Рішення № 36845342, 27.01.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7438/13-ц

Провадження № 22-ц/779/163/2014

Категорія 33

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Ковалюк Я.Ю.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Ковалюка Я.Ю.

суддів: Горейко М.Д., Девляшевського В.А.

секретаря Турів О.М.-Петріва Д.Б.

з участю: апелянта ОСОБА_2, представника апелянтів - ОСОБА_3, представників відповідача - Микитюк Т.І., Островського В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_6 до Управління Державної служби охорони при УМВС України в Івано-Франківській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_6 на рішення Івано-Франківського міського суду від 25 листопада 2013 року,-

в с т а н о в и л а :

Позивачі звернулися в суд із зазначеним позовом посилаючись на те, що між ОСОБА_2 та відповідачем укладено договір від 01.01.2009 року №ІФМ 2432 «На централізовану охорону майна в житлових приміщеннях громадян підрозділами ДСО при Міністерстві внутрішніх справ». У липні 2012 року у його помешканні трапилась крадіжка, через неналежне виконання відповідачем, передбачених у договорі обов'язків. За фактом таємного викрадення майна ОСОБА_6, слідчим СВ Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківської області порушено кримінальну справу. Загальний розмір заподіяної майнової шкоди складає 23100грн., а саме: 21600грн. - вартість викрадених золотих виробів, 1500грн. - викрадені грошові кошти, а також 5000грн. заподіяної моральної шкоди. Просили позов задовольнити.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 листопада 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_6 до Управління Державної служби охорони при УМВС України в Івано-Франківській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2, ОСОБА_6 подали апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянти вказують, що судом помилково зазначено, що факт крадіжки визначеної в постанові про порушення кримінальної справи, кількості золотих виробів та грошових коштів, як і факт, що вони належали позивачці ОСОБА_6 не доведено та не надано будь-яких належних та допустимих доказів. Так, на місці події в присутності працівників слідчо-оперативної групи та представницького складу УДСО при УМВС було складено протокол огляду місця події, відібрано пояснення в ОСОБА_2 та членів його сім'ї, а також проведено ряд інших слідчих дій, де йшлася мова про речі і їхню кількість, що були викрадені.

Апелянти також зазначають, що не заслуговують на увагу доводи відповідача та суду про те, що позивачами не виконано умови договору, а саме: не передано охороні дублікати ключів від об'єкту та необхідність зберігання цінних речей у сейфах, оскільки відповідач не надав доказів на підтвердження того, що це перешкоджало своєчасному виявленню причин спрацювання сигналізації або затриманню злочинців на місці події.

Вважають також, що суд помилково не взяв до уваги п.6.3 Договору, де вказується, що у суму збитків, що підлягають відшкодуванню, входить вартість викраденого майна клієнта.

На думку апелянтів, суд даним обставинам не дав належної оцінки та ухвалив рішення з порушенням вимог закону.

З вище наведених підстав просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_2 та представник апелянтів доводи апеляційної скарги підтримали з мотивів поданих у апеляційній скарзі, просили про їх задоволення.

Апелянт ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином повідомлялася про час й місце розгляду справи, що у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Представники відповідача апеляційну скаргу заперечили, вважають її безпідставною, а рішення суду законним та обґрунтованим.

Вислухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що доводи позивачів про порушення їх майнових прав не знайшли свого підтвердження, вимоги в частині відшкодування моральної шкоди також є безпідставними, вини відповідача у завданні такої шкоди не встановлено.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитись не може.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, 01 січня 2009 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір на централізовану охорону майна в житлових приміщеннях громадян підрозділом Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ № ІФМ 2432 (надалі Договір) (а.с.58-61).

Відповідно до п. 2.1. п.2.2. Договору, «Клієнт» (ОСОБА_2.) передає, а «Охорона» (УДСО при УМВС України в Івано-Франківській області) приймає під охорону майно, що знаходиться на об'єкті» «Клієнта» за адресою АДРЕСА_1, «Охорона» здійснює охорону майна шляхом спостереження за станом встановленої на «Об'єкті» сигналізації, яка контролює цілісність його будівельних конструкцій в період охорони та забезпечує виїзд до «Об'єкту» НМО (наряд міліції охорони) у випадку спрацювання сигналізації «Об'єкта».

21 липня 2012 року позивачу зателефонували із диспетчерської служби відповідача і повідомили про те, що в його житловому будинку спрацював один із датчиків сигналізації на проникнення в будинок. Вказаний факт сторонами визнається, а тому відповідно до ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

03 вересня 2012 року слідчим СВ Івано-Франківського MB УМВС України в Івано- Франківській області порушено кримінальну справу за фактом таємного викрадення майна ОСОБА_6 за ознаками злочину, передбаченого ч. З ст. 185 КК України (а.с.27).

