Ухвала суду № 36864355, 21.01.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 р. Справа № 65/13/876 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року в справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Промбуд» до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

В липні 2012 року Приватне акціонерне товариство «Промбуд» (далі - ПАТ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.07.2012 №№0000842201 та 0000852201. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності(нереальності, нікчемності) господарських операцій позивача з контрагентами ФОП ОСОБА_1 (далі - ФОП), ДП «Квінта-транс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Квінта-груп» (далі - ТОВ) та Приватним підприємством «Франко-Буд-Інвест» (далі - ТОВ-1) є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року в справі №2а-2267/12/0970 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем валових витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, придбані в останніх товари (послуги) використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що контрагенти позивача проводили транзитні операції, спрямовані на надання податкової вигоди з метою штучного формування витрат та податкового кредиту, у них відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, укладені ними правочини не спричинили реального настання юридичних наслідків. В позивача відсутні всі належні первинні документи, які б стверджували фактичне здійснення господарської операції.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому апеляційний суд, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ПАТ зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 30.05.1997, з 24.03.1997 перебуває на податковому обліку у відповідача, 15.09.1997 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Основним видом його діяльності є будівельні роботи (а.с.14-15 т.1).

ПАТ отримало ліцензію на будівельну діяльність від 04.10.2007 серії АВ №369219.

Позивачем здійснюється будівництво житлового будинку із закладами громадського призначення та об'єктами обслуговування по вул.Б.Хмельницького 53 в м.Івано-Франківськ.

На підставі Акта від 06.07.2012 №5096/22-1/01272574 невиїзної документальної перевірки ПАТ з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість (далі - ПДВ) по взаєморозрахунках з ФОП, ТОВ та ТОВ-1 за період з 01.07.2010 по 30.09.2010 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон), в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІІ квартал 2010 року на загальну суму 279569грн, а також вимог пп.7.2.1, пп.7.2.4, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), в результаті чого занижено ПДВ за липень-вересень 2010 року на загальну суму 223665грн(а.с.13-32 т.1).

19.07.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000842201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 349461грн (основний платіж 279569грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 69892грн); №0000852201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 279569грн (основний платіж 223655грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 55914грн)(а.с.11-12 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2. цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР. При цьому наведені вимоги Закону передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

ФОП видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, щодо придбання будівельних матеріалів та засобів для здійснення будівництва(а.с.185-249 т.1, 1-133, 164-166 т.2);

ТОВ актами здачі-приймання робіт (надання послуг) транспортування придбаних у ФОП будівельних матеріалів та податковими накладеними, видатковою та податковою накладними, щодо придбання арматури та автозапчастин, довідкою про часткову оплату за надані послуги та поставлені товари (а.с.52-119 т.1, а.с.173-174 т.2);

ТОВ-1 актами здачі-приймання робіт (надання послуг), довідками про вартість виконання підрядних робіт за серпень-грудень 2010 року форми №КБ-3, відомостями витрачених ресурсів витрат підрядника (витрати - по факту), актами приймання виконання підрядних робіт форми №КБ-2в за серпень-грудень 2010 року, підсумковою відомістю ресурсів (витрати по факту) за грудень 2010 року, актом звірки розрахунків, реєстром розрахункових документів про здійснену оплату, актом звірки розрахунків (а.с.110, 121-127, 129-175, 177-180 т.1, а.с.166 т.2).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача (будівельні роботи).

Досліджуючи рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами судом першої інстанції належними чином досліджено книги обліку постачальників, головна книга, матеріальні звіти, реєстри розрахункових документів та встановлено відображення зарахування придбаних товарно-матеріальних цінностей на балансовий рахунок (рахунок 205), облік залишків та використання матеріалів, облік грошових зобов'язань та перерахування коштів (а.с.164-166, 173-174, 203-223 т.2).

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента будівельні матеріали використані ним у своїй господарській діяльності при будівництві житлового будинку із закладами громадського призначення та об'єктами обслуговування по вул.Б.Хмельницького 53 в м.Івано-Франківськ, готовність об'єкта складає 95 % (а.с.175, 185-190, 227-238 т.2)

Крім того, правильність ведення позивачем податкового та бухгалтерського обліку виконання робіт з будівництва вказаного об'єкту підтверджена висновком судово-економічної експертизи в іншій адміністративній справі (а.с.20-23 т.3).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів, робіт, послуг придбаних у контрагентів, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

ФОП, ТОВ та ТОВ-1 на час укладення відповідних договорів та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних.

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Винятково слід зазначити, що відповідні висновки податкового органу виключно ґрунтуються на Актах неможливості проведення перевірки (зустрічних звірок) контрагентів позивача, хоча свідок ОСОБА_1, який одночасно був керівником ТОВ і ТОВ-1, підтвердив, що службові особи ДПІ за проведенням перевірок не зверталися.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, податковий орган не надав суду належних та допустимих доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних відносинах, про наявність недобросовісної взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, про несумісність предметів спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів (послуг), що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про фіктивність (нереальність, безтоварність) правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін