Ухвала суду № 36829404, 21.01.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/4336/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Жернаков М.В.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Курка О. П.

суддів: Матохнюка Д.Б. Совгири Д. І.

при секретарі: Швець А.І.

за участю представників сторін:

представника позивача: Джугострана В.І.

представника відповідача: Прокопюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом спільного Українсько-Ліванського підприємства "БЕЙРУТ+" у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2013 року спільне Українсько-Ліванське підприємство "БЕЙРУТ+" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (Позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року позов задоволено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволені позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.

Представник Позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Представник Відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

З обставин справи встановлено, що з 25.09.2013 р. по 01.10.2013 р. працівником Відповідача проведено позапланову виїзну документальну перевірку СУЛП "БЕЙРУТ+" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП "Біко Агротрейд" за січень, лютий та березень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 17.10.2013 р. № 626/2201/23106391, згідно висновків якого Позивачем завищено податок на додану вартість за період з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р. на загальну суму 47892, у тому числі: за січень 2012 року на суму 13436 грн., за лютий 2012 року на суму 16319 грн., за березень 2012 року на суму 18137 грн.

На підставі вказаного акту перевірки Вінницька ОДПІ 16.10.2013 р. прийняла податкове повідомлення-рішення № 0005912201 про збільшення СУЛП "БЕЙРУТ+" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 47892 грн. та нарахування штрафних санкцій в розмірі 11973 грн.

Так, судом встановлено, що 05.01.2012 р. між ПП "Біко Агротрейд" (продавець) та СУЛП "БЕЙРУТ+" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 10/01, згідно умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю продукт, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити запчастини та мастильні матеріали. Оплата вартості запчастин та мастильних матеріалів відбувається з використанням готівкових та безготівкових розрахунків.

В підтвердження виконання умов договору Позивачем надані накладні на товар, податкові та видаткові накладні.

Розрахунки між підприємствами проводилися через розрахунковий рахунок згідно з платіжними дорученнями.

Частину заборгованості в сумі 78360 грн. списано Позивачу відповідно до договору уступки вимоги б/н від 15.02.2012 р.

На підтвердження транспортування товарно-матеріальних цінностей від ПП "Біко Агротрейд" на адресу СУЛП "БЕЙРУТ+" Позивачем надані товарно-транспортні накладні.

Товарно-матеріальні цінності, отримані Позивачем від ПП "Біко Агротрейд", списані на власні потреби згідно з актами списання.

Згідно п.п. 14.1.181 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітний податковий період.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документи мають силу первинних у випадку фактичного здійснення господарської операції, з огляду на що для визначення податкового кредиту, сплачені в ціні товару суми податку на додану вартість повинні бути фактично здійснені і підтверджені належними первинними документами, складеними у відповідності до законодавчих вимог і які відображають реальність господарської операції.

Таким чином, встановлення факту-здійснення господарської операції здійснюється шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій.

Вказані первинні документи були досліджені судом першої інстанції, на підставі чого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність операцій Позивача щодо придбання матеріальних цінностей, оскільки ці операції призвели до зміни майнового стану платника податків, метою їх придбання було їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

В апеляційній скарзі представник Відповідача вказує, що Позивачем в ході перевірки не було надано товарно-транспортних накладних, які підтверджували б переміщення товару у просторі, при цьому відсутнє підтвердження того, що такі документи не були отримані і на вимогу перевіряючої особи. Натомість, як зазначалось вище, на підтвердження транспортування товарно-матеріальних цінностей від ПП "Біко Агротрейд" на адресу СУЛП "БЕЙРУТ+" Позивачем надані товарно-транспортні накладні, які були досліджені в ході судового розгляду справи судами першої на апеляційної інстанції.

З приводу зазначеного, колегія суддів зауважує, що товарно-транспортна накладна - це документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, а тому недоліки заповнення товарно-транспортної накладної чи її відсутність не мають значення для вирішення спору щодо наявності у Позивача права на формування податкового кредиту чи витрат за наявності належним чином виданої податкової накладної та інших первинних документів, які підтверджують реальність виконання господарської операції.

Судом, на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності, встановлено, що факт надання послуг та поставки товарів Позивачу зі сторони його контрагента документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товару, а тому і відсутність будь-яких витрат на зазначену операцію не були доведені, а надані Позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Крім того, висновки акту перевірки Позивача ґрунтуються, зокрема, на акті ДПІ у Печерському районі м. Києва Київської області ДПС № 1706/22-8/36677875 від 17.05.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Біко Агротрейд", згідно з висновками якого перевіркою не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01.12.2011 р. по 31.03.2012 р.

Зазначене, на думку колегії суддів, не дає достатніх підстав для висновку про безтоварність вищенаведеної господарської операції з огляду на наступне.

Так, згідно установленої судової практики Верховного Суду України, висловленій, зокрема, у постанові цього суду від 31 січня 2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що "чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

До того ж, про неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого зазначено в практиці Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо помилковості висновків контролюючого органу про неправомірність включення СУЛП "БЕЙРУТ+" до податкового кредиту січня, лютого, березня 2012 року сум податку на додану вартість, сплачених у зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей у ПП "Біко Агротрейд", та безпідставність формування Позивачем показників своєї звітності з врахуванням цих сум.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений Позивачем з ПП "Біко Агротрейд" відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності Позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, складеними на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Що стосується доводів апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат з Відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України відповідно до задоволених вимог (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно з ч. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМУ від 03.08.2011 року №845 передбачено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду від 21.11.2011 N 2135/11/13-11 судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 27 січня 2014 року .

Головуючий Курко О. П.

Судді Матохнюк Д.Б.

Совгира Д. І.