Ухвала суду № 36871295, 13.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" січня 2014 р. м. Київ К-41532/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.04.2009

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2010

у справі № 2а-2272/10/0770

за позовом Дочірнього підприємства «Закарпатський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

до Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.04.2009, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2010, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області від 06.05.2008 № 0002501752/0 про донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 18847, 50 грн., в тому числі: 6282, 50 грн. за основним платежем та 12565, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Державна податкова інспекція у Виноградівському районі Закарпатської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п.п. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою донарахування позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 06.05.2008 № 0002501752/0 податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 18847,50 грн., в тому числі: 6282,50 грн. за основним платежем та 12565, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки позапланової документальної перевірки, викладені в акті від 18.04.2008 № 44/23-0112/03450815, про порушення вимог:

- п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV, що полягали у невключенні до загального місячного оподатковуваного доходу виплат працівникам за роз'їзний характер робіт за жовтень, листопад, грудень 2006 року та січень, лютий, березень і квітень 2007 року в сумі 6193,96 грн.

- п.п. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV, що полягали у заниженні податку з доходів фізичних осіб у сумі 88,54 грн., у зв'язку із застосуванням податкової соціальної пільги у трьох випадках до сум нарахованих доходів громадян у тих місяцях, коли громадяни припинили трудові відносини з позивачем.

Позиція податкового органу полягає в тому, що надбавки, виплачені позивачем своїм працівникам за роз'їзний характер роботи, не оформлені як відрядження, а тому такі надбавки відносяться до заробітної плати і підлягають оподаткуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлено обставини у справі, яким надана правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Відповідно до абз. 3 п. 1.1 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» для цілей цього Закону під терміном «заробітна плата» розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до інших заохочувальних та компенсаційних виплат відносяться виплати у формі винагороди за наслідком роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсації та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами діючого законодавства, або які здійснюються поза установленими вказаними актами норми.

Відповідно до пункту 3.16 розділу 3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713, до фонду оплати праці не належать надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер у розмірах, визначених чинним законодавством.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний характер)» від 31.03.1999 № 490 встановлено, що підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником. Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, розмір надбавок за роз'їзний характер роботи, що виплачувався працівникам позивача, визначений п. 22 Розділу ІІІ колективного договору між адміністрацією та об'єднаною профспілковою організацією Дочірнього підприємства «Закарпатський облавтодор» на 2005-2007 роки та Положенням про порядок встановлення і виплат надбавки за роз'їзний характер робіт працівникам Дочірнього підприємства «Закарпатський облавтодор», затвердженим 24.03.2005, та не перевищує граничних добових витрат, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон».

З огляду на те, що норми відшкодування витрат для відряджень згідно з вказаною постановою встановлені у вигляді добових, надбавки за роз'їзний характер робіт за своєю сутністю є відшкодуванням добових витрат.

Відповідно до абз. 6 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 за №218/2658, окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (видатки на харчування та фінансування інших особистих потреб фізичної особи), норми яких встановлені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 № 663.

Виходячи з викладеного, у разі якщо робота працівника носить роз'їзний характер, поїздки в межах виконання цих робіт не є відрядженням та не потребують відповідного документального оформлення, а отже такі виплати є компенсацією за роз'їзний характер робіт і не включаються до оподатковуваного доходу працівників позивача.

Крім того, дії позивача щодо невключення до загального місячного оподатковуваного доходу виплат працівникам за роз'їзний характер робіт відповідають положенням роз'яснень ДПА України від 25.05.2004 № 5131/5/1 7-3116 та від 08.06.2004 № 4528/6/1 7-3116, від 21.05.2007 № 4890/6/17-0716 та від 04.09.2008 № 17930/7/17-07170, що, виходячи з вимог абз. «д» п.п. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, виключає можливість притягнення до відповідальності платника податків.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.04.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун