Ухвала суду № 36865546, 22.01.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №585/2169/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Шульга В. О.Номер провадження 22-ц/788/169/14 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 45

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

22 січня 2014 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Сибільової Л. О.,

суддів - Дубровної В. В., Лузан Л. В.,

за участю секретаря судового засідання -Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в особі законного представника ОСОБА_6

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2013 року

у справі за позовом ОСОБА_3. ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в особі законного представника ОСОБА_6 до Державного підприємства «Південна залізниця», третя особа: Роменська міська рада Сумської області, про визнання права постійного користування земельною ділянкою припиненим та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в особі законного представника ОСОБА_6 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача ОСОБА_6, який підтримав скаргу з мотивів, в ній викладених, представника відповідача, яка заперечує проти скарги та вважає рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

21 червня 2013 року позивачі звернулись до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 21 квітня 2012 року Статутним територіально-галузевим об'єднанням «Південна залізниця», яке входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України, їм на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» було видано свідоцтво про право власності на житло - одноквартирний будинок за адресою АДРЕСА_1, який належить їм на праві спільної часткової власності кожному по 1/5 частині.

13 червня 2012 року КП «Роменське МБТІ» провело державну реєстрацію їх права власності на житловий будинок за вказаною адресою та видало Витяг про державну реєстрацію прав №34478208 від 13 червня 2012 року.

Зазначали, що у відповідності до ст.120 ЗК України, ст. 377 ЦК України одночасно з набуттям права власності на будинок до них перейшло право користування земельною ділянкою, на якій він розміщений.

Рішенням 32-ї сесії Роменської міської ради від 25 грудня 2012 року затверджено матеріали вибору місця розташування земельної ділянки і надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення їм земельних ділянок із земель житлової і громадської забудови (землі запасу) по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та індивідуального садівництва.

29 квітня 2013 року ними на адресу відповідача ДП «Південна залізниця» було надіслано заяву про надання згоди на вилучення з його постійного користування земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) площею 0,1 га та земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,137 га, відповідно до генерального плану.

Однак ДП «Південна залізниця» листом №НГ-М3-1-07/457 від 24 травня 2013 року відмовило в наданні згоди на вилучення з його постійного користування земельної ділянки за вказаною адресою, посилаючись на Розпорядження Кабінету Міністрів України №318-р «Деякі питання збереження об'єктів державної власності» від 11 лютого 2010 року.

Вважали, що їх право на безоплатну приватизацію земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, передбачене ст. 14 Конституції України, ст. ст. 118, 121 ЗК України, порушується і підлягає захисту судом.

Просили визнати припиненим право постійного користування ДП «Південна залізниця» земельними ділянками за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати ДП «Південна залізниця» надати згоду на вилучення з його постійного користування земельної ділянки за вказаною адресою для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) площею 0,1 га та земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,137 га.

У додаткових обґрунтуваннях позову від 11 жовтня 2013 року представник позивача ОСОБА_6 ОСОБА_8. вказав, що рішенням Роменського міськвиконкому від 26 січня 2011 року № 9 було дозволено локомотивному депо Південної залізниці виготовлення містобудівного обґрунтування на реконструкцію нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 під індивідуальний житловий будинок. 5 лютого 2011 року відповідач звернувся за виготовленням містобудівного обгрунтування, пунктом 7 якого встановлено площу території земельної ділянки, на яку воно розробляється - 0, 237 га. Згідно виданих відповідачу містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки її площа становить 0,237 га.

Згідно містобудівного обґрунтування, погодженого та затвердженого у встановленому законом порядку, площа земельної ділянки для реконструкції нежитлової будівлі під житловий будинок становить 0,237 га, тобто площа та місце знаходження земельної ділянки, на якій розташований набутий позивачами у власність будинок, була визначена самим відповідачем.

В складеному відповідачем акті від 16 жовтня 2012 року комісією встановлено, що на даній земельній ділянці наземні та підземні комунікації, виробничі будівлі та споруди локомотивного депо Ромни відсутні, земельна ділянка для виробничих потреб депо не використовується, будівництво нових будівель і споруд для потреб депо не планується (а. с. 72-73).

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав вважати припиненим відповідно до вимог закону право постійного користування відповідача спірною земельною ділянкою, яка відноситься до категорії земель транспорту; в справі відсутні докази тому, що ділянка у встановленому законом порядку була переведена у землі житлової та громадської забудови та може передаватись у власність чи користування громадянам.

Цей висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №280775 на підставі рішення Роменської міської ради від 02 липня 2004 року Статутне територіально-галузеве об'єднання «Південна залізниця» (нині ДП «Південна залізниця») набуло права постійного користування земельною ділянкою площею 94,8255 га, розташованою на території Роменської міської ради з цільовим призначенням земель - для залізничного транспорту (а.с.58-64).

Рішенням виконкому Роменської міської ради від 26 січня 2011 року дозволено локомотивному депо Ромни Південної залізниці виготовлення містобудівного обґрунтування на реконструкцію нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 під індивідуальний житловий будинок (а.с.86).

5 лютого 2011 року підприємство замовило розробку містобудівного обгрунтування на реконструкцію нежитлової будівлі під житловий будинок; було складене завдання на його розроблення та розроблене саме містобудівне обґрунтування (а.с.74-101).

