Ухвала суду № 36866875, 23.01.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2014 р.Справа № 816/5143/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2013р. по справі № 816/5143/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчук Житлобуд" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

21 серпня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчук Житлобуд" (далі - позивач, ТОВ "Кременчук Житлобуд") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.03.2013 року №№ 0001782202/644, 0001792202/645.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2013р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчук Житлобуд" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 29.03.2013 року №№ 0001782202/644, 0001792202/645. Стягнуто з Державного бюджету України в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчук Житлобуд" (ідентифікаційний код 01274136) судові витати зі сплати судового збору в розмірі 2 294 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2013р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, представником позивача надана заява про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Кременчук Житлобуд" (ідентифікаційний код 01274136) зареєстровано як юридична особа 17.09.1992 року виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради.

У період з 26.02.2013 року по 04.03.2013 року державним податковим ревізором-інспектором Кременчуцької ОДПІ Григоренком С.О. відповідно до наказу від 22.02.2013 року № 951 "Про проведення перевірки" та на підставі направлення від 26.02.2013 року № 1154/001154, виданих Кременчуцькою ОДПІ, проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ "Кременчук Житлобуд" по питанню взаємовідносин із ФОП ОСОБА_2 за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року, у зв'язку із надходженням постанови старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у Полтавській області підполковника податкової міліції Сєрякова О.А. від 18.06.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 12.03.2013 року № 386/22.4-09/01274136, у висновках якого відображено порушення позивачем підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 230 646 грн., у т.ч. за 3 кв. 2009 року на 48 494 грн., за 4 кв. 2009 року - 43 098 грн., І півр. 2010 року - 67 903 грн., 3 кв. 2010 року - 48 810 грн., за 2010 рік - 22 341 грн.; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 та підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 83 871 грн., в т.ч. за липень 2009 року - 10 749 грн., серпень 2009 року - 6 885 грн., жовтень 2009 року - 2 765 грн., листопад 2009 року - 8 120 грн., грудень 2009 року - 4 787 грн., за квітень 2010 року - 9 073 грн., травень 2010 року -7 918 грн., червень 2010 року - 7 701 грн., липень 2010 року - 2 858 грн., серпень 2010 року - 8 488 грн., за вересень 2010 року - 6 403 грн., жовтень 2010 року - 5 130 грн., листопад 2010 року - 1 407 грн., грудень 2010 року - 1 587 грн.

На підставі акту перевірки від 12.03.2013 року № 386/22.4-09/01274136 Кременчуцькою ОДПІ 29.03.2013 року винесено податкові повідомлення рішення: № 0001782202/644, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в загальному розмірі 173 818 грн. з них за основним платежем - 139 054 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 34 764 грн., № 0001792202/645, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в загальному розмірі 63 206 грн., з них за основним платежем - 50 565 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 641 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що укладений позивачем правочин є дійсним, виконаний сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не ким не оскаржений та у судовому порядку не визнаний не дійсним, матеріалами справи підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарських операції та з того, що у позивача є в наявності передбачені чинним законодавством підстави для віднесення сум податку на додану вартість за цими операціями до складу податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 12.03.2013 року № 386/22.4-09/01274136, підставами для висновку про заниження податку на додану вартість та заниження податку на прибуток став висновок податкового органу про те, що правочин укладений від імені ТОВ "Кременчук Житлобуд" з ФОП ОСОБА_2 не спричиняє реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 04.01.2010 року між ТОВ "Кременчук Житлобуд" та ФОП ОСОБА_2 (Продавець) укладено договір купівлі-продажу № 14, за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець - прийняти та оплатити товар, найменування, кількість та асортимент якого зазначається у накладній, що є невід'ємною частиною договору.

На виконання умов зазначеного вище договору Продавцем виписано позивачу податкові та видаткові накладні. Розрахунок за придбаний товар здійснювався у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2, що підтверджується копіями банківських виписок та платіжних доручень, долучених до матеріалів справи.

Зазначені витрати включені позивачем як суми валових витрат до податкової звітності з податку на прибуток, суми ПДВ згідно податкових накладних, виписаних ФОП ОСОБА_2, позивачем включено до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Перевезення придбаного товару здійснювалось вантажним автомобілем ТОВ "Кременчук Житлобуд" МАЗ реєстраційний номер ВІ1164АМ, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу ВІС019458 та подорожними листами вантажного автомобіля, копії яких містяться у матеріалах справи.

У подальшому позивач використав придбаний у ФОП ОСОБА_2 товар (плити перекриття, перемикачі) у своїй господарській діяльності, а саме: для виконання умов договорів генпідряду, укладених із ТОВ "Житлоінвест" щодо виконання будівельно-монтажних робіт по будівництву багатоповерхового житлового будинку № 38 із вбудованим адміністративно-торгівельним приміщенням по пр. 50-річчя Жовтня в м. Кременчуці та будівництва прибудови до житлового будинку № 32 по вул. Київській в м. Кременчуці, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями довідок про вартість виконаних підрядних робіт та матеріальними звітами.

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В підпункті 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Податкова накладна відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6).

При цьому підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень рішень. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагента відповідач не подав.

Податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договору.

Щодо посилання відповідача на те відсутні товарно-транспортні накладні та сертифікати якості, колегія судів зазначає.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Більш того, вони не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до валових витрат та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування податкового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, угоди між позивачем та вказаними контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, так як і суд першої інстанції не може погодитися з висновком податкового органу, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладениого правочину позивачем , оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійним правочину, податковим органом не зазначено.

Цивільне право говорить, що зміст правочину становлять права та обов'язки про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

В акті перевірки крім як про невідповідність змісту правочинів (договорів підряду), укладених позивачем з ФОП ОСОБА_2 також стверджується про порушення публічного порядку з посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним».

Однак суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, зазначає, що у вищезазначеному акті перевірки не міститься жодних фактів та не наведено, в чому саме полягає спрямованість укладених угод на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто посилання на зазначену норму Цивільного кодексу України було зроблено перевіряючими безпідставно.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарської операції.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2013р. по справі № 816/5143/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. П'янова Я.В.