Постанова № 36851160, 28.01.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2014 року місто Київ № 810/7125/13-а

10.43

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., за участю секретаря судового засідання Гузіка М.І.,

представника позивача: - Чернишова А.М.,представника відповідача: - не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «НВП Плюс»доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП Плюс», звернувся до суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 02.10.2013 № 0006722202 та від 02.10.2013 № 0006732202 прийняті з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечить чинному законодавству України та підлягають скасуванню.

Під час судового розгляду справи представником позивача надавалися додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неприбуття суд не повідомив, заперечень на адміністративний позов, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань суду не надав.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП Плюс» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 33927649.

З матеріалів справи встановлено, що 13.09.2013 Броварською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 13.09.2013 № 143/22-02/33927649 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП Плюс» (код за ЄДРПОУ: 33927649), з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Еворі Інвестмен» (код за ЄДРПОУ: 37471556) за період з 01.04.2012 по 30.04.2012».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення вимог податкового законодавства:

- підпункт 1.2 пункту 1, підпункти 2.4, 2.15, 2.16 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88;

- пункти 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункти 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, по взаємовідносинах з ТОВ «Еворі Інвестмен» в частині завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 75 000, 00 гривень за період з 01.04.2012 по 30.04.2012, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом (рядок 19) на загальну суму ПДВ - 75 000, 00 гривень;

- пункт 44.1 статті 44, пункти 138.2, 138.4 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, ТОВ «НВП Плюс» занижено нарахування з податку на прибуток за період перше півріччя 2012 року на загальну суму - 78 750, 00 гривень.

На підставі Акта перевірки від 13.09.2013 № 143/22-02/33927649, року Броварською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області були винесені податкові повідомлення-рішення від 02.10.2013 № 0006732202 на суму завищення від'ємного значення ПДВ - 75 000, 00 гривень та від 02.10.2013 № 0006722202 платежем по податку на прибуток на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 78 750, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 19 687, 00 гривень.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати їх протиправними та скасувати, що і є предметом даного спору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ТОВ «Еворі Інвестмент» (виконавець) був укладений договір про надання рекламних послуг № 0402/02 від 02.04.2012. Згідно умов вищевказаного договору, замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати замовнику рекламні послуги, а саме: всебічний аналіз якості роботи сайтів Замовника: www.nvn.com.ua, www.evertile.com.ua, www.tapcoukraine.com.ua та розробку нових веб-дизайнів сайтів з метою підвищення їх конкурентоспроможності, а також виконати комплекс заходів по просуванню зазначених сайтів в пошуковій системі www.google.com.ua по узгодженим запитам.

Крім того, в рамках вказаного договору виконавець зобов'язувався розробити дизайн - проект рекламної брошури, рекламної листівки, рекламного стенду та здійснити їх виготовлення.

Позивач зазначив, що укладення вказаного договору, в тому числі замовлення рекламних послуг було обумовлено проведенням підприємством у травні 2012 року виставки (семінару) продукції, що реалізується ТОВ «НВН Плюс», а саме: бітумної черепиці, композитної черепиці, профнастілу, кровельних матеріалів та інше.

За результатами наданих послуг сторонами складалися Акти відсутності претензій до якості та кількості наданих рекламних послуг та Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 02.04.2012 № 3, від 04.04.2012 № 8, від 06.04.2012 № 12, від 09.04.2012 № 13, від 11.04.2012 № 15, від 16.04.2013 № 16, від 18.04.2012 № 17, від 20.04.2012 № 18.

За результатами наданих послуг, виконавцем - ТОВ «Еворі Інвестмент» були видані податкові накладні від 02.04.2012 № 3, від 04.04.2012 № 8, від 06.04.2012 № 12, від 09.04.2012 № 13, від 11.04.2012 № 15, від 16.04.2013 № 16, від 18.04.2012 № 17, від 20.04.2012 № 18.

На підставі отриманих від контрагента первинних бухгалтерських документів позивачем було сформовано валові витрати та податкових кредит.

У момент виникнення спірних відносин формування валових витрат та податкового кредиту регулюється Податковим кодексом України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг.

