Ухвала суду № 36853040, 23.01.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/4401/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Богоніс М. Б.

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Граб Л.С.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С.

при секретарі: Швець А.І.

за участю представників сторін:

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Мавроді Р. Ф

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Черкаської митниці Міндоходів на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Черкаської митниці Міндоходів про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 83 639,54 грн. , -

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Черкаської митниці Міндоходів, в якій просив стягнути з Черкаської митниці середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 83639,54 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року позов задоволено повністю та стягнуто з Черкаської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.11.2012 року по 05.08.2013 року в розмірі 83639 грн. 54 коп. з урахуванням належного до утримання єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податку на доходи фізичних осіб.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції від 19 листопада 2013 року та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом при ухваленні рішення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечив відносно апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, давши правову оцінку обставинам у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року - без змін, виходячи з наступного.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.01.2013 року визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України від 09.11.2012 року № 2580-к "Про припинення перебування на державній службі" та наказ Черкаської митниці від 12.11.2012 року № 568-к "Про оголошення наказу Держмитслужби від 09.11.2012 року № 2580-к "Про припинення перебування на державній службі", а також зобов'язано відповідачів поновити позивача на посаді.

Відповідно до постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.04.2013 року апеляційні скарги Черкаської митниці та Державної митної служби України задоволені, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23.01.2013 року скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 18.07.2013 року касаційна скарга ОСОБА_4 задоволена, постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.04.2013 року скасована, а постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 23.01.2013 р. залишена в силі.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Державної митної служби України від 02.08.2013 року № 1072-к "По особовому складу митних органів" скасовано наказ від 09.11.2012 року № 2580-к "Про припинення перебування на державній службі" та поновлено ОСОБА_4 на посаді першого заступника начальника Черкаської митниці з 12.11.2012 року.

З копії наказу Черкаської митниці від 05.08.2013 року № 204-к "По особовому складу" вбачається про оголошення наказу Держмитслужби України від 02.08.2013 року № 1072-к "По особовому складу митних органів".

Згідно копії наказу Державної митної служби України від 05.08.2013 року № 1075-к "Про звільнення ОСОБА_4", що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_4, на підставі його заяви, як першого заступника начальника Черкаської митниці, звільнено із займаної посади 05.08.2013 року у порядку переведення до Чернівецької митниці Міндоходів відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України.

Тому, 06.08.2013 року позивач звернувся до Черкаської митниці із заявою про здійснення оплати вимушеного прогулу з 12.11.2012 року (з дня звільнення з посади) по 05.08.2013 року (день поновлення на посаді), однак, отримав відмову відповідача з посиланням на відсутність в ухвалі Вищого адміністративного суду від 18.07.2013р. пункту про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, що позбавляє здійснити такі виплати.

В статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 1 Закону України "Про оплату праці", як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналізуючи положення трудового законодавства суд першої інстанції виходив з того, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.

Надаючи оцінку обставинам, на які позивач посилається як на підставу протиправності відмови у виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу слід зазначити, що відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Як зазначалось вище, поновлено позивача постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.01.2013 року, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду від 18.07.2013р, в адміністративній справі № 2а/0270/5648/12 на посаді першого заступника начальника Черкаської митниці з 12.11.2012 року, яка звернена до негайного виконання.

Однак, необхідно зазначити, що постанову фактично виконано лише 05.08.2013 року.

Відповідно до ч. 2 статті 257 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

У розумінні трудового права вимушений прогул - час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Моментом, з якого незаконно звільненого працівника слід вважати поновленим на роботі, є день видання наказу про звільнення, а не день винесення судом рішення. Це означає, що весь час вимушеного прогулу зараховується до трудового стажу і за весь цей час на користь працівника стягується заробітна плата.

Таким чином, безперечним є обов'язок роботодавця сплатити незаконно звільненому працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу, а тому колегія суддів акцентує увагу на тому, що посилання відповідача на відсутність у судових рішеннях пункту про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу є помилковими, оскільки відповідний обов'язок виникає в роботодавця з моменту винесення рішення про поновлення на роботі, і не залежить від наявності чи відсутності рішення в частині стягнення вищезазначених сум.

Відповідно до абзацу 5 пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р.

Відповідно до довідки Черкаської митниці Міндоходів від 24.10.2013 року за № 01/1-1-06/45-2307 середньоденна заробітна плата ОСОБА_4 становить 467,26 грн. У вимушеному прогулі ОСОБА_4 перебував з 12.11.2012 р. по 05.08.2013 р. Загальна кількість робочих днів даного періоду становить 179 днів.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні наведені розрахунки, з яких він виходив при визначенні суми, що підлягає стягненню та є належною до виплати ОСОБА_4

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає: 467,26 грн. х 179 робочі дні = 83639,54 грн., що не заперечує і представник відповідача.

Таким чином, суд першої інстанції також вірно зазначив, що при виплаті вказаної суми відповідачу слід врахувати, що із неї належить доотримати єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 5102,01 грн та податок з доходів з фізичних осіб в розмірі 11780,63 грн. Справляння і сплата є обов'язком роботодавця при виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу, а тому сума до стягнення в розмірі 83639,54 грн зазначена із їх урахуванням.

Колегія суддів вважає, що зазначена правова позиція знайшла своє відображення у пункті 6 Постанови пленуму Верховного суду України № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці".

Що стосується доводів відповідача про пропущення позивачем строків звернення до суду, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано у межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частинами 1, 2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи вищевикладене, весь час вимушеного прогулу зараховується до трудового стажу працівника та стягується заробітна плата, розміри та порядок якої визначаються Законом України "Про оплату праці".

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, в тому числі компенсацію за час вимушеного прогулу незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог щодо стягнення з Черкаської митниці середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 83639,54 грн та наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем не доведено правомірності обгрунтування заперечення позову, а тому позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Черкаської митниці Міндоходів, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 28 січня 2014 року .

Головуючий Граб Л.С.

Судді Драчук Т. О.

Смілянець Е. С.