Ухвала суду № 36849765, 16.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2014 року м. Київ К-42880/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.12.2010

у справі № 2а-20577/10/0570

за позовом Приватного підприємства «АП-Груп»

до Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення- рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «АП-Груп» (далі по тексту - позивач, ПП «АП-Груп») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області) про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.07.2010 №0000052304/0.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2010, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.12.2010, позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була здійснена позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на банківський рахунок за квітень 20010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 07.07.2010 №306/23-5/36319142.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, підприємством завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за квітень 2010 року на суму 210982,73 грн.

На підставі висновку акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.07.2010 №0000052304/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період квітень 2010 року у розмірі 210982,73 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, даний Закон визначає лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон не передбачає.

Судами встановлено, що на момент проведення перевірки позивач на підтвердження податкового кредиту мав необхідні податкові накладні, виписані на його адресу ПП «Регіони», тому позивач мав підстави для включення до податкового кредиту суми ПДВ.

В акті перевірки відповідач вказує, що підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є той факт, що при проведенні перевірки було встановлено не знаходження за юридичною адресою контрагента позивача ПП «Регіони» та не сплату податкового зобов'язання до бюджету.

Судами вірно зазначено, що відсутність даного контрагенту за місцезнаходженням та не достатність складських приміщень, основних фондів, технічного персоналу не може впливати на результати діяльності позивача.

Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Пункт 1.3 цієї ж статті визначає платника податку як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно із пп. «а» пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, бюджетному відшкодуванню підлягає від'ємне значення у тому випадку, якщо сума податку на додану вартість у відповідному розмірі сплачена отримувачем товару у попередньому періоді постачальникам таких товарів.

Вказана норма Закону не ставить додаткових умов для отримання покупцем бюджетного відшкодування від'ємного значення, зокрема, не передбачає таку умову, як сплата податку на додану вартість постачальником товару до бюджету.

Виходячи з положень п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума бюджетного відшкодування напряму залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту, а не навпаки. При цьому на позивача обов'язок доведення факту сплати податку на додану вартість до бюджету нормами чинного законодавства не покладається.

Невиконання постачальником товару своїх зобов'язань перед бюджетом не передбачено законодавцем як підстава для втрати покупцем права на податковий кредит і, в подальшому, на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у встановлених Законом випадках.

Якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи і не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем виконані всі умови для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, відображення суми, належної до бюджетного відшкодування, в декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року.

Отже, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що відповідачем не доведено правомірність зменшення суми бюджетного відшкодуванні податку на додану вартість в розмірі 210982,73 грн. оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, тому позов підлягає задоволенню.

Крім того, ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області подано клопотання про заміну відповідача по даній справі на її правонаступника - Маріупольську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

На підставі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, абз. 24, 25 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» суд касаційної інстанції вважає за можливе допустити по даній справі заміну відповідача - Державну податкову інспекцію у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області її правонаступником - Маріупольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

Враховуючи викладене, межі перегляду, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Здійснити заміну відповідача по справі Державну податкову інспекцію у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області її правонаступником - Маріупольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

Касаційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.12.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров