Постанова № 36852979, 23.01.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2014 року Справа № 876/7008/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Рибачука А.І., Клюби В.В.

з участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

за участю осіб:

позивача по справі: представника Мужанова К.В.

відповідача по справі: представника Каранича Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Ефективна відгодівля тварин - Захід» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року у справі за позовом приватного підприємства «Ефективна відгодівля тварин - Захід» до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, приватне підприємство «Ефективна відгодівля тварин - Захід» в червні 2011 року звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення №0001462300/14705 від 09 червня 2011 року.

Також приватне підприємство «Ефективна відгодівля тварин -Захід» 21 червня 2011 року (справа № 2а-7159/11/1370) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001462300/14706 від 09.06.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем - податок на прибуток в сумі 1679201 грн.87 коп., в тому числі за основним платежем 1343361,5 грн.., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 335840,37 грн.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2012 року справа № 2а-7159/11/1370 об'єднана із справою № 2а-7158/11/1370 і об'єднаній справі присвоєно номер № 2а-7158/11/1370.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що підлягають скасуванню, оскільки товарний характер правочинів і їх реальне виконання підтверджується належно оформленими фінансово-бухгалтерськими документами. Позивач зазначає, що висновок Акту ґрунтується на припущенні ДПІ про фіктивність господарських операцій, що вчинені на підставі договорів позивача - ПП «ЕВТ-Центр» з ТзОВ ВП «Фактор» та ПП «Колгри», які в договорах виступали покупцями. Продукцію позивач реалізував ТзОВ ВП «Фактор» на суму 4642550,76 грн., а також реалізував продукцію на суму 1805542,09 грн. ПП «Колгри». Позивач вважає, що нікчемність означених договорів не встановлена в судовому порядку і вони є дійсними.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року в справі №2а-7158/11/1370 в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням приватним підприємством «Ефективна відгодівля тварин - Захід» подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року в справі №2а-7158/11/1370 та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог виходить з мотивів, які наведені в апеляційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу приватного підприємства «Ефективна відгодівля тварин - Захід» слід задовольнити, а оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом встановлено, що 16.05.2011 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова було проведено позапланову невиїзну перевірку приватного підприємства «Ефективна відгодівля тварин - Захід», за результатами якої складено Акт перевірки від 23.05.2011 року № 294/23-118/33420204 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «Ефективна відгодівля тварин - Захід» з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «ВП «Фактор», ПП «Колгри» за період з 01.01.2009 року по 30.06.2010 року.».

В ході проведення перевірки встановлено порушення підприємством: пп.4.1.1.п.4.1.ст.4 пп.11.3.1. п.11.3.ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 1343361,5 грн., в тому числі за 1 квартал 2009 року в сумі 16575 грн., за 2 квартал 2009 року в сумі 175718,25 грн., за 3 квартал 2009 року в сумі 280888,5 грн., за 4 квартал 2009 року в сумі 405524,4 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 347700 грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 116955,25 грн.; п.1.4.ст.1,пп.3.1.1.п.3.1 ст.3 ,пп.7.3.1. п.7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено суму податку на додану вартість в сумі 1074689 грн., в т.ч. за березень 2009 року в сумі 13260 грн., за квітень 2009 року в сумі 48707 грн., за травень 2009 року в сумі 51307 грн., за червень 2009 року в сумі 40560 грн., за липень 2009 року в сумі 64158 грн., за серпень 2009 року в сумі 54866 грн., за вересень 2009 року в сумі 105687 грн., за жовтень 2009 року в сумі 89830 грн., за листопад 2009 року в сумі 106935 грн., за грудень 2009 року в сумі 127655 гр., за січень 2010 року в сумі 86042 грн., за лютий 2010 року в сумі 92845 грн., за березень 2010 року в сумі 99273 грн., за квітень 2010 року в сумі 32255 грн., за травень 2010 року в сумі 44759 грн., за червень 2010 року в сумі 16550 грн.

За результатами перевірки податкова інспекція видала податкове повідомлення-рішення № 0001462300/14705 від 09.06.2011 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем - податок на додану вартість в сумі 1343362 грн. 25 коп. в тому числі за основним платежем 1074689 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 268672,25 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0001462300/14705 від 09.06.2011року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем - податок на прибуток в сумі 1679201 грн.87 коп., тому числі за основним платежем 1343361,5 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 335840,37 грн.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у відповідача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Так, в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 зазначено, що «з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку».

