Рішення № 36824366, 21.01.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 січня 2014 р. Справа № 902/1726/13

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Німенко О.І.,

позивача: Барабаша М.Г. (директор) - довідка з ЄДРПОУ АБ №582272 від 04.01.2013р., паспорт серії МЕ 905805 виданий Подільським РУ ГУ МВС України в м. Києві 04.10.2008р.;

у відсутності представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопромінвест" (вул. Володимирська, 22, м. Васильків, Київська область, 08600; вул. Суворова, 4/6, поверх 12, м. Київ, 01010)

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Подільські цукроварні" (вул. Чкалова, 16-б, смт. Крижопіль, Вінницька область, 24600)

про стягнення 2169644,40 грн згідно договору поставки №06/07/12 від 06.07.2012р.,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергопромінвест" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Подільські цукроварні" 2169644,40 грн згідно договору поставки №06/07/12 від 06.07.2012р.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 25.12.2013р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1726/13 з призначенням її до розгляду.

В ході розгляду справи по суті представник позивача (Барабаш М.Г.) позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в ньому.

Натомість, відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання він повідомлявся належним чином ухвалою суду, яка надсилалася йому рекомендованою кореспонденцією. Факт належного повідомлення останнього підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення вх. №265 від 20.01.2014р., підписаним його представником 10.01.2014р.

Разом із тим, у надісланому на адресу суду відзиві №04/в від 20.01.2014р., заяві про визнання позову №04/а від 20.01.2014р. та заяві про розгляд справи без участі представника останнього №04/б від 20.01.2014р. (вх. №08-46/448/14 від 20.01.2014р.) відповідач заявлений позов визнав частково, в частинні стягнення 1610000 грн основного боргу, 100000 грн пені, 200000 грн штрафу та 72373 грн 50 коп.- 3% річних щодо решти позову заперечив та просив розгляд справи проводити за його відсутності. Крім того, у заяві №04/г від 20.01.2014р. також просив суд, враховуючи значне нарахування штрафу та пені, зменшити їх розмір: пеня до 78000 грн та штраф -108463 грн 90 коп.

Суд, зважаючи на достатність доказів для вирішення даного спору по суті, задовольнив вказане клопотання відповідача відповідно до приписів ст. 22 ГПК України, відтак ухвалив провести розгляд справи за відсутності відповідача. При цьому, суд також приймає визнання позову відповідачем в частині стягнення 1610000 грн основного боргу, 100000 грн пені, 200000 грн штрафу та 72373 грн 50 коп.- 3% річних, оскільки такі дії відповідача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

06.07.2012р. між товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопромінвест" (продавець, постачальник, позивач) та товариства з обмеженою відповідальністю "Подільські цукроварні" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №06/07/12 (а.с. 13-16).

Згідно із п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором поставити покупцю вугілля (товар), що є предметом поставки за договором, детальні характеристики якого наведено в специфікаціях, оформлених як додатки до договору, що є невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується на умовах та в порядку, визначених договором,, прийняти вказаний товар та оплатити його.

Відповідно до п. 2.1 Договору асортимент, орієнтована кількість товару, місце поставки товару, що є предметом поставки за договором та безпосередньо товароутримувачі, визначається у специфікації (ях), яка (які) є невід'ємною частиною договору.

Покупець оплачує поставлений постачальником товар, що є предметом поставки за договором за ціною, передбаченою у специфікації га замовлену покупцем партію товару (п.3.1 Договору).

Згідно із п. 5.2 Договору остаточний розрахунок за товар має бути здійснено після 20 вересня 2012р. за окремо погодженим графіком, який затверджується сторонами додатковою угодою до Договору, але не пізніше 20.10.2012р.

Відповідно до п.п. 6.4, 6.5 Договору обов'язковою умовою одержання товару є акти прийому-передачі, підписані сторонами. Покупцеві одночасно з товаром надаються оригінали наступних документів: видаткова накладна, податкова накладна та рахунок фактура.

Додатковою угодою №1 від 06.07.2012р. та специфікацією №1 від 06.07.2012р. сторони погодили графік погашення залишкової суми поставленого товару; найменування, фракцію, золу (%), вологу (%), летучі (%), теплоту згорання, кількість тон, ціну з ПДВ, суму з ПДВ, умови поставки та умови оплати товару (а.с. 17-18).

