Постанова № 36859707, 22.01.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2014 року Справа № 9104/4526/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Зернопромтрейд» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2011 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Зернопромтрейд» до Державної податкової інспекції у Буському районі Львівської області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У липні 2011 року позивач ПП «Зернопромтрейд» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Буському районі Львівської області (на даний час Буська ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просив визнати неправомірним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000102311/0 від 24.01.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 43750 грн., в тому числі 35000 грн. за основним платежем і 8750 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог покликався позивач на те, що оскаржене податкове повідомлення-рішення є незаконним, винесене на підставі необґрунтованих висновків акту податкової перевірки № 347/23-1/35879880 від 31.12.2010 року. Вказував позивач, що є необ'єктивними висновки ДПІ про порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ при отриманні від ПП «Версант» пічного палива по безтоварних операціях на суму ПДВ у розмірі 35000 грн. за липень 2010 року. Зазначав позивач, що позивачем правомірно було включенно до податкового кредиту ПДВ вартість отриманих товарів (послуг) за договором купівлі-продажу пічного палива від ПП «Версант», оскільки такі договірні відносини були реальними, підтверджуються первинними документами, не суперечать чинному законодавству, а отримані товари (послуги) були використані позивачем у господарській діяльності при просушуванні зерна. Також позивач зазначав, що він не може нести відповідальності за дії свого контрагента.

Відповідач ДПІ у Буському районі Львівської області позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2011 року в задоволенні позову відмовлено.

З цією постановою суду не погодився позивач ПП «Зернопромтрейд» та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції є необґрунтована, безпідставна, прийнята з порушенням норм матеріального права, а тому оскаржена постанова суду від 05.12.2011 року підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги доводів та наданих доказів позивача про те, що оскаржене податкове повідомлення-рішення є незаконним і винесене на підставі необґрунтованих висновків податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість». Вказує апелянт, що товариством правомірно було включенно до податкового кредиту суму ПДВ за договором купівлі-продажу пічного палива від ПП «Версант». Такі договірні відносини були реальними, підтверджуються первинними документами, не суперечать чинному законодавству, а отримані товари (послуги) були використані позивачем у господарській діяльності. Також апелянт просить врахувати, що позивач не порушував жодних норм податкового законодавства і не може нести відповідальності за дії свого контрагента.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 05.12.2011 р. та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволити.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і які з'явились на апеляційний розгляд справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід задоволити, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період із 27.12.2010 року по 30.12.2010 року відповідачем ДПІ у Буському районі Львівської області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача ПП «Зернопромтрейд» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Версант» за період з 01.07.2010 року по 31.07.2010 року, результати якої оформлені актом перевірки № 347/23-1/35879880 від 31.12.2010 року (а.с. 6-9).

У вказаному акті перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ при отриманні від ПП «Версант» пічного палива по безтоварних операціях на суму ПДВ у розмірі 35000 грн. за липень 2010 року.

На підставі цього Акту перевірки від 31.12.2010 року відповідачем винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення № 0000102311/0 від 24.01.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 43750 грн., в тому числі 35000 грн. за основним платежем і 8750 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 10).

Суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості тверджень ДПІ про безтоварний і нікчемний характер господарського договору між ПП «Зернопромтрейд» і ПП «Версант» про придбання пічного палива, щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та щодо правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення від 24.01.2011 року, з врахуванням наступного.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 31.12.2010 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що Підприємством протягом перевіреного періоду безпідставно віднесено до складу податкового кредиту за липень 2010 року суми ПДВ за господарським договором із ПП «Версант» про придбання пічного палива. На думку податкового органу такий договір мав безтоварний і нікчемний характер, не спричинив реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає неправильними висновки суду першої інстанції щодо об'єктивності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваним господарським договором і об'єктивність інформації в первинних документах за цим договором підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, обидва контрагенти, тобто ПП «Зернопромтрейд» і ПП «Версант» на час укладення господарського договору № 47 від 26.07.2010 року купівлі-продажу пічного палива і його виконання були діючими суб'єктами господарювання (а.с. 65).

Здійснення позивачем господарських операцій із вищевказаним контрагентом підтверджується : видатковою накладною від 30.07.2010 р., податковою накладною від 30.07.2010 р., актом виконаних робіт, розрахунковими документами, таблицями та фотографіями про наявність резервуарів для зберігання рідкого пічного палива та його використання при просушуванні зерна (а.с. 65-68, 96-111).

Використання позивачем придбаного пічного палива у власній господарській діяльності підтверджується актами про витрати пічного палива при просушуванні зерна від 31.07.2010 р., від 31.08.2010 р., від 31.10.2010 р., від 30.11.2010 р. (а.с. 69-72).

З врахування наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції позивача по придбанню товарів відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності цього платника податків, а тому твердження податкового органу про те, що операції з придбання позивачем пічного палива фактично не відбувались і такий договір носить нікчемний характер є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних про поставку (перевезення) пічного палива не може бути підставою для висновків про нереальність розглядуваного договору, оскільки відповідно до розділу 3 договору купівлі-продажу поставка пічного палива здійснюється продавцем ПП «Версант». В обов'язок позивача, як покупця, входить лише здійснення оплати за отримане пічне паливо із доставкою, і у позивача немає обов'язку проводити перевірку обставин здійснення продавцем такої поставки (перевезення).

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання відповідача ДПІ у Буському районі Львівської області на такі докази як листування із іншими податковими органами та окремі матеріали із незавершеної кримінальної справи, оскільки у досліджуваних правовідносинах доказами реальності існування господарських відносин являються належні первинні документи, з врахуванням приписів ст. 70 КАС України.

Щодо покликань відповідача на нікчемність розглядуваного договору між ПП «Зернопромтрейд» і ПП «Версант», то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З вищенаведених норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядуваний договір на момент його укладення відповідав усім вимогам необхідним для його чинності, не суперечив вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахування наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, постанова суду винесена з порушенням норм матеріального права, а тому оскаржену постанову суду від 05.12.2011 року слід скасувати і прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Зернопромтрейд» - задоволити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2011 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Зернопромтрейд» до Державної податкової інспекції у Буському районі Львівської області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати та прийняти нову постанову.

Позовні вимоги приватного підприємства «Зернопромтрейд» - задоволити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Буському районі Львівської області № 0000102311/0 від 24.01.2011 року про збільшення ПП «Зернопромтрейд» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 43750 грн., в тому числі 35000 грн. за основним платежем і 8750 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст постанови виготовлено та підписано 24.01.2014 року.