Як вбачається із вказаної вище постанови слідчого, загальна вартість викрадених золотих виробів з будинку позивача ОСОБА_2 становить 19000 грн., власником золотих виробів була позивачка ОСОБА_6 Окрім золотих виробів було викрадено також грошові кошти в сумі 1500 грн., які також належали позивачці ОСОБА_6, загальна сума збитків ОСОБА_6 становить 20500 грн.

Факт крадіжки саме такої кількості золотих виробів та грошових коштів як і факт того, що вони належали позивачці ОСОБА_6, позивачі доводять тільки постановою про порушення кримінальної справи. Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження якості та вартості викраденого позивачі не надали.

Однак, у відповідності до вимог п. 6.1 договору, «Охорона» несе майнову відповідальність за прямі дійсні збитки, заподіяні «Клієнту», внаслідок неналежного виконання «Охороною» договірних зобов'язань та наявності вини «Охорони» у їх спричиненні, але на суму не більше 5000грн., за умов крадіжки, знищення, пошкодження майна «Клієнта» на «Об'єкті» у період його охорони сторонніми особами, які проникли на «Об'єкт» після його здавання під охорону.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а відповідно ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.

Із повідомлення УМВС України в Івано-Франківській області, адресоване ОСОБА_2 (а.с.24), вбачається, що за результатами службового розслідування, за фактами неналежного виконання службових обов'язків працівниками УДСО при УМВС, під час охорони його будинку, ряд працівників даного підрозділу притягнуто до суворої дисциплінарної відповідальності.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтвердила, що зі сторони адміністрації УДСО УМВС України в Івано-Франківській області була усна пропозиція позивачам щодо досудового врегулювання даного питання, шляхом виплати в їх користь грошової суми в розмірі 5000грн.

Таким чином, зважаючи на викладене вище, та з правового аналізу п. 6.1 договору, колегія суддів приходить до висновку, що сторона відповідача фактично визнала свою вину щодо неналежного виконання умов договору.

Доводи відповідача про те, позивачами не було виконано умови п. 5.1.3 договору, а саме: не передано охороні дублікати ключів від об'єкту, металевого сейфа, є необґрунтованими, так як відповідач не надав доказів на підтвердження того, що це перешкодило своєчасному виявленню причин спрацювання сигналізації або затриманню злочинців на місці події.

Так, за умовами договору саме відповідач взяв на себе обов'язок щодо технічного обладнання місць сигналізації у квартирі та встановив її у такий спосіб, щоб унеможливити проникнення сторонніх осіб до квартири.

Крім того, як убачається із доданих в судовому засіданні представником відповідача копій письмових доказів, а також із пояснень останнього, працівники служби охорони прибули на об'єкт після спрацювання тривожної сигналізації за 6 хвилин, а сигнали, які поступали на маяки руху у кімнатах тривали 10 хвилин. Ці обставини, на думку колегії суддів, давали можливість працівникам служби охорони, при належному та професійному виконанні своїх обов'язків, затримати стороніх осіб, які проникли у приміщення. Однак цього зроблено не було.

Судова колегія вважає, що розглядаючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд не повно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, не правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дійшов помилкового висновку про відсутність вини відповідача щодо порушення майнових прав позивачів, зокрема, не звернув увагу на те, що відповідач не належним чином виконав свої зобов'язання по договору, що дало можливість не встановленим слідством особам проникнути до будинку, вкрасти звідтіля цінні речі та зникнути з місця події, тобто охорона не тільки не запобігла викраденню речей, але і не прийняла мір до затримання крадіїв. Тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_6 5000грн. матеріальної шкоди.

Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди, то в цій частині рішення колегія суддів вважає обґрунтованим.

Так, згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договором на централізовану охорону майна в житлових приміщеннях громадян підрозділом Державної служби охорони при МВС України по якому позивачам завдано матеріальні збитки, не передбачено застосування таких правових наслідків, як відшкодування моральної шкоди.

Тому ця вимога позивачів є безпідставною і задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 25 листопада 2013 року в частині відмови у позові ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_6 до Управління Державної служби охорони при УМВС України в Івано-Франківській області про відшкодування матеріальної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Управління Державної служби охорони при УМВС України в Івано-Франківській області (код ЗКПО №08596908, р/р 26008300011795 в АКБ «Плюс Банк» м. Івано-Франківськ, МФО 336310, свід. №12847767, інд. №085969009159) на користь ОСОБА_6 5000 (п'ять тисяч) грн. заподіяної матеріальної шкоди за прямі дійсні збитки і 114,70 (сто чотирнадцять)грн. 70коп. судового збору.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Я.Ю. Ковалюк

Судді: М.Д. Горейко

В.А. Девляшевський