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Договору позивач виконав належним чином, передавши відповідачу товар на суму 4474265 грн 42 коп. на підставі видаткових накладних, на яких присутні підписи та печатки обох сторін щодо передачі та приймання товару:

- видаткова накладна №РН-0000001 від 29.07.2012р. на суму 491318 грн 62 коп. (а.с. 23);

- видаткова накладна №РН-0000002 від 31.07.2012р. на суму 491318 грн 62 коп. (а.с. 24);

- видаткова накладна №РН-0000003 від 06.08.2012р. на суму 295359 грн 17 коп. (а.с. 25);

- видаткова накладна №РН-0000004 від 14.08.2012р. на суму 475840 грн 66 коп. (а.с. 26);

- видаткова накладна №РН-0000005 від 15.08.2012р. на суму 291951 грн 18 коп. (а.с. 27);

- видаткова накладна №РН-0000006 від 16.08.2012р. на суму 683018 грн 08 коп. (а.с. 28);

- видаткова накладна №РН-0000007 від 16.08.2012р. на суму 295359 грн 17 коп. (а.с. 29);

- видаткова накладна №РН-0000008 від 17.08.2012р. на суму 467462 грн 69 коп. (а.с. 30);

- видаткова накладна №РН-0000009 від 20.08.2012р. на суму 492738 грн 61 коп. (а.с. 31);

- видаткова накладна №РН-0000010 від 21.08.2012р. на суму 489898 грн 62 коп. (а.с. 32).

Крім того, факт поставки товару відповідачу також підтверджується наявними в матеріалах справи заявкою та листами товариства з обмеженою відповідальністю "Подільські цукроварні" (а.с. 19-22).

Товар був прийнятий відповідачем в повному обсязі без будь-яких зауважень та без претензій, що підтверджується підписами уповноваженої особи відповідача на вказаних видаткових накладних. Однак, останній свої договірні зобов'язання виконав частково, за поставлений товар розрахувався лише в сумі 2864265 грн 42 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки відділення ПАТ «Перший український міжнародний банк» регіональний центр в м. Києві №КІЕ-52/1482 від 18.12.2013р. (а.с. 33-37), з огляду на що у останнього виникла заборгованість перед позивачем за поставлений товар в сумі 1610000 грн.

В зв'язку з не проведенням розрахунків за поставлений товар, позивачем направлялася на адресу відповідача претензія №35 від 21.11.2012р. з вимогою погасити наявну заборгованість згідно договору поставки №06/07/12 від 06.07.2012р. в сумі 2911568 грн 32 коп. (а.с. 38-43).

20.01.2014 року між позивачем та відповідачем було підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно якого загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 1610000 грн.

Однак, як свідчать матеріали справи, погашення заборгованості в повному обсязі за отриманий товар відповідачем здійснено так і не було, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами договору поставки №06/07/12 від 06.07.2012р. між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 ЦК України).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 1610000 грн боргу за поставлений товар правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі. При цьому, суд відповідно до приписів ст.ст. 22, 78 ГПК України, приймає до уваги визнання позову в цій частині відповідачем, про що останнім зазначено у відзиві на позовну заяву та заяві про визнання частково позову.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 178807 грн пені, 308463 грн 90 коп. штрафу та 72373 грн 50 коп.- 3% річних, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Крім того, згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 7.3 Договору покупець за договором несе наступну відповідальність:

- за порушення строків оплати призначається неустойка в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період нарахування пені від суми боргу за кожен календарний день построчки платежу;

- у разі порушення покупцем строків оплати залишкової вартості за товар, згідно графіка поставки, понад десять днів покупець зобов'язаний відшкодувати постачальнику штраф у розмірі 10% від загальної суми за несвоєчасно оплачений товар.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені, штрафу та 3% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та вимогам чинного законодавства України.

Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку та періодів нарахування пені, штрафу та 3% річних не виявлено помилок, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Приймаючи рішення по даній справі, судом також розглянуто заяву відповідача №04/г від 20.01.2014р. про зменшення розміру пені та штрафу (пеня до 78000 грн, штраф -108463 грн 90 коп.), мотивовану значним їх нарахуванням, що унеможливлює в короткі терміни погашення основної заборгованості.

Представник позивача під час судового засідання (21.01.2014р.) висловив заперечення щодо вказаної заяви відповідача.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Крім того, при вирішення питання щодо зменшення неустойки суд також враховує п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського Суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" згідно якого, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Всупереч ст.ст. 33,34 ГПК України, відповідач, звернувшись до суду із проханням зменшити розмір стягуваних з нього пені та штрафу, як встановлено судом, не надав доказів винятковості обставин, які призвели до тривалості порушення ним грошового зобов'язання, невідповідності розміру пені та штрафу наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій.

А відтак, суд, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч вище наведеному та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, пені, штрафу та 3% річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до приписів ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Подільські цукроварні" (вул. Чкалова, 16-б, смт. Крижопіль, Вінницька область, 24600, код ЄДРПОУ 36327881) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопромінвест" (вул. Володимирська, 22, м. Васильків, Київська область, 08600; вул. Суворова, 4/6, поверх 12, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 31421075) 1610000 грн основного боргу; 178807 грн пені; 308463 грн 90 коп. штрафу; 72373 грн 50 коп.- 3% річних та 43392 грн. 90 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомлення про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 27 січня 2014 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Суворова, 4/6, поверх 12, м. Київ, 01010)

3 - відповідачу (вул. Чкалова, 16-б, смт. Крижопіль, Вінницька область, 24600)