Рішення № 3683050, 25.05.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.05.09 р. Справа № 37/86

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

присекретарі Паліводі Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Прокурора Іллічівського району м. Маріуполя в інтересах держави в особі (Позивач) Управління міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 23599040

до Відповідача: Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 08563079

про: стягнення заборгованості за орендну плату у сумі 1143,37грн., пені в сумі 44,67грн.,

за участю уповноважених представників:

Прокурор – Пономарьов А.О. (посвідчення №2644 дійсне до 14.07.2010р.);

від Позивача – Слепов Д.Ю. (за довіреністю № б/н від 22.05.2009р.);

від Відповідача – не з’явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 16.04.2009р. на 28.04.2009р., з 28.04.2009р. на 19.05.2009р., з 19.05.2009р. на 25.05.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Прокурор Іллічівського району м. Маріуполя (далі – Заявник позову) звернувся із позовом до Господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі Управління міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (далі – Позивач) з вимогами до Державного департаменту України з питань виконання покарань Управління департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості за орендну плату у сумі 1143,37грн., пені в сумі 44,67грн.

В обґрунтування позовних вимог Заявник позову посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором оренди № 1929-о від 23.01.2008р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для застосування пені.

На підтвердження вказаних обставин Заявник позову надає договір оренди № 1929-о від 23.01.2008р., додаткову угоду до договору № 1929-о від 23.01.2008р., рахунки, акт прийому-передачі, розрахунок заборгованості по орендній платі та пені.

Нормативно свої вимоги Заявник позову обґрунтовує ст. ст. 5, 10, 18, 19, 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 324, 762 Цивільного кодексу України, ст. 20 Закону України „Про прокуратуру”, ст.ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.17-24, 62-65 19), у тому числі – письмові пояснення, якими наведене додаткове обґрунтування і розрахунок заявлених вимог, проте, вказуючи на необхідність стягнення з Відповідача визначених прокурором сум, Позивач зазначив, що заборгованість з орендної плати та пеня має бути стягнута на користь місцевого бюджету, як визначеного у договорі отримувача коштів.

При цьому, Позивачем були наведені заперечення по суті викладених у відзиві аргументів Відповідача.

Письмовими поясненнями від 19.05.2009р. (а.с.а.с.67-69) Прокурор підтримав вказану вище позицію Позивача щодо отримувача стягуваних грошових коштів та заперечень позиції Відповідача.

Відповідач надав відзив на позовну заяву № 15/4062 від 13.04.2009р. (а.с.а.с.28,29), в якому проти позову заперечив, посилаючись на те, що: в силу свого статусу та здійснюваних ним функцій, висування позовних вимог порушує інтереси держави та надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 28-35); до Відповідача не надходили рахунки за травень, серпень і вересень 2008р.; сторонами підписано додаткову угоду, якою загальну суму договору визначено у розмірі 700грн.; доведеним кошторисним асигнуванням Відповідачу отримане бюджетне фінансування у 2008р. у розмірі меншому суми договорів на оренду приміщень;.

Крім того, Відповідачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 30-35, 48-61).

Представники учасників справи у судових засіданнях підтримали свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані учасниками справи документи у світлі приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не вливають на таку кваліфікацію.

Вислухавши у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

23.01.2008р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) укладено договір на оренду нежилого приміщення (будівлі), що знаходиться в комунальній власності м. Маріуполя № 1929-о, (а.с.а.с.6,7), згідно п.п.1.1., 7.1. якого Позивач передає Відповідачу в термінове платне користування нежитлове приміщення (будівлю), розташоване за адресою: м. Маріуполь, пер. Ровенський, 17, загальною площею 83,08 кв. м., для використання під службовий кабінет кримінально-виконавчої інспекції Орджонікідзевського району м. Маріуполя, строком з 23.01.2008р. по 23.01.2009р.

За змістом п. 2.4. Положення про Управління міського майна маріупольської міської ради (а.с.а.с. 16-18) здійснення повноважень орендодавця міського комунального майна віднесено, серед іншого, до основних напрямків роботи Позивача.

Згідно умов п.п.3.2, 4.2. зазначеного договору на Відповідача зокрема покладені наступні грошові зобов’язання:

· з оплати орендної плати з розрахунку 1,19 гривень за 1 кв.м. (за перший місяць, в подальшому – з урахуванням встановленого рішенням Маріупольської міської ради пільги) та перераховує її на розрахунковий рахунок Одержувача, яким визначений місцевий бюджет Жовтневого району м. Маріуполя, не пізніше 20 числа поточного місяця з урахуванням індексу інфляції;

· з оплати послуг за обслуговування з розрахунку 0,13 гривень за 1 кв.м. (за перший місяць, в подальшому – згідно повідомлень Орендодавця)

Умовами п. 6.3. договору за прострочення сплати орендної плати встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі 2-х облікових ставок Національного банку України за кожен день прострочення.

У п. 7.5. договору оренди сторони передбачили, що за відсутністю заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку протягом місяця, він вважається продовженим на той строк і на тих же умовах, які передбачені цим договором.

23.01.2008р. об’єкт оренди був наданий Відповідачу, про що сторонами сторони склали відповідний акт прийому-передачі (а.с.8).

Додатковою угодою від 23.01.2008р. (а.с.12) сторони доповнили розділ 4 абзацом наступного змісту: „Сума договору на 2008р. складає 700грн. Загальна сума договору може бути змінена при зміні розрахунку щомісячної орендної плати з урахуванням індексу інфляції.”

Як вбачається з наявних в матеріалах справи платіжних доручень (а.с.а.с.50-53) Відповідачем у 2008р. була здійснена часткова оплата рахунків Позивача (а.с.а.с.54-61) за оренду у загальному розмірі 413,71грн.

Відповідно до п. п. 1, 5, 14 Положення про Управленні Державного департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області (а.с.а.с.30-35) Відповідач є юридично особою та територіальним органом управління Державного департаменту України з питань виконання покарань, до основних завдань якого, серед іншого, віднесено реалізація єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань

Посилаючись на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором оренди, Прокурор звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві № 15/4062 від 13.04.2009р.

Суд розглядає справу в контексті позовних вимог, викладених у позовні заяві з урахуванням пояснень(а.с.а.с. 62-62, 67-69), оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги є однорідними (грошовими), пов’язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення грошових зобов’язань за договором оренди), а їх сумісний розгляд не перешкоджає з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

Водночас, згідно ст.ст. 22, 29 Господарського процесуального кодексу України Прокурор та Позивач вправі до прийняття рішення уточнити реквізити отримувача стягуваних сум, конкретизувавши у такий спосіб свої вимоги.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов’язань та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення нарахованої пені.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами господарського законодавства, зокрема – Законом України „Про оренду державного та комунального майна” та Цивільним кодексом України, а також - умовами договору № 1929-о від 23.01.2008р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України за користування майном на умовах оренди орендар (наймач) має сплачувати орендну плату.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір оренди № 1929-о від 23.01.2008р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Суд, враховуючи правову позицію, викладену в п. 3 Рекомендації Президії Вищого господарського суду України „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” від 27.06.2007 р. N 04-5/120, вважає за необхідне наголосити, що у розглядуваних правовідносинах Відповідач не здійснює функцій органу державної влади, що унеможливлює застосування у розглядуваному випадку певних особливостей, пов’язаних із порядком бюджетного фінансування або здійснюваних функцій.

Дійсно, укладаючи договір оренди, сторони керувалися принципами юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності (ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України), оскільки жоден з учасників договору у питаннях орендного використання комунального майна не перебуває у підпорядкуванні іншого.

Враховуючи визначену в п. 7.1. договору дату закінчення строку його дії – 23.01.2009р. –пояснення Позивача, надані до канцелярії суду 18.05.2009р. (а.с.62), лист Відповідача № 19-14024 від 15.12.2008р. (а.с.72), а також – приписи ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст. 764 Цивільного кодексу України і умови п. 7.5. договору, суд, за відсутністю в матеріалах справи належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів заперечень сторін проти автоматичного продовження орендних правовідносин, дійшов висновку, що орендні правовідносини між сторонами автоматично продовжилися і після 23.01.2009р. – на той же строк і на тих же умовах.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч. 1 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов’язку із здійснення платежу з орендної плати не пізніше кожного 20 числа поточного місяця на користь місцевого бюджету Жовтневого району м. Маріуполя відповідно до умов п. 4.2. договору оренди № 1929-о від 23.01.2008р.

Судом відхиляються посилання Відповідача на неотримання ним певних рахунків-фактур з орендної плати, оскільки за умовами договору здійснення ним грошових зобов’язань з орендних платежів не покладено у залежність від отримання таких рахунків. Більш того, п. 4.3. договору обов’язок з отримання рахунків у Орендодавця покладений саме на Орендаря.

Посилання Відповідача не доведеність Заявником позову порушення інтересів держави у розглядуваному випадку і невідповідність таким інтересам зверненню до суду з розглядуваним позовом, судом відхиляються як юридично неспроможні, оскільки:

- правова оцінка по суті питання можливості звернення прокурора з розглядуваним позовом співпадає із позицією суду, викладеною в мотивувальній частині ухвали про порушення провадження у справі та полягає у визнанні належним і достатнім відповідного обґрунтування в цій частині, приведено у позовній заяві;

- за змістом ст. 29 Господарського процесуального кодексу України та ст. 20 Закону України „Про прокуратуру” можливість прокурором реалізації свого права на звернення до суду задля захисту державних інтересів не покладена у залежність від необхідності визначення і оцінки пріоритетності інтересів одних органів, що беруть участь у спірних правовідносинах, над іншими;

- протиставлення заявленим вимогам посилання на здійснювані Відповідачем функції державного органу є хибним, оскільки позов прокурора та його позиції з підтримання заявлених вимог не спрямована на заперечення або перешкоджання виконанню цих функцій - безпосередня діяльність Відповідача взагалі не має ніякого відношення до предмету судової оцінки і жодною мірою не виправдовує факт порушення взятих на себе зобов’язань та не утворює законних підстав для звільнення від встановленої законом відповідальності. Наразі, Відповідач, як відповідний орган державної влади за своїм статусом, має за будь-яких підстав дотримуватися приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України відносно функціонування у цілковитій відповідності до вимог діючого законодавству, у тому числі – щодо розрахункової дисциплін у відносинах з іншими суб’єктами.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, враховуючи домовленість сторін, викладену у додатковій угоді від 23.01.2008р. (а.с.12), обсяг грошових зобов’язань Відповідача з орендної плати на 2008р. обмежений сумою 700грн., в межах якої останній може виступати боржником.

Приймаючи до уваги приписи ч.1 ст. 14 Цивільного кодексу України, згідно яких цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства, а також зазначені вище норми відносно заборони односторонньої зміни зобов’язань і обов’язковості їх для сторін, суд дійшов висновку про неправомірність висування вимог щодо сплати орендної плати за 2008р. понад встановлену сторонами суму 700грн.

Зокрема, з огляду на досягнуту домовленість сторін, спонукання Відповідача до виконання грошових зобов’язань понад визначену суму безпосередньо суперечить ч. 1 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України, що має наслідком відмову у задоволенні позовних вимог у відповідній частині. Дійсно, відсутність у позивача певного суб’єктивного права об’єктивно унеможливлює його порушення, а відтак, у світлі приписів ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України і ст. 1 Господарського процесуального кодексу України – і застосування відповідного способу судового захисту.

В свою чергу, посилання Позивача і Прокурора на передбачену додатковою угодою можливість зміни загальної суми договору у разі зміни розрахунку щомісячної орендної плати з урахуванням індексу інфляції, судом відхиляються як хибні, оскільки:

- наведений у довідці (а.с.9) розрахунок заявлених вимог виконаний виключно у відповідності до п. 4.2. договору – домовленість за додатковою угодою взагалі не врахована, тоді як за логікою зазначених заперечень проіндексована мала бути сума орендного платежу за місця у розмірі 58,33грн. (700:12), а не вказана у договорі сума 98,49грн.;

- можливість зміни розміру платежів внаслідок інфляційної індексації передбачена до загальної суми договору, що, з огляду на встановлені судом обставини автоматичного його продовження, має формуватися не тільки за 2008р., але й і після. Між тим, умова додаткової угоди від 23.01.2008р., яка стосується виключно 2008р. не передбачає зміни визначеної суми орендної плати на цей рік через інфляційні процеси.

Зважаючи на здійснені Відповідачем орендні платежі у 2008р. у загальному розмірі 413,71грн., суд дійшов висновку, про обґрунтованість вимог відносно стягнення заборгованості за 2008р. у сумі 286,29грн. (700-413,71).

Оскільки передбачене додаткової угодою від 23.01.2008р. обмеження по сумі стосувалося виключно 2008р., позовні вимоги за період з січня по березень 2009р. включно за відсутністю в матеріалах справи доказів здійснення Відповідачем відповідних платежів за цей період та інших домовленостей сторін, задовольняються (вимоги) судом у повному обсягу у сумі 378,04грн. (122,92 + 127,45 + 127,67).

Таки чином, загальний розмір належної до стягнення заборгованості становить 664,33грн.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати орендної плати сформульована безпосередньо у п. 6.3. договору оренди № 1929-о від 23.01.2008р., вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Приймаючи до уваги висновок суду щодо розміру належної до стягнення заборгованості Відповідача, яка сформувалась протягом вказаного Прокурором та Позивачем періоду (а.с.11), суд, здійснивши арифметичний перерахунок пені за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, з урахуванням встановленого Заявником порядку нарахування пені на поточну заборгованість за кожен місяць починаючи з 21 числа у період з вересня 2008р. по 12.03.2009р., встановив:

- виходячи із загальної річної суми орендної плати в 700грн., щомісячний орендних платіж у 2008р. мав становити 58,33грн. (700:12), на який і має нараховуватися пені за запропонованим на а.с. 11 порядком розрахунку;

- на вказаний розмір щомісячного платежу за вересень – грудень 2008р. (в межах вказаного періоду Відповідачем не здійснювалися орендні платежі, які могли б призвести до зменшення суми, які використовуються судом у розрахунку – здійснені платежі у сумі 413,71грн. частково покривають заборгованість лише за період з січня по серпень 2008р.: 58,33 х 8 = 466,64), у визначений період нарахування може бути нарахована пеня у сумі 19,52грн.;

- на заборгованість, яка сформована у січі-лютому 2009р. і правомірно визначена Позивачем виходячи з умов договору, підлягає нарахуванню пеня в межах, вказаних у розум рахунку у сумі 5,8грн. (4,12 + 1,68)

Таки чином, загальний розмір належної до стягнення пені становить 25,32грн.

Судові витрати згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Відповідача пропорційно сумі задоволених вимог та підлягають стягненню на користь бюджету, оскільки Заявник позову звільнений від сплати судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Прокурора Іллічівського району м. Маріуполя в інтересах держави в особі Управління міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 23599040) до Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код 08563079) про стягнення заборгованості за орендну плату у сумі 1143,37грн. та пені в сумі 44,67грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код 08563079) на користь місцевого бюджету Жовтневого району, код ЄДРПОУ 34686694, п/р 33213871700052, ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код платежу 22080401 заборгованість з орендної плати в сумі 664,33грн. та пеню у розмірі 25,32грн. гривень.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код 08563079) в доход державного бюджету витрати по сплаті державного мита в сумі 59 грн.18 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 68 грн.47 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою присутніх Прокурора та Позивача у судовому засіданні 25.05.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення.

Повний текст судового рішення підписано 25.05.2009р.

6. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя Попков Д.О.