Ухвала суду № 36864308, 21.01.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 р.

Справа № 11507/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря – Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Гусятинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року в справі за позовом Гусятинської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Лізинг» про зобов’язання здійснити коригування від’ємного значення з податку на додану вартість,-

В С Т А Н О В И В :

03.06.2013 Гусятинська міжрайонна державна податкова інспекція Тернопільської області Державної податкової служи (далі - МДПІ) звернулася до суду з вищевказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Лізинг» (далі - ТОВ) про зобов’язання ТОВ здійснити коригування від’ємного значення з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за червень 2012 року в сумі 7663122грн, посилаючись на те, що оскільки ТОВ не було обґрунтовано рівень звичайної ціни на основні фонди, то такою слід вважати балансову вартість таких фондів, а тому відповідачем придбавалися основні фонди за цінами вище рівня звичайних, в результаті чого завищено податковий кредит за липень 2011 року.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року в справі №819/1468/13-а у задоволенні заявленого позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила МДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким повністю задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує на обставини викладені в позовній заяві та зазначає, що доводи податкового органу щодо осіб, які є пов’язаними і взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності є лише додатковими доказами по справі та не впливає на формування податкового кредиту відповідачем.

Відповідач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставин справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за їх відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що податковим законодавством закріплена презумпція ринкової ціни угоди, спростування якої можливе лише податковим органом за умови доведення, що така ціна угоди не відповідає рівню звичайної ціни, однак позивачем вказаних дій не здійснено, наслідком чого стало безпідставність заявлених вимог.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно наказу від 15.08.2012 №269 та направлень на перевірку від 27.08.2012 №№000204, 000337, 000203, 000190, 000189, 000202, 000200, 000206, 000206, 000205, 000207 працівниками МДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 30.06.2012 за результатами якої складено акт від 25.01.2013 №35/22/35855770 (а.с.7-25).

На підставі вказаного акту та зафіксованих у ньому порушень, зокрема п.198.3 ст.198 ПК України у зв’язку із зайвим включенням до складу податкового кредиту в липні 2011 року 7663122грн по операціях з придбання основних фондів за цінами вище рівня звичайних цін, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.02.2013 №0000052200 (а.с.28) яким зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ у розмірі 7663122грн.

Оскільки ТОВ оскаржено вказане податкове повідомлення-рішення у встановленому порядку, МДПІ звернулось до суду із цим адміністративним позовом щодо коригування від’ємного значення суми ПДВ.

Як вбачається із матеріалів справи 29.06.2011 ТОВ уклало договір купівлі-продажу з Товариством з обмеженою відповідальністю «Хоростківський цукровий завод» (далі – ТОВ-2) за умовами якого отримало у власність нерухоме майно, а саме будівлі та споруди, що знаходяться за адресою вул. Заводська, 1, м.Хоростків, Гусятинський район, Тернопільська область. Продажна вартість об’єктів нерухомості за вказаним договором 48000000грн, які відповідачем сплачені, що МДПІ не заперечується.

Однак, в ході проведення перевірки підприємства, а також аналізу структури управління окремих суб’єктів господарської діяльності фінансово-промислової групи «Мрія» відповідно до баз даних Державної податкової служби України податковим органом зроблено висновок про наявність між ТОВ та ТОВ-2 взаємовідносин пов’язаних осіб які можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності, що свідчить про відсутність реального настання юридичних підстав для формування завищеного податкового кредиту у липні 2011 року на суму 7663122грн в порушення вимог п.198.3 ст.198 ПК України.

Для підтвердження своїх висновків МДПІ звернулось до ТОВ із листом-вимогою від 15.01.2013 №213/22-016 про надання обґрунтування рівня договірної ціни щодо придбання вищезазначених основних фондів та відповідних підтверджуючих документів (експертну оцінку, тощо).

ТОВ листом від 24.01.2013 №24/01/13-1 фактично відмовило позивачу в обґрунтуванні договірної ціни, зокрема із посиланням на п.39.14 ст.39 ПК України.

У зв’язку із такими діями відповідача, податковим органом було самостійно визначено звичайну ціну отриманих ТОВ основних фондів із їх балансової вартості, вказаної у договорі купівлі-продажу, що стало підставою для зменшення розміру від’ємного значення суми ПДВ (податкового кредиту).

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту у відповідності із п.198.2 ст.198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківською рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПК України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст.198 ПК України).

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, яка призводить до руху активів (майна, коштів тощо) платників податків у процесі її здійснення та відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Витрати у вигляді сплати податкового кредиту в ціні товару для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Не заперечуючи реальність здійснення господарської операції, податковий орган вважає, що вказаний правочин вчинено між пов'язаними особами за ціною вищою звичайної ціни.

Поняття пов'язаної особи наведено у пп.14.1.159 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку;посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім'ї; платники податку - учасники об'єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об'єднання.

Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти: а) володіння безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 відсотків статутного фонду платника податку; б) вплив безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання в результаті:надання права, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку; обіймання посад членів наглядової (спостережної) ради,правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами, які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання; обіймання посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; надання права на укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належать такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо безпідставності доводів відповідача про пов’язаність ТОВ та ТОВ-2, оскільки зроблені відповідачем висновки походять із ненормативного джерела та не можуть бути прийняті як остаточні. Надана податковим органом інформація не дає повного, обґрунтованого аналізу та документального підтвердження причетності будь-кого із зазначених суб’єктів господарської діяльності до контролю як за ТОВ, так і за ТОВ-2, оскільки неможливо визначити не тільки долю у статутному фонді цих компаній, а і сам факт володіння чи причетності до них.

Що ж до визначення звичайної ціни, то слід зазначити наступне.

Так, згідно з Розділом XIX Прикінцевих положень ПК України ст.39 цього кодексу набрала чинності з 01.01.2013, а до цього часу застосовувались правила, встановлені в пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Підпунктом 1.20.2 п.1.20 ст.1 вказаного Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

Відповідно до пп.1.20.6 п.1.20 ст.1 Закону визначено, що у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Згідно з пп.1.20.8, пп.1.20.10 п.1.20 ст.1 цього Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом.

Аналогічна норма закріплена у п.39.14 ст.39 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Підпунктом 14.1.71 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Зважаючи на викладені вимоги закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що для цілей оподаткування використовується ціна товарів, робіт та послуг, встановлена учасниками господарської операції. В іншому випадку податковий орган повинен довести, що ціна договору не відповідає рівню звичайних цін.

Відтак, апеляційний суд вважає, що позивач не виконав покладеного на нього чинним законодавством обов’язку щодо доведення того, що ціна договору між ТОВ та ТОВ-2 не відповідає рівню звичайної ціни, оскільки жодним чином не обґрунтував неможливість її застосування, а також не навів підстав можливості застосування балансової вартості основних фондів зазначеної у договорі купівлі-продажу як звичайної ціни.

Також, безпідставним суд апеляційної інстанції вважає посилання апелянта на п.39.11 ст.39 ПК України, згідно якого для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: статистичні дані державних органів і установ; ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Адже, згідно вказаного пункту з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом. Будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки відповідних економічних факторів, а тому застосування МДПІ балансової вартості зазначеної у договорі купівлі-продажу такого об’єкта є неправомірним.

Вказана позиція апеляційного суду узгоджується з рішенням Верховного Суду України, зокрема, з постановою від 07 листопада 2011 року в справі №21-328а11.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Тому, враховуючи все вищенаведене, апеляційний суд приходить до переконання про безпідставність позовних вимог МДПІ щодо зобов’язання ТОВ здійснити коригування від’ємного значення з ПДВ.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Гусятинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 24 січня 2014 року.