Відповідно до пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, про що зазначалося вище, передбачають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до статті 2 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями), цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Згідно зі статтею 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підприємства, які мають право ведення спрощеного обліку доходів і витрат та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, можуть узагальнювати інформацію в регістрах бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Оглянувши надані суду Акти здачі-приймання робіт та податкові накладні, суд відмічає, що в них зазначена інформації тільки про те, що дані послуги є рекламними, ніяких підтверджуючих документів реального виконання та суті наданих послуг надано не було.

Серед суттєвих умов віднесення до валових витрат, пов'язаних з виконанням робіт (послуг), та формування податкового кредиту, є можливість за наявними первинними документами встановити об'єм виконаних послуг, їх калькуляцію та якісні показники виконаних послуг для необхідності їх ідентифікації та визначення факту (способу) їх використання у господарській діяльності підприємства, а також встановлення відповідності/невідповідності цифрових даних про обсяги наданих послуг зазначеним у звітах даним бухгалтерського обліку позивача.

З урахуванням наведених норм та вищевказаних обставин справи надані позивачем документи не можуть вважатися первинними документами (при відсутності інших необхідних первинних документів), що підтверджують факти виконання рекламних послуг, оскільки не містять інформації про конкретні об'єми та направлення, по яким проводились відповідні рекламні послуги. В Актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) не визначено, які саме рекламні послуги надано сторонами у розмірі грошових коштів, зазначених у цих Актах. Крім того, із наданих позивачем документів не вбачається, які саме критерії використовувались для визначення вартості послуг та, відповідно, необхідність та доцільність використання їх в господарській діяльності (направленість на отримання прибутку, а не завищення валових витрат) і правомірність формування валових витрат та податкового кредиту. Таким чином, надані позивачем первинні документи на підтвердження господарської операції з виконання рекламних послуг не відповідають вимогам діючого законодавства.

На думку суду, у випадку, що є предметом судового розгляду, досліджені фактичні дані вказують на недоведеність позивачем економічної доцільності витрат на неконкретні рекламні послуги, та причинного зв'язку між придбаними послугами та отриманням економічної вигоди, направленої на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому, та наміру придбання платником податку послуг для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Документи, якими позивач хотів підтвердити спірні валові витрати та правомірність податкового кредиту, є такими, що беззаперечно не підтверджують такі витрати, оскільки первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». В іншому ж випадку, у платника податку не виникає права відносити до складу валових витрат витрати без належних на те документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Валові витрати можуть бути підтверджені лише тими документами, що свідчать про реальність виконання договорів, зміст, обсяг наданих послуг та їх вартість. Частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

З огляду на викладене, за відсутності інших доказів, що підтверджували б фактичне надання конкретних послуг, документи, на підставі яких сформовані валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на формування податкового кредиту та валових витрат.

Отже, позивачем в перевіряємому періоді безпідставно включено до складу валових витрат та податкового кредиту (в частині сплати ПДВ), витрати на придбання рекламних послуг не підтверджені документами, які б доводили об'єм проведених робіт, їх реальну вартість, направленість господарських операцій на отримання прибутку в цілому, обґрунтування економічної вигоди від проведених операцій, відповідності та співрозмірності реального і заявленого змісту господарських операції, а також причинного зв'язку між придбанням послуг та отриманням економічної вигоди від цього придбання та інше.

Вищенаведене вказує на невідповідність реального і заявленого змісту господарських операцій, тобто свідчить про їх безтоварність.

Також, слід відмітити, що засади рекламної діяльності в Україні, регулювання відносин, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами передбачено Законом України від 03.07.1996 № 270/96-ВР «Про рекламу».

Відповідно до статті 1 Закону України від 03.07.1996 № 270/96-ВР «Про рекламу», реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

З матеріалів, наданих позивачем, вбачаються графічні зображення рекламного характеру на паперових носіях, зразки реклами тощо. Однак, позивачем не надано доказів, що саме ці зразки реклами на графічних зображеннях розроблені виконавцем послуг - контрагентом позивача ТОВ «Еворі Інвестмент». Тобто, продукт рекламних послуг, який начебто був одержаний позивачем на виконання вимог договору не представлено, а надані зразки графічних зображень реклами судом до уваги не приймаються з підстав не доведеності їх походження та не підтвердження документальними доказами одержання такої рекламної продукції саме від ТОВ «Еворі Інвестмент».

Таким чином, твердження позивача про отримані рекламні послуги є фіксацією, яка супроводжувалася оформленням документів з метою створення видимості того, що надання послуг відбулось в дійсності.

