавали товарні чеки уповноваженій особі позивача (Т.3 а.с.161, 163). Позивачем не надано жодних допустимих та належних доказів того, що товарні чеки надавалися для перевірки.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів зазначає , що Гусятинською МДПІ встановлено порушення позивачем п.2.11 гл.2, п.7.41 гл.7 Положення 637 і як наслідок прийнято правомірне податкове повідомлення-рішення №000792200 від 29.04.2013 року, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 4 959,9 грн., а тому в цій частині суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, на підставі правильно встановлених обставин справи та визначених їм правовідносин, прийшов до обґрунтованих і законних висновків. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції і не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Тобто, постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо вимог законності та обґрунтованості судових рішень, і підстав для її скасування і відповідно задоволення апеляційних скарг колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги ТОВ "Самолусківський крохмальний завод" та Гусятинської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.10.2013р. у справі № 819/1924/13-а,- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя: В.Я.Макарик

Судді: І.В.Глушко

О.О.Большакова

Повний текст ухвали складено 28 січня 2014 року.