Згідно висновку №247/01 від 14 квітня 2011 року Управління Держкомзему у м. Ромни погодило містобудівне обґрунтування реконструкції нежитлової будівлі під індивідуальний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в межах земельної ділянки (0,2370 га) при умові оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку в установленому законом порядку (а.с.124).

31 травня 2011 року Роменська міська рада затвердила містобудівне обґрунтування реконструкції нежитлової будівлі під індивідуальний житловий будинок СТГО Південна залізниця, локомотивне депо станції Ромни за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.119).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 21 квітня 2012 року одноквартирний будинок по АДРЕСА_1 належить позивачам на праві приватної спільної часткової власності - кожному по 1/5 частині (а. с.9).

13 червня 2012 року КП «Роменське БТІ» зареєструвало право власності позивачів на житловий будинок за вказаною адресою (а.с.10).

Рішенням 32-ї сесії Роменської міської ради «Про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічної документації із землеустрою» від 25 грудня 2012 року затверджено матеріали вибору місця розташування земельної ділянки і надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель житлової і громадської забудови (землі запасу) позивачам по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та індивідуального садівництва (а.с.12-13).

В квітні 2013 року позивачі звернулись до відповідача з заявою про надання згоди на вилучення з його постійного користування спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) площею 0,1 га та земельної ділянки за вказаною для ведення садівництва площею 0,137 га, відповідно до викопіювання з генерального плану, на що підприємство відмовило з посиланням на розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року № 318-р, згідно якого не допускається погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, запропоновано до законодавчого врегулювання порядку відчуження таких земельних ділянок укладення платного договору земельного сервітуту при виготовленні позивачами технічної документації (а.с. 14- 18, 26-27, 102-106 ).

У вересні 2013 року ДП «Південна залізниця»» звернулось до Роменського міськрайонного суду з адміністративним позовом про скасування рішення Роменської міської ради від 25 грудня 2012 року в частині надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічної документації із землеустрою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та індивідуального садівництва відносно позивачів (а.с.51-64, 108).

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про залізничний транспорт» до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Аналогічне поняття земель залізничного транспорту містить ст. 68 ЗК України.

Ст. 12 ЗК України передбачає повноваження, зокрема, міських рад у галузі земельних відносин на території міст, до яких відноситься розпорядження землями територіальних громад, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок та інші.

Землі територіальних громад, відповідно до п. «б» ст. 80 ЗК України, є землями комунальної власності.

Пунктом 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин - державної реєстрації права власності позивачів на будинок та господарські будівлі, було визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

ЗК України поділяє земельний фонд України, який складають усі землі країни в межах її території, за особливим правовим режимом та основним цільовим призначенням на категорії.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Стаття 19 ЗК України закріплює такі категорії земель за основним цільовим призначенням: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; а також землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії згідно з частиною першою статті 20 ЗК здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст. 20 ЗК України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

На час розгляду справи судом відповідно до ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.

Стаття 1 Закону України № 858-ІV «Про землеустрій» містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначалось в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою. Форми бланків державних актів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» містять графу «цільове призначення ».

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого, зокрема, згідно з п. «а» ст. 21 ЗК України є підставою для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Відповідно до п. «б» ч.4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Відповідно до статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для, зокрема, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно п. «е» ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Ст. 143 ЗК України передбачає підстави для примусового припинення права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом; міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статі 150 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 8 пункту «б» частини першої статті 33 Закону № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що факт надання міською радою дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок не свідчить про дотримання встановленого порядку щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, оскільки вказані процедури мають різне призначення і не можуть ототожнюватися.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що спірна земельна ділянка належить до земель залізничного транспорту, і зміна її цільового призначення у встановленому законом порядку з дотриманням компетенції органів державної виконавчої влади щодо розпорядження землями державної власності здійснена не була.

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Враховуючи, що відповідач, який є державним підприємством, є постійним користувачем спірної земельної ділянки, яка перебуває не у комунальній, а у державній власності, з її цільовим призначенням - для залізничного транспорту на підставі державного акту, в справі відсутні докази про те, що у встановленому законом порядку спірна земельна ділянка була віднесена до земель запасу - громадської та житлової забудови, позовні вимоги є необґрунтованими.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року № 318-р «Деякі питання збереження об'єктів державної власності», визначено Державному комітетові із земельних ресурсів разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади та іншими суб'єктами управління об'єктами державної власності, у тому числі Національними та галузевими академіями наук, не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, та земельних ділянок, відчуження яких здійснюється для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності), до законодавчого врегулювання питання щодо визначення порядку їх відчуження.

Доводи апеляційної скарги про те, що Роменська міська рада, затвердивши містобудівне обґрунтування, тим самим змінила цільове призначення спірної земельної ділянки, діючи в межах своїх повноважень відповідно до ст. 20 ЗК України та перехідних положень ЗК України, оскільки вона і видавала Державний акт відповідачеві, не ґрунтуються на матеріалах справи та нормах закону, з яких вбачається, що повноваження органу місцевого самоврядування стосуються земель комунальної власності, в тому числі і зміни їх цільової категорії.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в особі законного представника ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -