Рішення № 36827015, 22.01.2014, Малинський районний суд Житомирської області

Справа № 283/367/13-ц

Провадження №2/283/10/2014

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

22 січня 2014 року м. Малин

Малинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого - судді Тимошенка А.О.,

за участю:

секретаря Кравець Л.Ю.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Гарбара К.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Малині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» в якому просив:

- визнати звільнення його з роботи за наказом № 02/ос від 17.01.2013 року по п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків 28.04.2012 року незаконним;

- поновити його на роботі у Державному підприємстві «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» на посаді директора відокремленого структурного підрозділу «Пенізевицьке кар?єроуправління» з 24 травня 2012 року;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 57083 гривні 10 копійок та моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

Пізніше позивач збільшив розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 158591 гривню 67 копійок.

В судовому засіданні позивач позов підтримав та пояснив, що він працював на посаді директора відокремленого структурного підрозділу «Пенізевицьке кар?єроуправління» Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України». Наказом від 23.05.2012 року він був звільнений з посади у зв'язку з нез'явленням на роботу протягом більш як 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Пізніше з'ясувалось, що вищевказаний строк був порахований неправильно. Тому відповідач звільнив його за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, а саме за те, що він був відсутній на роботі і на підтвердження цього надав неправдиву довідку про перебування в Коростенській транспортній прокуратурі. Вважає дане звільнення незаконним, оскільки в день відсутності на роботу - 28.04.2012 року позивач не зміг потрапити на робоче місце у зв?язку із заміною замків в його кабінеті, а крім того в цей же день перебував за викликом у Коростенській транспортній прокуратурі. Також відповідач в порушення статей 148, 149 КЗпП України не відібрав у позивача пояснень та наклав стягнення після спливу шести місяців з дня вчинення проступку. У зв?язку з цим просить позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що позивач був звільнений з роботи 24.05.2012 року у зв?язку з його нез'явленням на роботу протягом більш як 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності за п. 5 ст. 40 КЗпП України. Пізніше стало відомо, що він був відсутній на роботі без поважних причин і на підтвердження цього надав неправдиву довідку про перебування його в Коростенській транспортній прокуратурі. У зв?язку з цим відповідач змінив формулювання причини звільнення та вніс зміни в наказ про звільнення, зазначивши, що позивач звільнений за п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов?язків. Вважає дане звільнення законним, а тому просить відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані сторонами докази та розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.02.2007 року працював на посаді директора «Пенізевицього кар?єроуправління» Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» (а.с.10). Наказом від 23.05.2012 року № 37/ос він був звільнений з посади 24.05.2012 року у зв?язку з нез'явленням на роботу протягом більш як 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності за п. 5 ст. 40 КЗпП України (а.с. 11).

Не погоджуючись з даним наказом він звернувся в суд з позовом про поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Рішенням Малинського районного суду від 29.11.2012 року його позов задоволений частково (а.с. 15-17). Позивач був поновлений на роботі і на його користь стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 42094 гривні 80 копійок та моральна шкода в розмірі 3000 гривень.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 22.01.2013 року рішення Малинського районного суду від 29.11.2012 року скасоване і позивачу відмовлено в задоволенні позову у зв?язку з тим, що відповідач змінив формулювання причини звільнення та виніс наказ № 02/ос від 17.01.2013 року (а.с. 13-14). У вказаному наказі відповідач вказав, що ОСОБА_1 28.04.2012 року був відсутній на роботі і на підтвердження причин відсутності надав довідку про перебування його у цей день в Коростенській транспортній прокуратурі з 8 години 10 хвилин до 16 години 40 хвилин. Однак було встановлено, що ОСОБА_1 перебував в той день в прокуратурі лише протягом 30-40 хвилин, а надана ним довідка є неправдивою. У зв?язку з цим до наказу про звільнення були внесені зміни і змінене формулювання причини звільнення позивача. Зокрема в наказі зазначено: вважати ОСОБА_1 звільненим за пунктом 1 статті 41 КЗпП України - одноразове грубе порушення трудових обов?язків (а.с. 12).

В подальшому ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.05.2013 року рішення апеляційного суду Житомирської області від 22.01.2013 року було скасоване, а справа направлена на новий розгляд. Під час повторного розгляду апеляційний суд Житомирської області рішенням від 17.07.2013 року рішення Малинського районного суду Житомирської області від 29.11.2012 року в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасував та відмовив в задоволенні позову в цій частині. В частині стягнення моральної шкоди залишив без змін, оскільки не підтвердився нез'явлення позивача на роботу протягом більш як 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності (а.с. 103-105).

Разом з тим судами було встановлено, що 28.04.2012 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі. На підтвердження поважності причин відсутності на роботі надав запрошення до Коростенської транспортної прокуратури на 28.04.2012 року та довідку про перебування його у прокуратурі 28.04.2012 року з 9 години 10 хвилин до 16 години 40 хвилин (а.с. 18). При проведенні службової перевірки в Коростенській транспортній прокуратурі було встановлено, що запрошення ОСОБА_1 до прокуратури офіційно не направлялось і 28.04.2012 року в прокуратурі він не був (а.с. 57-62).

Таким чином ОСОБА_1 грубо порушив свої трудові обов'язки, оскільки не з'явився на роботу без поважних причин і намагався виправдати свою відсутність документами, що не відповідають дійсності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Таким чином відповідач правомірно зазначив про звільнення позивача за пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України. В даному випадку положення статей 148, 149 КЗпП України стосовно порядку та строків накладення стягнення не застосовуються, оскільки відповідач після звільнення лише змінив формулювання причини звільнення.

У зв?язку з цим суд відмовляє позивачу у визнанні звільнення незаконним та поновленні на роботі за безпідставністю. Також суд відмовляє у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, оскільки звільнення позивача є правомірним.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд керується пунктом 1 частини 1 статті 5 ЗУ «Про судовий збір» відповідно до якого позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 3, 11, 60, 88, 176, 185, 196, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі ст. ст. 41, 148, 149 Кодексу законів про працю України,-

вирішив:

В задоволенні позову відмовити повністю за безпідставністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області шляхом подачі апеляційної скарги до Малинського районного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: А. О. Тимошенко