Постанова № 36851562, 20.01.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2014 р. Справа № 922/3988/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В., суддя Істоміна О.А.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Нива", с. Жовтневе, Вовчанський район, Харківська область (вх. №3738 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 13.11.13 р. у справі № 922/3988/13

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Нива", с. Жовтневе, Вовчанський район, Харківська область

про стягнення коштів в розмірі 53 873,50 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.11.13 р. по справі № 922/3988/13 ( суддя Денисюк Т.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного сільскогосподарського підприємства "Нива" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму основної заборгованості у розмірі 45600,00 грн., пеню у розмірі 2089,38 грн., штраф у розмірі 1676,08 грн., інфляційні втрати у розмірі 136,80 грн., 3% річних у розмірі 1228,58 грн. та 1720,50 грн. судового збору. В частині вимог позивача про стягнення з відповідача 5,72 грн. пені та 60,31 грн. інфляційних втрат - в позові відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.11.13 р. в частині стягнення пені у сумі 2089,38 грн., та інфляційних витрат у розмірі - 136,80 грн., та прийняти нове рішення.

В обґрунтування викладених вимог заявник зазначає, що суд першої інстанції вийшов за рамки наданих йому повноважень, виправивши помилки та перерахувавши штрафні санкції, замінив своїми діями обов'язок позивача доказувати обґрунтованість заявлених позовних вимог. Відповідач вважає, що вимоги щодо пені та нарахованих інфляційних слід залишити без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Відповідач в призначене судове засідання не з'явився, причини його неявки суду невідомі. Про час та місце судового розгляду справи був належним чином та завчасно повідомлений, що підтверджується наявним у справі повідомленням № 017990/2 про вручення 12.12.2013 поштового відправлення уповноваженій особі відповідача.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 - постачальник (позивач у справі) та Приватним сільскогосподарським підприємством "Нива" - покупець (відповідач у справі) 11 жовтня 2012 р. було укладено договір поставки №9/10, за яким позивач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених даним договором передати у власність відповідача товар, вказаний у договорі, відносно якого відсутні претензії третіх осіб, а відповідач зобов'язався прийняти вказаний товар та оплатити його вартість.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов даного договору позивач поставив відповідачу товар всього на суму 45600,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000015 від 19.10.2012р. (арк.с. 17). Вказаний товар було отримано представником відповідача Багнюковим В.М., повноваження якого підтверджується довіреністю № 338 від 16 жовтня 2012 р. (арк.с. 18).

Відповідно до п. 3.7 договору оплата за товар здійснюється відповідачем в гривні наступним чином:

3.7.1 - 30% (тридцять) вартості узгодженої партії товару відповідач сплачує в строк до 20 жовтня 2012 року;

3.7.2 - 70% (сімдесят) вартості узгодженої партії товару відповідач сплачує строк до 15 грудня 2012 року.

Однак, як стверджується позивачем, за поставлену за договором продукцію відповідач не розрахувався.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію від 21.05.2013 року про сплату заборгованості за переданий товар (арк. с.51). Однак, зазначена претензія була залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.

Таким чином, на момент звернення позивача до суду, заборгованість Приватного сільскогосподарського підприємства "Нива" перед ФОП ОСОБА_1 становила 45600,00 грн.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару та його отримання відповідачем, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 45600,00 грн. за отриманий ним товар.

Крім того, позивач, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за договором, просив стягнути з нього пеню в розмірі 2095,10 грн., штраф в розмірі 1676,08 грн., інфляційні втрати в розмірі 197,11 грн. та 3% річних у розмірі 1228,58грн.

Згідно п.9.6.1 договору відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості отриманого, але не сплаченого товару.

Також, згідно п. 9.6.2 договору за невиконання своїх грошових зобов'язань по договору відповідач сплачує на користь позивача штраф у розмірі 12% від суми невиконаних зобов'язань.

Місцевий господарський суд, проаналізувавши розрахунок позивача щодо стягнення пені на суму 2095,10 грн., які позивач заявив до стягнення з відповідача, зауважив, що позивачем невірно здійснено вищевказаний розрахунок, в зв'язку з чим, суд самостійно перевірив та перерахував нараховану пеню, з урахуванням чого, встановив, що її розмір становить 2089,38 грн.

Розрахунок штрафу у розмірі 12% перевірено судом та встановлено, що він відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства.

Таким чином, зважаючи на те, що факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті поставленого товару у розмірі та у строк, встановлений договором, підтверджується матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність позовних вимог щодо стягнення на користь позивача пені в розмірі 2089,38 грн. та штрафу в розмірі 1676,08 грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені на суму 5,72 грн. судом відмовлено, як безпідставно заявлених.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлений факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд першої інстанції вважав наявними підстави для застосування вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Разом з цим, здійснивши перерахунок суми індексу інфляції судом встановлено, що позивач у розрахунку зробив помилки,в зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат визнані судом такими, що підлягають задоволенню в розмірі 136,80 грн., в іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідача 60,31 грн. інфляційних відмовлено, як зайво нарахованих

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1228,58 грн. визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач заявлену до стягнення суму боргу не оспорює, але посилається на те, що суд першої інстанції вийшов за рамки наданих йому повноважень, виправивши помилки та перерахувавши штрафні санкції, замінив своїми діями обов'язок позивача доказувати обґрунтованість заявлених позовних вимог. В зв'язку з чим просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.11.13 р. в частині стягнення пені у сумі 2089,38 грн., та інфляційних витрат у розмірі - 136,80 грн.

Колегія суддів вважає безпідставними наведені відповідачем доводи та зазначає, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Вказане відповідає позиції, викладеній в постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 року.

В даному випадку позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 2095,10 грн., штраф в розмірі 1676,08 грн., інфляційні втрати в розмірі 197,11 грн. та 3% річних у розмірі 1228,58грн., які нараховані на суму основного боргу в розмірі 45600,00 грн.

Здійснивши перерахунок штрафних санкцій, а також нарахованих інфляційних та 3% річних, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в зазначеній частині частково, стягнувши з відповідача пеню у розмірі 2089,38 грн., штраф у розмірі 1676,08 грн., інфляційні втрати у розмірі 136,80 грн., 3% річних у розмірі 1228,58, тобто в межах заявлених позовних вимог, що узгоджується з вимогами чинного законодавства.

Таким чином, наведені відповідачем доводи позбавлені правового обґрунтування та є безпідставними. В свою чергу відповідачем не надано контррозрахунок оспорюваної суми штрафних санкцій та інфляційних, а також не наведено правових підстав для звільнення його від відповідальності у вигляді сплати пені та інфляційних.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 13.11.2013 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Нива", с. Жовтневе, Вовчанський район, Харківська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13 листопада 2013 року по справі № 922/3988/13 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складно та підписано 20.01.2014

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Істоміна О.А.