З наданих позивачем документів вбачається, що в періоді з березня 2009 року по червень 2010 року ПП «Ефективна відгодівля тварин - Захід» здійснювало продаж продукції ТзОВ ВП «Фактор», ПП «Колгри». Згідно документів бухгалтерського обліку, перевіркою взаємовідносин ПП «Ефективна відгодівля тварин - Захід» та ТзОВ ВП «Фактор», представлених до перевірки первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку вбачається, що даним підприємством реалізовано ТзОВ ВП «Фактор» товару на загальну суму 4 642 550,76 грн.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 6 липня 1999 року № 996-Х1У визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брата участь у здійсненні господарської операції.

Порядком складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого Наказом ДПА України від 29.03.03р. №143 визначено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №8 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704 (надалі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.

Згідно із ст. 173 Господарського кодексу України - господарськими визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 3 Господарського Кодексу України - під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно ст. 655 Цивільного Кодексу України - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар, послуги) у власність другій стороні (покупцеві) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі - продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За ст. 662 Цивільного Кодексу України - продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосується товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

На підтвердження фактичності здійснення господарської операції в матеріалах справи наявні договір купівлі - продажу № 20/03-1 від 20.03.2009 року укладений між приватним підприємством «Ефективна відгодівля тварин - Захід» (постачальник) та Приватним підприємством «Колгри» (покупець); договір купівлі - продажу укладений між Приватним підприємством «Ефективна відгодівля тварин - Захід» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВП «Фактор» (покупець); податкові накладні, видані позивачем покупцю - ТзОВ ВП «Фактор» на суму 4642550,76 грн.; податкові накладні видані позивачем покупцю - «Колгри» на суму 1805542,95 грн.; реєстр податкових накладних, який підтверджує достовірність вищевказаних податкових накладних; 146 видаткових накладних за період з 14.07.2009 року по 11.06.2010 року, які на думку позивача, свідчать про відпуск товару ТзОВ ВП «Фактор» на суму 4642550,76 грн.; 60 видаткових накладних за період з 24.03.2009 року по 10.11.2009 р., які на думку позивача, свідчать про відпуск товару ПП «Колгри» на суму 1805542,95 грн.; платіжні документи, які свідчать про сплату ТзОВ ВП «Фактор» та ПП «Колгри» позивачу за товар 6448134,46 грн. в тому числі 1074689,07 грн.

Також на підтвердження позовних вимог позивачем надані митні декларації, фактури, та інші супроводжуючі документи, що свідчать про отримання позивачем товару, ідентичного виданому ТзОВ ВП «Фактор» та ПП «Колгри» від польських фірм та документи складського обліку, які свідчать про наявність товару, що відпускався покупцям, на складі.

Суду надані податкові декларації, з яких вбачається, що позивач прийняв податкові зобов'язання на суми ПДВ та податку на прибуток, отриманих від ТзОВ ВП «Фактор» та ПП «Колгри».

В матеріалах справи є листи Прокуратури Дніпропетровської області, Головного управління МВС України у Дніпропетровській області, районних прокуратур, з яких вбачається, що відносно ПП «Колгри та ТзОВ ВП «Фактор» кримінальні справи не порушувались.

Також слід взяти до уваги, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року по справі № 2а-6267/11/1370 за позовом ПП «Ефективна відгодівля тварин -Захід» до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, яка набула законної сили, і з якої вбачається, що наказ начальника ДПІ у Шевченківському районі м. Львова № 529 «Про проведення позапланової невиїзної перевірки ПП «Ефективна відгодівля тварин-Захід» від 12.05.2011 року скасовано.

Згідно пп.3.1.1 п. 3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що апеляційні вимоги приватного підприємства «Ефективна відгодівля тварин - Захід» є аргументованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ч.3 ст.160 ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Ефективна відгодівля тварин - Захід» задовольнити, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року в справі №2а-7158/11/1370 - скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001462300/14705 від 09.06.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем - податок на додану вартість в сумі 1343362 грн. 25 коп. в тому числі за основним платежем 1074689 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 268672,25 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0001462300/14705 від 09.06.2011року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем - податок на прибуток в сумі 1679201 грн.87 коп., тому числі за основним платежем 1343361,5 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 335840,37 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді А.І. Рибачук

В.В. Клюба