Відповідно до підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, суд вважає, що вищезазначене свідчить про безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, у зв'язку з чим, позивачем відображено у складі податкового кредиту суму ПДВ по отриманим послугам та сформовано валові витрати, по яких не встановлено зв'язок з господарською діяльністю позивача.

Також, слід відмітити, що з матеріалів справи вбачається, що основним видом діяльності ТОВ «Еворі Інвестмент» є: 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; 59.11 виробництво кіно- та відео фільмів, телевізійних програм; 73.11 рекламні агентства; 73.12 посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації. Однак, про що зазначалося вище, не зважаючи на види діяльності контрагента позивача, в наданих позивачем первинних бухгалтерських документах не було зазначено, які саме рекламні послуги надано ТОВ «Еворі Інвестмент» позивачу, їх перелік та кількість у відповідності до ціни, зазначеній в цих фінансово-господарських документах тощо.

Факт оплати таких послуг на рахунок контрагента не може бути беззаперечним доказам отримання таких послуг, якщо не можливо встановити реальність отримання таких послуг.

Будь-яких доказів, окрім графічних зображень суду надано не було, а, отже, суд не вбачає зв'язку між отриманими послугами та господарською діяльністю позивача.

Також позивач не заперечував під час судового розгляду справи про відсутність у нього документальних доказів на підтвердження того, що саме ТОВ «Еворі Інвестмент» надавалися рекламні послуги, про які зазначає позивач.

Зі змісту Акта перевірки вбачається, що підставами для висновків відповідача щодо факту відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «Еворі Інвестмент» були наступні обставини.

Позивачем було отримано запит відповідача від 20.06.2013 № 5861/10/2214 щодо підтвердження фінансово-господарських відносин з ТОВ «Еворі Інвестмент».

Підставою направлення такого запиту було визначено встановлення зв'язку із сумнівності у факті здійснення операцій.

Позивач зазначив, що на вимогу податкового органу були надані документи та вся необхідна інформація щодо фінансово-господарської діяльності позивача з ТОВ «Еворі Інвестмент».

Зі змісту Акта перевірки вбачається, що в ході перевірки позивача встановлено, що за період з 01.04.2012 по 30.04.2012 позивач здійснював взаємовідносини з ТОВ «Еворі Інвестмент» згідно договору від 02.04.2012 № 0402/2. Однак, відповідач зазначив, що позивачем не було надано до перевірки копії самого договору про отримані послуги.

Щодо ненадання до перевірки податковому органу копії договору від 02.04.2012 № 0402/2, представник позивача пояснив, що такий договір надався відповідачу, однак документально даний факт документально не підтверджений. Тим більше, суд звертає увагу, що відповідно до заперечень до Акта перевірки саме тоді було надано копію договору від 02.04.2012 № 0402/02.

Щодо ненадання копії договору від 02.04.2012 № 0402/2 під час подання позовної заяви до суду, представник позивача пояснив тим, що на момент звернення до суду з даним позовом не було можливості надати належним чином засвідчену копію такого договору у зв'язку з перебуванням директора підприємства позивача у відпустці.

Також суд звертає увагу, що додані позивачем після відкриття провадження у справі додаткові документи, а саме додаткові угоди до договору від 02.04.2012 № 0402/2 взагалі не надавалися, ані під час проведення перевірки, ані під час надання заперечень до Акта перевірки.

Відповідач в Акті перевірки зазначив, що в наданих до перевірки копіях первинних документів позивача не обґрунтовано та не пов'язано отримання рекламних послуг з господарською діяльність підприємства, а саме: в актах здачі-приймання робіт не розкрито зміст проведених послуг, для яких потреб вони здійснюються, чим порушено підпункт 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88. Також, в актах здачі-приймання робіт виконавцем послуг не розкрито в повній мірі зміст проведених робіт. При проведенні рекламних послуг, виконавцем не надано детальний звіт про проведену роботу, де повинно бути описано про засоби проведеної реклами: чи через засоби масової інформації, наглядові стенди, плакати, рекламні щити, телевізійні програми, Інтернет і таке інше, а також предмет реклами, а саме найменування товару, його характеристики, описання.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів визнання недійсним у судовому порядку вищезазначеного договору.

Та, водночас положеннями Податкового кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів недійсними (або нереальність здійснення господарських операцій).

Однак, на думку суду дійсність договору не означає автоматично реальності вчинення господарської операції на виконання цього договору. Тобто відсутність встановленої судом недійсності цивільного правочину чи господарського зобов'язання не є перешкодою для донарахування податкових зобов'язань платника у разі порушення ним вимог податкового законодавства (що має місце, зокрема, за відсутності реального виконання господарської операції, відображеної в податковому обліку).

В судовому засіданні не було підтверджено належного виконання сторонами договору від 02.04.2012 № 0402/2, реальності укладеного правочину.

Відтак, позивачем не було надано суду первинних документів, які б свідчили про реальність операцій між позивачем та його контрагентом, в тому числі належних та допустимих доказів у підтвердження факту надання рекламних послуг, передбачених договором.

Суд дійшов висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит та на формування валових витрат можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

На думку суду, з урахуванням специфіки даного виду послуг (рекламні), за недоведеністю наміру платника податку отримати користь від придбаних послуг, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Надані позивачем первинні документи на підтвердження господарської операції з надання рекламних послуг, не відповідають вимогам діючого законодавства, а отже, не можуть прийматися як підтвердження товарності вказаної господарської операції та бути підставою для віднесення витрат до валових витрат і формування податкового кредиту (в частині сплати ПДВ в ціні послуг).

Оскільки в судовому засіданні встановлено відсутність зв'язку між вчинюваними господарськими операціями по наданню контрагентом рекламних послуг та господарською діяльністю позивача, суд приходить до висновку про неправомірність формування позивачем сум податкового кредиту та валових витрат. Доводи позивача про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень спростовуються наведеними фактичними даними.

Отже, враховуючи викладене, позивачем перераховувалися, а ТОВ «Еворі Інвестмент» приймалися кошти без мети реального настання правових наслідків, а тому підстав для віднесення до податкового кредиту суми ПДВ та формування валових витрат у позивача не було.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання послуг або в разі якщо придбані послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Також суд не приймає до уваги доводи позивача з приводу визнання дій ДПІ у Печерському районі міста Києва, що виразилися у проведенні зустрічної звірки, результати якою оформлені актом від 20.03.2013 року №1075/224/37471556 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Еворі Інвестмент» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період грудень 2011 року, квітень - грудень 2012 року та січень - лютий 2013 року» протиправними (ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2013 у справі № 826/9066/13-а залишено без змін).

Так, Акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Еворі Інвестмент» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період грудень 2011 року, квітень - грудень 2012 року та січень - лютий 2013 року» став підставою для призначення позапланової перевірки позивача. Суд звертає увагу, що наказ на проведення перевірки та дії відповідача по її призначенню не були оскаржені позивачем і не заявлені як підстави для задоволення даного адміністративного позову.

Також суд зазначає, що в Акті перевірки відповідач не посилається на Акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Еворі Інвестмент» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період грудень 2011 року, квітень - грудень 2012 року та січень - лютий 2013 року», а висновки про донарахування податку на прибуток та завищення від'ємного значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом ґрунтуються на відсутності реальності отриманих послуг.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України, не можуть бути підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому задоволенню не підлягають.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

Водночас, ненадання суб'єктом владних повноважень заперечень на адміністративний позов не означає автоматичне задоволення позовних вимог позивача, якщо судом встановлено безпідставність позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Крім цього, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлена у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати (частина друга статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Із матеріалів справи вбачається, що розмір майнових вимог, заявлених позивачем, становить 173 437, 00 гривень та, відповідно, 2 відсотки від них дорівнюють сумі у розмірі 3 468, 74 гривень, а у відповідності до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», позивачем було сплачено 10 відсотків від вказаної суми, тобто 346, 87 гривень.

Враховуючи наведене та ту обставину, що відповідно до платіжного доручення від 24.12.2013 року № 13666 в сумі 346, 87 гривень позивачем сплачено частину судового збору у розмірі 346, 87 гривень, а саме 10 відсотків від 2 % майнових вимог, які складають 3 468, 74 гривень, суд дійшов висновку, що решта суми судового збору у розмірі 3 121 гривень 87 копійок підлягає стягненню з позивача у відповідності до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», згідно якої решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП Плюс» (код ЄДРПОУ 33927649) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 121 (три тисячі сто двадцять одна) гривня 87 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено 28 січня 2014 р.